одержати на це дозвіл не мав. Наближалося його весілля. І Комісар розумів, що певний час багато з Кроу не візьмеш, тож тиснув на раніше доручені тому справи.

Отже, Кроу мав багато роботи, як у своєму кабінеті в Скотленд-Ярді, так і за його межами, і, навіть повернувшись додому на Кінг-стріт, 63, він разом із своєю домовласницею, майбутньою дружиною, Сильвією Коулз, крутився у весільних приготуваннях.

Кроу вважав, і небезпідставно, що Комісар поставиться до його ідеї розшукувати професора в Парижі не прихильніше, ніж поставився б до прохання поїхати на аудієнцію до самого папи римського.

Кілька днів упертий шотландець Кроу обдумував проблему і, нарешті, якось по обіді, коли над Лондоном сіявся не за сезоном дрібний дощ, прийняв рішення. Попросивши пробачення в свого сержанта, молодого Теннера, він найняв візника й поїхав на Ладгейт-Серкус, зайшов до контори туристичної фірми «Кук та Син» і пробув там майже годину. Наслідок візиту не був негайним; найдужче він мав зворушити Сильвію Коулз, але трохи згодом, коли вже стане місіс Мак-Криді Кроу.

Хоча багато їхніх знайомих знали, що Ангус Кроу давно винаймає помешкання в Сильвії Коулз, але мало хто відверто натякав на дошлюбні забави цієї пари. Правда, дехто таку можливість припускав і, звичайно, мав рацію. Та, попри все це, друзі, колеги й родичі прийшли по обіді в п'ятницю 15 липня на Ковент-Гарден, до церкви святого Павла, подивитись, як, за висловом одного жартівника-поліцая, Ангус та Сильвія обкрутяться.

Задля пристойності, за два тижні до свого шлюбу Кроу переїхав од Сильвії до готелю «Термінал» на Лондон-Бриджі. До свого дому на Кінг-стріт молодята повернулися відбути весільну учту, а ввечері знову залишили дім, аби провести першу шлюбну ніч у комфортабельному готелі «Вестерн-Каунтіз» на Паддингтон-стріт. Молода місіс Кроу мріяла про те, як уранці вони поїдуть залізницею до Корнуелу й щасливо проведуть там свій медовий місяць.

До самої ночі Кроу дозволяв своїй Сильвії думати, ніби медовий місяць вони справді проведуть на південно-західному узбережжі. Поки він непоспіхом попивав із склянки портвейн, молода дружина, готуючись до ночі, прийняла ванну і, коли він нарешті ввійшов до спальні, Сильвія сиділа на ліжку в чудовому, оздобленому мереживом, нічному вбранні.

Хоча вони вже й знали близько одне одного, Кроу густо почервонів:

— Ти примушуєш свого чоловіка тремтіти, моя люба Сильвіє!

— Ну, тоді йди й тремти разом зі мною, любий Ангусе, — озвалась вона грайливо.

— Я маю для тебе сюрприз, моя дружинонько, — перепинив її Кроу.

— Ніякого сюрпризу не буде, Ангусе, якщо ти нічого не позбувся після нашої останньої зустрічі в ліжку.

Почувши таку непристойність, Кро здивувався й образився.

— Послухай, це важливо, — перебив він дружину ще рішучіше.

— Але ж, Ангусе, це наша шлюбна ніч, і я…

— А я хочу сказати про наш медовий місяць. Це приємний сюприз.

— Про наші вибрики на корнуелському узбережжі?

— Корнуелського узбережжя не буде, Сильвіє.

— Не буде?..

Він сам собі всміхнувся, передчуваючи її приємне здивування.

— Ми не поїдемо до Корнуелу, Сильвіє. Завтра від'їжджаємо до Парижа.

Новоспечена місіс Кроу не була в захваті. Вона доклала багато зусиль, готуючись до свого весілля, й, відверто кажучи, завдавала тон у всьому, сама обирала й місцевість для медового місяця. До Корнуелу в неї було особливе, сентиментальне ставлення. Ще малою батьки вивозили її кілька разів на це узбережжя. Завдяки тим рожевим спогадам вона й вибрала Корнуел і навіть винайняла будинок у містечку Новий Причал.

І раптом перед ніччю, що мала бути найщасливішою в житті, її мріям чиняться перешкоди.

Тут буде доречно сказати, що медовий місяць у Парижі минув не зовсім щасливо. Звичайно, Кроу був уважний до своєї дружини, показував їй визначні місця та пам'ятки великого міста, вечеряв з нею в найкращих ресторанах, які міг собі дозволити, догоджав їй у малому й великому. Але часом Сильвію непокоїла його поведінка. Іноді, наприклад, Кроу зникав на довгі години, а повернувшись, не міг пояснити свою відсутність.

Ці години, як ви зрозуміли, він проводив у поліційному управлінні, найчастіше в товаристві похмурого офіцера на прізвище Ченсон, який більше нагадував підприємця чи власника поховального бюро, ніж поліцая. Як колеги, так і злочинці називали Ченсона «порядником». Із самого цього прізвиська зрозуміло, що, незважаючи на зовнішній вигляд та манери, Ченсон був добрим поліцаєм, знав свою справу й міцно стояв на ногах.

І все ж, місяць минув, а Кроу не багато довідався про те, де перебуває й чим займається Моріарті.

Деякі факти свідчили про те, що втекти з Англії йому допоміг ватажок злочинного світу Франції Жан Гризомбр. Здається, тут до професора приєдналися й інші. Але були й більш певні свідчення, одержані Ченсоном від інформаторів: нібито Гризомбр зажадав од Моріарті залишити Париж, тільки-но спільники прибудуть з Англії. Та й взагалі, виходило, що коротке перебування професора у Франції виявилось не надто приємним. Отже, Моріарті виїхав звідси, й Ангусові Кроу лишалось тільки зібрати всі подробиці та попрацювати над ними в Лондоні.

Під кінець медового місяця він помирився з Сильвією, а в Лондоні так занурився в буденщину сімейного життя та невідкладних справ у Скотленд-Ярді, що Моріарті поступово відійшов на задній план.

Тим часом візити до Шерлока Холмса ще більше переконали його в тому, про що він давно думав: криміналістові, крім спеціальних знань, потрібна нова організація. Столична поліція дуже повільно впроваджувала нові методи роботи. Наприклад, дактилоскопію, яка вже широко застосовувалась на континенті, в Англії не було прийнято до початку 1900-х років. Тому Кроу почав користуватися своїми власними методами й налагоджувати особисті контакти. Коло його помічників швидко ширшало. Серед них був хірург лікарні святого Варфоломія з великим досвідом патологоанатома та ще один лікар-токсиколог з лікарні Гая. Часто подружжя Кроу вечеряло з першокласним хіміком із Гемпстеду, а в сусідньому респектабельному Сейнт-Джонс-Вуді Ангус Кроу вряди-годи відвідував колишнього злодія-зломщика, який щасливо доживав свій вік на нечесно надбані статки. У Гаундсдічі Кроу знав двох колишніх кишенькових злодіїв, а потайки від місіс Кроу — ще й десяток чи півтора морально хитких жінок, які теж постачали йому інформацію.

Були й інші: в Сіті — знавець коштовного каміння, творів мистецтва, золотих та срібних виробів: у Веллінгтонських казармах — три-чотири офіцери, які розумілися на різних видах зброї; з ними Кроу підтримував постійний зв'язок.

Коротко кажучи,