Точніше, зсунетесь з ліжка, тримаючись за бильце. Трохи постоїте, звикаючи до вертикального положення, потім — але під страховкою дружини — пройдетесь по палаті. І навіть… Навіть можете підійти до вікна. В обнімку з дружиною, і подивитесь, який за вікном світ білий, розчудесний! Він взагалі прекрасний, наш єдиний і ні з чим не зрівняний світ білий, а для вас він зараз буде просто неймовірно прекрасним, коли людина нарешті відчуває, що ж таке насправді життя. — Посміхнувся. — Ви знаєте, що таке озон?
Я мить подумав і відповів, як на екзамені:
— Газ синього кольору з різким запахом — алотропічна видозміна кисню, що має окислювальні і знезаражувальні властивості — здається так. Крім того, на висоті 25–50 кілометрів від Землі знаходиться шар озоносфери, в якому кисень об’єднаний в молекули газу озону — газу, що складається з молекул, які об’єднують в собі три атоми кисню… У природі озон виникає з алотропної видозміни кисню під час грози…
— Ух… ти, — подивувався хірург. — Ви, певно, були зразковим у свій час студентом! Навіть я цього не пам’ятаю… Так ось до Києва зараз наближається грозовий фронт, а тому повітря так пахне озоном, так пахне!.. Подихаєте ним і ви. Коли ще в місті так пощастить подихати озоном після гарної грози.
Підтримуваний дружиною, я підійду до вікна, розчиненого навстіж, вдихну на повні груди і здасться мені, що я вперше — і це на початку сьомого десятка літ! — відкрию для себе світ білий. В розпалі був травень і всю ніч я спав неміцно і слухав, — в міждерев’ї, за вікном палати невгамовно співали-витьохкували солов’ї…
Пахтіли кущі розквітлого бузку.
— Господи, невже бузок зацвів? — вихопилося в мене. — Коли ж він устиг?
— Поки ти лежав в реанімації… Піднялася температура повітря, з’явилося літепло і він як на очах розквітнув!
На зеленій-зеленій травичці жовтіли очки кульбабок, де-де виднівся іван-чай…
По той бік вікна зненацька пролетіла синьошийка, звана ще варакушкою — з родини соловейків — і, наче вітаючи мене, тьохнула раз-другий…
На яворині, змахуючи довгим хвостом, скрекотіла білобока тіточка-сорока. Це ж, мабуть, на хвості принесла мені якісь добрі вісті?
Стукотів дятел, виспівувала голосиста іволга.
Чути було, як десь далеко-далеко за лікарняним лісом-парком, можливо й за Києвом, чи десь за Китаєвим та Пироговим чи й далі на південних просторах гримів, приглушений віддалю молодий грім-громенко. З-за обрію вже висовувались зубці чорно-сизого громаддя хмаровищ, з яких вилітали зигзаги блискавок, але вище ще сліпучо сяяло сонце.
Верховіттям високих дерев хвацько пронісся вітренко.
Пригадалися чиїсь рядки — чи не Максима Рильського?
Спрагло вдихалося озонисте повітря. А в думці ні-ні та й зринали слова хірурга: «Ми вас порятували, вчасно витягли з того світу». Цього разу так. Але ж настане час, коли вже мене ніхто не витягне і не порятує. Та хіба тільки мене? Така доля кожного й нині сущого на землі. Недарма ж кажуть: життя ще особливе й тому, що воно між буттям і небуттям, що воно завжди на лезі ножа, а тому ми всі роковані. І нічого нам не залишається, як жити і радуватися — поки живеться і радується. І ще здалося, що я все ще стою над прірвою в Озонії, щасливій країні, де всі ми — тимчасові гості, з якої — як не крути, як не верти, — а вихід, якщо надійде твій час і бевкне по тобі дзвін — у прірву небуття. І тоді вже ніхто не прийде тобі на допомогу і не порятує тебе на краю прірви. А надійде ж той час, хочемо ми того чи не хочемо. Прірву подолати двома стрибками не дано, а одним… Ні, краще живи і радуйся. Живи і радуйся! Живи і радуйся! Хоча б тому радуйся, що небуття так близько від нашого озонистого буття. Чи не тому й життя має свій неповторимий смак і свою привабливість, що часом буває аж лячною. Бо ніде так не живеться і ніде так не радується, як у щасливій країні Озонії на краю прірви, з якої моторошно віє холодом небуття і яка тебе вірно і незрадливо чекає… А чорне громаддя хмар все ближче й ближче, вже он воно здається по той бік лісу. Цвіркають, лютуючи, блискавиці. Але ще сяє сонце і пахне озоном. І безтурботно на яворині скрекоче сорока, змахуючи довгим хвостом — мабуть, таки й справді добрі вісті мені принесла. І квітне бузок, і жовтіють кульбабки на зеленій-зеленій травичці і ти, бодай і йдучи вже з ярмарку, все ще відкриваєш для себе світ білий. Який же він прекрасний! А втім, як писав ще Омар Хайям: якщо гарне вино не змішане з водою, немає потреби його хвалити…
В ПЕТЛІ ЧАСУ Загибель сіячів життя В сузір’ї Дракона Фенікс — птах не тільки чарівний Culex pipiens Старий і двоє дітей На голубій планеті Жовтого карлика Без вітру не родить жито Втеча з вулиці Світанкової Агент чужого розуму Вогненний змій Петька Дактиль В петлі часу (повість) НІХТО НЕ ПОМИРАЄ НАЗАВЖДИ Двоє в бункері, не рахуючи привида (повість) В овальному колі — чорний ягуар (повість) В результаті теракту вас щойно вбито, Президенте! Куля знайшла свого адресата Всі ми брати, тільки чому ми вороги? Польоти у сні й наяву, а також через Велику Китайську стіну Я знаю, що ти добрий Пушок Хто вб’є Змія Горинича? Індрик-звір — добра душа Предивно бысть чюдо в Полотьськъ Чаювання з душогубцем Ніхто не помирає назавжди Таємна асамблея фан-клубу «Микола Гоголь» ЗАПОВІТ СВЯТОГО АПОСТОЛА Фантом на Ситомлі Трибуна Прим-О Золотошукач за три кроки від щастя Місяць сюрчання коників (повість-химерія) Хлопчик і трамвай Покажи мені уві сні свого убивцю Заповіт святого апостола Ая Над прірвою в Озонії
Прокотився грім з розгоном,
Грають блискавок шаблі,
Пахне морем і озоном
Від притихлої землі…
Спрагло вдихалося озонисте повітря. А в думці ні-ні та й зринали слова хірурга: «Ми вас порятували, вчасно витягли з того світу». Цього разу так. Але ж настане час, коли вже мене ніхто не витягне і не порятує. Та хіба тільки мене? Така доля кожного й нині сущого на землі. Недарма ж кажуть: життя ще особливе й тому, що воно між буттям і небуттям, що воно завжди на лезі ножа, а тому ми всі роковані. І нічого нам не залишається, як жити і радуватися — поки живеться і радується. І ще здалося, що я все ще стою над прірвою в Озонії, щасливій країні, де всі ми — тимчасові гості, з якої — як не крути, як не верти, — а вихід, якщо надійде твій час і бевкне по тобі дзвін — у прірву небуття. І тоді вже ніхто не прийде тобі на допомогу і не порятує тебе на краю прірви. А надійде ж той час, хочемо ми того чи не хочемо. Прірву подолати двома стрибками не дано, а одним… Ні, краще живи і радуйся. Живи і радуйся! Живи і радуйся! Хоча б тому радуйся, що небуття так близько від нашого озонистого буття. Чи не тому й життя має свій неповторимий смак і свою привабливість, що часом буває аж лячною. Бо ніде так не живеться і ніде так не радується, як у щасливій країні Озонії на краю прірви, з якої моторошно віє холодом небуття і яка тебе вірно і незрадливо чекає… А чорне громаддя хмар все ближче й ближче, вже он воно здається по той бік лісу. Цвіркають, лютуючи, блискавиці. Але ще сяє сонце і пахне озоном. І безтурботно на яворині скрекоче сорока, змахуючи довгим хвостом — мабуть, таки й справді добрі вісті мені принесла. І квітне бузок, і жовтіють кульбабки на зеленій-зеленій травичці і ти, бодай і йдучи вже з ярмарку, все ще відкриваєш для себе світ білий. Який же він прекрасний! А втім, як писав ще Омар Хайям: якщо гарне вино не змішане з водою, немає потреби його хвалити…
ЗМІСТ
В ПЕТЛІ ЧАСУ Загибель сіячів життя В сузір’ї Дракона Фенікс — птах не тільки чарівний Culex pipiens Старий і двоє дітей На голубій планеті Жовтого карлика Без вітру не родить жито Втеча з вулиці Світанкової Агент чужого розуму Вогненний змій Петька Дактиль В петлі часу (повість) НІХТО НЕ ПОМИРАЄ НАЗАВЖДИ Двоє в бункері, не рахуючи привида (повість) В овальному колі — чорний ягуар (повість) В результаті теракту вас щойно вбито, Президенте! Куля знайшла свого адресата Всі ми брати, тільки чому ми вороги? Польоти у сні й наяву, а також через Велику Китайську стіну Я знаю, що ти добрий Пушок Хто вб’є Змія Горинича? Індрик-звір — добра душа Предивно бысть чюдо в Полотьськъ Чаювання з душогубцем Ніхто не помирає назавжди Таємна асамблея фан-клубу «Микола Гоголь» ЗАПОВІТ СВЯТОГО АПОСТОЛА Фантом на Ситомлі Трибуна Прим-О Золотошукач за три кроки від щастя Місяць сюрчання коників (повість-химерія) Хлопчик і трамвай Покажи мені уві сні свого убивцю Заповіт святого апостола Ая Над прірвою в Озонії