Малиновського, П. Єфименка, О. Кістяківського, М. Костомарова, Н. Полонської-Василенко, А. Кристера, В. Сергєєвича, М. Іванішсва, О. Доброва, І. Черкаського, М. Ясинського, Б. Путілова, А. Пономарьова, А. Ткача, О. Шевченка та ін.

Особливості української духовної культури зумовлюються низкою чинників. Про доброту, щирість, гостинність, гуманність та інші характерні риси українців можна дізнатись, звернувшись до етнографічних описів українських і зарубіжних дослідників, правових пам’яток. Особливості духовної української культури відображаються й на правовій культурі як її складовій.

Термін «право» уперше був використаний у текстах Велесової книги. Дослідження етнофілософів свідчать, що вчення про право займає центральне місце в українському правобаченні, об’єктом якого є право як укладовна ідея — визначник, упорядник дійсності. Цим виражений об’єктивний аспект українського праворозуміння. Разом із цим існує об’єктивно-суб’єктивний аспект українського світу права.

Поняття «право» має багато мовних референцій. В українській мові слова з коренем — пра- семантично пов’язані з регулюванням, ладом, порядком, витоковістю, початком тощо: — пра-: права, право, правда, правий, праведний, справний, справедливий, правитель, правило, правосуддя, прадід, пращур. Крім того, поняття «право», «правда» мають також свої референції: закон, звичай, присяга, суд, справедливість, істина, доказ, реальність (явність) тощо. Так, наприклад, свого часу термін «закон» мав тотожне смислове навантаження до поняття «правда», але слово «правда» відрізнялося у сферах ужитку.

Прагнення до порядку — це закладена вже на рівні етногенетичного коду парадигма буття українського народу. Для українського етносу характерним є прагнення до упорядкованості в усьому, що концентрується в праві, правді, яким протистоять неправда, кривда.

У об’єктивно-суб’єктивному аспекті українське право — це суспільні норми, які були вироблені українським етносом протягом усього періоду його існування (неімпортовані насильно; вироблені за його духовної ідентичності етнічними засобами), що упорядковують суспільні відносини і «містять дуже високі поняття справедливості, добра, щирості, доброзичливості, миролюбства, працьовитості, гідності, чесності й загалом найвищого поняття рівня людської гуманності»^[1] та ін., формою зовнішнього виразу, відображенням яких були правосвідомість, звичаї (у значенні їх форм), правові пам’ятки тощо. Ідеться про концепцію українського загального права, на формування якої фундаментальний вплив мав високий духовний рівень українського народу. Українське право, будучи елементом глибокої криниці мудрості, заповіданої нашими пращурами, дійшло до нас повз тисячоліття мовою обрядів, ритуалів, правосвідомості, пам’яток права та ін.

Усвідомлення права в житті людини відбувається через призму української правової культури, першорядними засадами якої має стати:

— визнання права головним чинником збереження самобутності й самовідтворення української нації та забезпечення самоцінності й незалежності її саморозвитку;

— підвищення духовної ролі права як головного чинника націєтворення в гуманітарній, науково-технічній, виробничій та інших сферах суспільного життя;

— культивація національних духовно-моральних цінностей у процесі правотворчості та здійснення законодавчої техніки.

Нині настав час етноренесансу в еволюції українського етносу — час оживлення його історичного етноменталітету, час оцінкового погляду народу на самого себе; поновлення історико-генетичної пам’яті; героїзації минулого; перегляду системи культурного освоєння світу, освіти та виховання^[2].

Навчальна дисципліна «Історія українського права» яскраво відтворює велично піднесений дух українського народу.

(обратно)

§ 2. Предмет навчальної дисципліни «Історія українського права»

Пізнання права — це розуміння механізму суспільного ладу та регулювання взаємин людей, усвідомлення природної та соціальної складової буття, передбачення свого призначення в суспільстві, відчуття мети свого життя.

Без знання історичних процесів, що зумовили природні закономірності становлення та розвитку правової культури, не можна глибоко та всесторонньо опанувати таке суспільне явище, як право. Саме в повноті історичного життя народу має відбиток тяжіння до розвитку, реалізації та застосування національного права, його форм, галузей, функцій. В умовах кризи людської цивілізації, глобалізаційних атак, інтегративних процесів та уніфікації правових норм, з метою збереження національної ідентичності важливим є прагнення до відновлення, вивчення, удосконалення українського права та тієї форми організації суспільного життя, що зветься національним державним ладом.

Здебільшого право сприймають як певний регулятор суспільних відносин. Проте таке розуміння права є дещо спрощеним. У спеціальних літературних джерелах знаходимо не одну сотню визначень понять «права». На доктринальному (від латин, doctrina — учення) рівні^[3] є чимало підходів до питання поняття та походження права, але й вони не дають остаточної відповіді, що таке право. Наукові пошуки в цьому напрямі тривають. Історичне дослідження феномену (від грец. phainomenon — явище) права є вагомим внеском у розвиток сучасної правової науки.

За основу українського права взято природні та суспільні закони розвитку народу, етнічну самобутність, ідеали добра й справедливості, розумні вчинки, волелюбність, усвідомлення народної мудрості, знання мови, логічне мислення та інші чинники, які в сукупності спрямовані на впорядкування власного життя та зростання добробуту українського народу. Словосполучення «система норм» є замалим для визнання його як узагальненого в контексті поняття українського права. Термін «узгоджений механізм» міг би відобразити суть такого явища, як право, оскільки він характеризує не тільки його системність і статичність, а й послідовність, узгодженість, вивіреність, динаміку, взаємозалежність та ін. Українське право — це заснований па звичаях і законах українського народу узгоджений механізм, який забезпечує регулювання відносин людей та утворених ними об’єднань.

Українське право має свою історію, яка сягає глибини тисячоліть. Велична історія українського народу сповнена численними скарбами культурних цінностей, між якими такі всесвітньо відомі правові джерела, як: «Руська правда». Статути Великого князівства Литовського, Руського та Жемойтийського, пакти та конституції Війська Запорозького та ін. Сучасний