приклеєне волосся, щоб позбутися подоби свого ворога. «Мастика на обличчі Холмса ось-ось почне пузиритися», — майнуло йому в голові. Він потягнув носом повітря й відчув запах диму.
Переляк від зустрічі на сходовій площадці з двійником ще не минув. На мить професорові здалося, ніби його переслідує привид рідного брата.
Важкі удари в двері почастішали. «Ага, щури, попалися!» — зловтішно подумав він і, вже ступивши на східці, раптом згадав про Марту. «А може, біс із нею, з прислугою?..» Почулися крики, тепер уже з вулиці: «Пожежа! Пожежа!..» Марті було дещо відомо про Бермондсі. Якби її врятували, вона могла б навести на нього поліцію.
Професор повернув назад і, перестрибуючи через три східці, побіг нагору, до мансарди. Він безцеремонно стяг обох жінок з ліжок, наказуючи не турбуватись про свій вигляд, а хапати одіж і бігти за ним, рятуватись. Приголомшені Марта й друга служниця навпомацки йшли за професором. Коли всі троє досягли нижньої площадки, у вітальні почувся брязкіт розбитого скла.
— Швидше! — поквапив Моріарті.
У вестибюлі вже було чути знадвору людський гомін, кінське іржання, стукіт коліс, калатання дзвону — то пожежна команда прибула боротися з вогнем, що, мабуть, уже шаленів у будинку.
Моріарті ривком відчинив двері й вискочив на вулицю, служниці — за ним. Поліцаї стримували невеликий натовп чоловіків і жінок, що зібрався біля під'їзду. Мешканці Алберт-скверу, хто в чому, стояли у навстіж розчинених дверях своїх будинків чи на вулиці, коли під'їхали два пожежні повози. Хропли коні, чоловіки в шоломах кинулися до помп.
Коли Моріарті та його служниці вибігли з будинку, почулося кілька схвальних вигуків: «Він урятував їх!.. Добрий вчинок, сер!..» їм пропонували ковдри та притулок.
Але професорові нічого того не було потрібно. Він ухилився від обіймів, ледве визволив Марту й ту, молодшу, обхопив обох за плечі й подався з ними якнайдалі від будинку.
Вони були вже в центрі площі, коли він почув, як хтось вигукнув: «Стрибайте на брезент, не бійтеся!» — Моріарті не озирнувся.
Жарота ставала нестерпною, дим заповнив кімнату, дихати було дедалі важче. Ні Кроу, ні Холмс не могли впоратися з дверима. — Стривайте, Кроу! — вигукнув Холмс. — Відійдіть! — Він підняв револьвер, що лежав посеред кімнати, й прицілився просто в замок. Кроу чекав пострілу, але постріл не прозвучав. — Заїло!.. — Холмс відкинув револьвера. — Вікно! Єдиний вихід! Кроу роззирнувся, взяв дзиґлика від піаніно й з усієї сили метнув його у найближче вікно. Дзиґлик висадив вікно й вилетів разом з частиною рами. Кочергою від каміна Холмс вибив рештки скла. Знизу було чути крики й гуркіт пожежних повозів, що в'їжджали на площу. Кроу відчув, як полум'я лизнуло його по спині та стриженій потилиці. Глянувши на Холмса, він побачив, що той зірвав з голови перуку й здирає грим з обличчя. До землі було добрих двадцять футів. Гудів натовп, пожежники в мідних шоломах тягли шланги й ставали до помп. У центрі площі Кроу помітив Моріарті. Обхопивши за плечі двох жінок, професор поспішав геть від натовпу. — Затримайте його! — гукнув Кроу чимдуж. — Хапайте його! — Від ядучого диму він закашлявся і знесилено нахиливсь уперед. Знизу кричали пожежники, підохочували їх стрибати. Шестеро чоловіків тримали туго напнутий чорний брезент. — Ви перший!.. — задихаючись, гукнув Холмс. — Стрибайте! Кроу став на підвіконня й стрибнув. За кілька секунд унизу був і Холмс. У димному повітрі літали іскри. Натовп відтіснили, і пожежники хоробро боролися з вогнем, щоб урятувати від повного знищення весь квартал. — Мені дуже жаль, Холмсе… — дивлячись на вкрите кіптявою обличчя детектива, сказав Кроу. — Він був майже в наших руках. — Наш час настане, Кроу. — Холмс поклав руку на плече шотландцеві. — Моя провина не менша від вашої, але не впадаймо в розпач. Маю таке відчуття, що про Моріарті ми ще почуємо. — Він насупився й ніяково запитав: — Ви, Кроу, напевне ухвалите якесь офіційне рішення щодо жінки з Мейда-Вейла? Кроу кивнув і знову закашлявся. Йому здавалось, що його легені ось-ось розірвуться. — Поставтеся до неї зі співчуттям, Кроу… У другому кінці міста, на Бермондсі, Джеймс Моріарті провів рукою по шкіряній оправі щоденника. Мабуть, якесь передчуття змусило його перенести щоденник до цього лігва. Він посміхнувся. Жаль, що не привіз сюди й Жана-Батиста Грьоза та Джоконду. Дивлячись у щоденник, він жалкував, що не може перекреслити записів про Холмса. Хоча все могло обернутися куди гірше. Тепер принаймні люди його клану в безпеці, а сам він контролює злочинний світ Франції, Німеччини та Італії. Настане час, і він ще зітнеться і з Шерлоком Холмсом, і з Ангусом Мак-Криді Кроу.
У книзі реєстрації шлюбів та хрестин нині вже не існуючої церкви Святого короля Едмунда на Бермондсі збереглися записи трьох цікавих подій, що сталися в суботу, 14 серпня 1897 року:
Свіжа кров для професорового клану.
Жарота ставала нестерпною, дим заповнив кімнату, дихати було дедалі важче. Ні Кроу, ні Холмс не могли впоратися з дверима. — Стривайте, Кроу! — вигукнув Холмс. — Відійдіть! — Він підняв револьвер, що лежав посеред кімнати, й прицілився просто в замок. Кроу чекав пострілу, але постріл не прозвучав. — Заїло!.. — Холмс відкинув револьвера. — Вікно! Єдиний вихід! Кроу роззирнувся, взяв дзиґлика від піаніно й з усієї сили метнув його у найближче вікно. Дзиґлик висадив вікно й вилетів разом з частиною рами. Кочергою від каміна Холмс вибив рештки скла. Знизу було чути крики й гуркіт пожежних повозів, що в'їжджали на площу. Кроу відчув, як полум'я лизнуло його по спині та стриженій потилиці. Глянувши на Холмса, він побачив, що той зірвав з голови перуку й здирає грим з обличчя. До землі було добрих двадцять футів. Гудів натовп, пожежники в мідних шоломах тягли шланги й ставали до помп. У центрі площі Кроу помітив Моріарті. Обхопивши за плечі двох жінок, професор поспішав геть від натовпу. — Затримайте його! — гукнув Кроу чимдуж. — Хапайте його! — Від ядучого диму він закашлявся і знесилено нахиливсь уперед. Знизу кричали пожежники, підохочували їх стрибати. Шестеро чоловіків тримали туго напнутий чорний брезент. — Ви перший!.. — задихаючись, гукнув Холмс. — Стрибайте! Кроу став на підвіконня й стрибнув. За кілька секунд унизу був і Холмс. У димному повітрі літали іскри. Натовп відтіснили, і пожежники хоробро боролися з вогнем, щоб урятувати від повного знищення весь квартал. — Мені дуже жаль, Холмсе… — дивлячись на вкрите кіптявою обличчя детектива, сказав Кроу. — Він був майже в наших руках. — Наш час настане, Кроу. — Холмс поклав руку на плече шотландцеві. — Моя провина не менша від вашої, але не впадаймо в розпач. Маю таке відчуття, що про Моріарті ми ще почуємо. — Він насупився й ніяково запитав: — Ви, Кроу, напевне ухвалите якесь офіційне рішення щодо жінки з Мейда-Вейла? Кроу кивнув і знову закашлявся. Йому здавалось, що його легені ось-ось розірвуться. — Поставтеся до неї зі співчуттям, Кроу… У другому кінці міста, на Бермондсі, Джеймс Моріарті провів рукою по шкіряній оправі щоденника. Мабуть, якесь передчуття змусило його перенести щоденник до цього лігва. Він посміхнувся. Жаль, що не привіз сюди й Жана-Батиста Грьоза та Джоконду. Дивлячись у щоденник, він жалкував, що не може перекреслити записів про Холмса. Хоча все могло обернутися куди гірше. Тепер принаймні люди його клану в безпеці, а сам він контролює злочинний світ Франції, Німеччини та Італії. Настане час, і він ще зітнеться і з Шерлоком Холмсом, і з Ангусом Мак-Криді Кроу.
У книзі реєстрації шлюбів та хрестин нині вже не існуючої церкви Святого короля Едмунда на Бермондсі збереглися записи трьох цікавих подій, що сталися в суботу, 14 серпня 1897 року:
Одруження Гарольда Вільяма Аллена та Поллі Пірсон. Хрещення Вільяма Альберта Спіра. Хрещення Артура Джеймса Моріарті.
Свіжа кров для професорового клану.