1962 році, була неймовірна. Щойно закінчилася індонезійсько-голландська війна за визволення Західного Іріану, внаслідок якої Індонезія зазнала таких величезних втрат, що ціни на деякі продукти харчування й товари широкого вжитку виросли в десятки разів…

Дурниця несусвітна, не спитавши людини, наймати від її імені літак! А як тепер відмовитися? У якому становищі я опинюсь?

Поки, гамуючи обурення, я добирав слова, щоб не дуже різко вичитати запопадливому помічникові, Анді випередив мене. Засміявся:

— Витрати взяла на себе газета «Мердека». Я пообіцяв репортаж про варанів.

Он воно як! А я й забув, що в перекладачі мені дали журналіста.

Так почалася ця мандрівка. Я дивився на іскристу синяву моря, що пропливало під крилом «дакоти», і по-справжньому хвилювався.

Майже фантастика. Я побачу живих мезозойських ящерів. Цікаво, що їх було відкрито всього-на-всього кілька десятиріч тому, коли вважали, що всі живі істоти на планеті вже досить вивчені, й сенсацій тут, — звісно, вже не сподівалися.

Історія відкриття варанів Комодо пов'язана з драматичною пригодою голландського льотчика Хендріка Артура ван Боссе, який відважився в 1911 році перелетіти з Яви на острів Сумбава. То були перші спроби штурмував ти атмосферу тропіків. Спечне небо над менш жаркими Південними морями приховувало для авіації, що тоді тільки-но зароджувалася, багато небезпек. Потужні повітряні течії, спричинені перепадом температур, робили політ слабосильних машин досить ризикованим. Літак часто виходив з-під влади пілота. Так сталося й цього разу.

— Повітряним потоком машину ван Боссе кинуло в піке, з якого пілот не міг вийти. На щастя, літак упав у воду поблизу острова і льотчик вибрався на берег.

Знесилений ван Боссе довго лежав на піску, не відаючи, куди його занесло. Щоправда, в його планшеті лежала карта, але щось визначити по ній було так само трудно, як обчислити схилення небесного світила з допомогою самого тільки секстанта. Малий Зондський архіпелаг — незліченна кількість крихітних острівців, розсипаних, мов бісер, на величезних просторах, десь на межі злиття Індійського та Тихого океанів. Не всі вони позначені на карті, і без чіткого орієнтиру, за який пілотові правила лінія курсу, з'ясувати, де ти перебуваєш, годі було й думати. Ван Боссе пам'ятав тільки, що від лінії курсу машину зносило на захід.

Раптом перед ним звідкілясь узялася огидна потвора в подобі велетенського ящера. Вона стояла зовсім поруч, усього за два-три метри. Першої миті пілот подумав, що це маячня або примарний сон, та невдовзі побачив, як із недалекого ліска вийшли й попрямували до нього ще дві такі самі химери. Усмерть наляканий ван Боссе скочив на ноги, вихопив маузер і прицілився.

Рука тремтіла, і в ящера він, певно, не влучив, але страшний дракон усе ж таки знехотя відступив. Мабуть, коли ван Боссе звівся на весь зріст, потвору просто збентежив незвичний вигляд двоногого. Як потім з'ясувалося, острів був безлюдний.

У цілковитій самотності, охоплений невідступним страхом (велетенські ящери снували по всьому острову), ван Боссе прожив на Комодо майже рік. У порівнянні з Робінзоном Крузо йому було куди важче. Така вже закономірність: у реальному житті все значно складніше, ніж у, здавалося б, найнеймовірнішій вигадці. Коли ван Боссе залишив літак і плин до берега, сірники в кишені розмокли, і тому він лишився без вогню. Хоч як старався, згадавши шкільні уроки історії, добути вогонь за допомогою двох паличок, тручи їх одна об одну, в нього так нічого й не вийшло. Марна була спроба і з кресалом. Вихований на технічному прогресі авіатор не уявляв, як ним користуватися, точніше, не знав, які для цього потрібні камені та яким має бути трут.

Складаний ніж та дванадцятизарядний пістолет фірми «Маузер» з трьома запасними обоймами — оце й усе, що мав наш герой, опинившись у товаристві химер мезозою. Харчувався він недозрілими кокосовими горіхами, лісовими бананами і трохи прив'яленою на сонці олениною, урізноманітнюючи іноді стіл яйцями диких курей, яких водилося на острові дуже багато. Взагалі, усякої живності на маленькому Комодо було вдосталь: дикі олені, зграї мавп, птахи. Та добувалося їжу не так-то легко. Тільки-но щастило підстрелити оленя, як до нього одразу сунули ящери. Голодний мисливець не завжди встигав відрізати шматок для себе. Ящери також ніби стерегли природні інкубатори диких курей. А може, вони просто пильно стежили за людиною. Бо коли ван Боссе знаходив і починав розкопувати схожий на термітник курячий інкубатор, дракони вже стояли поряд. На пілота вони не нападали, але звикнути до них і не звертати уваги він не міг. Самий тільки вигляд велетенських ящерів кидав нещасного авіатора в холодний піт.

Ночував ван Боссе на деревах, але й там ніколи не почувався в безпеці. Він не раз бачив, як молоді ящери, дарма що зовні видавалися незграбними, видиралися, пустуючи, на гіллясті смоковиці так спритно, як звичайні ящірки.

Коли скінчилися патрони, а разом з ними й можливість добувати м'ясо, ван Боссе заходився споруджувати пліт. На це пішло кілька місяців. Адже інструментів усього лиш — кишеньковий ніж, а сухі стовбури бамбука, яким можна було довірити свою долю, — тверді, як залізо. До того ж на пліт годилися не повалені вітром бамбучини, майже завжди підгнилі, а не знівечений тлінню сухостій. Його треба було зрізати, обтяти, підігнати за розміром. І так обробити ні багато, ні мало — чотириста стовбурів. Саме така кількість бамбука, за розрахунками ван Боссе, потрібна була для його плоту — десять в'язанок по сорок стовбурів у кожній.

Міцно скріпивши ліанами в'язанки, авіатор сплів з бамбукових пагонів щось на зразок полотнищ для вітрила й тента, вистругав про всяк випадок весла і, повантаживши на пліт недозрілі кокосові горіхи й дикі банани, пустився в плавання — куди гнав вітер і тягла течія.

Можна тільки дивуватися, як він вижив. Південні моря, такі привабливі з борту океанського лайнера, насправді криють підступні несподіванки, особливо в тропічній смузі на схід від Індії. Саме тут зароджуються тайфуни і частіше, ніж у будь-якому іншому куточку земної кулі, лютують завжди несподівані, начебто виниклі з нічого, але неймовірної сили смерчі. Легеньке суденце або невеликий пліт ці грізні вихори здатні буквально угвинтити в небо. І ніколи не знаєш, де і в яку мить їх треба остерігатися. Мореплавцеві вони загрожують скрізь: і на відкритих водних просторах, і, здавалося б, у спокійних протоках.

Та південні моря страшні не лише цим. Найнебезпечніше тут сонце. На кожен квадратний сантиметр земної поверхні в тропіках воно посилає від 600 до 800 калорій тепла в день. Отже,