романові «Шагренева шкіра» (1831). Цим романом започатковуються «Філософські етюди», які становлять другу частину його «Людської комедії», і водночас він є своєрідною прелюдією до всієї «Людської комедії». В ньому Бальзак прагнув охопити сучасне життя як універсальну й суперечливу цілісність і втілити його в узагальнених образах і колізіях за допомогою фантастики, символів, міфу. Сам автор дав таке визначення цього роману: «Шагренева шкіра» — це формула людського життя, абстракція з кожної індивідуальної долі. І, як висловлювався Баланш, тут все — іносказання, міф. Бальзак вважав, що митець може творити міф свого часу, схожий на стародавні рівнем узагальненості життєвих явищ, але вільний від його ірраціонально-містичних тлумачень. Він має виражати в узагальненій формі процеси й колізії сучасного буття, «резюмувати епоху», — ось у чому основна функція бальзаківської «реалістичної міфологи» (її докладний аналіз дав П. Барбарі в монографії «Бальзак. Реалістична міфологія», 1971).

Наступною принципово важливою віхою на творчому шляху Бальзака є роман «Ежені Гранде», що з’явився 1833 р. Його значення в розвитку літератури письменник бачив у тому, що в цьому творі «відбулося завоювання абсолютної правди в мистецтві», бо тут драма виявлена й розкрита в найпростіших обставинах повсякденного життя міщанської родини. А пружини драматизму сучасного життя він знаходить у майнових інтересах, у владі грошей. «Більше, ніж у будь-який час, — говориться в романі, — гроші владарюють над законами, політикою і звичаями».

Формулюючи задум чергового роману, Бальзак записує: «Один проти необхідності. Необхідності, перетвореної на квартирного хазяїна, квартирну плату, прачку і т. д.». Це економічна необхідність, втіленням якої є гроші, і вона є тією зовнішньою універсальною силою, що породжує драматизм сучасного життя.

Таким чином, роль, яка в художніх системах, тією чи іншою мірою заснованих на міфологічному світогляді, належала фатуму, богам, долі, надприродним силам, у Бальзака переходить до економічної необхідності, вираженої в грошах. Вони є не тільки рушійною силою, а й своєрідним фатумом суспільства, зображеного в «Людській комедії».

Становлення Бальзака на обраному ним шляху художнього освоєння сучасності завершується романом «Батько Горіо» (1834), який справедливо вважається одним з його шедеврів; але про цей твір поговоримо далі.

Середина 30-х років у біографії Бальзака примітна й тим, що в цей час визначається не лише його «стиль творчості», а й «стиль життя». Встановлюється характерна для великих митців майже повна єдність життя і творчості, «внутрішня біографія» дедалі відчутніше бере верх над «зовнішньою», історія життя дедалі більше зливається з історією творчості й поглинається нею. У Бальзака все це знаходить і цілком наочне «фізичне» вираження: працюючи по п’ятнадцять-шістнадцять годин на добу, він більшу частину життя проводить за письмовим столом, сказати б, у світі створюваної ним «Людської комедії».

Однак це зовсім не означає, що його зовнішня біографія зводиться нанівець, що він перетворюється на письменника-анахорета, який підміняє дійсний світ вигаданим. Подібне зовсім не в його природі, він не втрачає жадібного інтересу й смаку до життя, бурхливого темпераменту й непогамовної енергії, залишається людиною дуже активною і діяльною. Йому просто ніколи: його обсідають грандіозні задуми, його підганяє честолюбство і невмолимі кредитори, які вимагали виплати боргів. Іноді Бальзак скаржився: «Завжди одне й те ж: ніч за ніччю і все нові томи! Але ж те, що я хочу створити, таке величне й неосяжне».

У другій половині 30-х років у творчості Бальзака з’являються романи зі складною структурою. Їхня поява зумовлювалася прагненням письменника до комплексного зображення сучасного суспільства в різних його аспектах і проявах, у всеохоплюючій пов’язаності й всепроймаючих колізіях. Звідси творення романів зі складною композицією, з великою кількістю персонажів, що представляють різні класи й прошарки суспільства, з розгортанням і переплетінням кількох сюжетних ліній. Такими, зокрема, є «Втрачені ілюзії», «Розкоші й злиденність куртизанок», «Кузина Бетта», «Селяни» та інші романи.

Бальзак залишив величезну творчу спадщину, одна «Людська комедія» складається з дев’яноста шести творів — романів, повістей, оповідань.

Вважаючи себе літописцем своєї епохи, «істориком суспільства», Бальзак вже в середині 30-х років починає думати над циклізацією своїх творів, об’єднанням їх в одне ціле і робить перші кроки в цьому напрямі. Лора Сюрвіль, сестра письменника й співчутливий свідок його творчого подвигу, писала в одному з листів 1833 р., що він «задумав грандіозну споруду», для якої поки що «обтесує окремі камені». Очевидно, це були двадцятитомні «Етюди звичаїв XIX століття», над якими Бальзак працював у 1834–1837 роках. Одночасно він видавав багатотомні «Філософські етюди». Далі в нього виникає ідея об’єднання названих видань, в листі до Ганської від 26 жовтня 1834 р. він викладає план цього комплексного видання, який, власне, є першим начерком структури «Людської комедії».

У ньому говориться, що нове видання буде складатися з трьох частин, зведених «у вигляді ярусів, що височітимуть один над одним». Перший ярус — це «Етюди про звичаї», де «будуть зображені всі соціальні явища так, що жодна життєва ситуація, жодна фізіономія, жоден чоловічий або жіночий характер, жоден життєвий уклад, жодна професія, жодна суспільна верства, жодна французька провінція, все, що стосується дитинства, зрілого віку, старості, політики, правосуддя, війни, — все це не буде забуте…» За ним «ітиме другий ярус — «Філософські етюди», оскільки після показу наслідків треба розкрити їхні причини. В «Етюдах про звичаї» я опишу почуття і їхню гру, життя і його рух. У «Філософських етюдах» я поясню, звідки й чому виникають почуття, що таке життя, де ті межі, ті умови, поза якими не можуть існувати ні суспільство, ні людина. Після того як я огляну суспільство, щоб його описати, я його ще раз перегляну, щоб винести йому остаточний вирок». І про «третій ярус» своєї грандіозної споруди Бальзак пише: «Далі, після наслідків і причин, йтимуть «Аналітичні етюди» (сюди ввійде «Фізіологія шлюбу»), оскільки після всього цього повинні досліджуватися начала речей».

На початку 40-х років це ціле дістає остаточну свою назву «Людська комедія», яка вдало формулює його зміст і водночас несе його оцінку, далеко не однозначну. Тому ця назва тлумачиться по-різному. Так, один з бальзакознавців (Д. Обломієвський) писав, що вона «зневажлива, небезстороння й гостро оціночна», оскільки французьке