взаємовпливу, психічний стан індивіда відображається на його фізіологічному стані, а в певних ситуаціях психічні особливості можуть сприяти розвитку того чи іншого захворювання, і навпаки, хронічне захворювання позначається на психічному стані хворого; враховуючи тісний зв’язок психічного й соматичного, у сучасній медицині активного розвитку набули методи психотерапевтичного впливу, які використовують «лікувальні властивості» слова.

Таким чином, психологія тісно пов’язана з різними сферами науки й практики. Всюди, де задіяна людина, є місце психології. Тому з кожним роком психологія набуває все більшої популярності, поширення, а це призводить до виникнення різноманітних галузей психології.

6. Основні галузі психології

Галузі психології — сфери науково-психологічних досліджень та практичного застосування психологічних знань, що відносно самостійно розвиваються.

Кожні 4–5 років з’являються нові галузі психології. Їх виникнення зумовлене впровадженням психології у всі сфери наукової і практичної діяльності, появою нових психологічних знань.

Усі галузі психології можна розділити на дві групи: фундаментальні та прикладні. Фундаментальні (загальні) — базові, мають загальне значення для розуміння і пояснення різних психічних явищ, в тому числі поведінки людей, незалежно від того, якою діяльністю вони займаються. Це база, яка об’єднує усі галузі психологічної науки і є основою для їх розвитку. Тому їх об’єднують терміном «загальна психологія».

Прикладні (спеціальні) — галузі науки, досягнення яких використовуються на практиці. Вирішують конкретні завдання у межах свого напряму. У деяких випадках досягнення прикладних галузей може мати фундаментальний характер, це робить необхідним використання отриманого знання у всіх галузях і напрямах. Прикладні галузі психології:

— педагогічна психологія — галузь психологічної науки, що вивчає психологічні проблеми навчання і виховання, досліджує питання цілеспрямованого формування пізнавальної діяльності й суспільно значущих якостей особистості, вивчає умови, які забезпечують оптимальний ефект навчання, питання врахування індивідуальних особливостей учня при побудові навчального процесу і взаємин вчителя та учня, а також взаємин всередині навчального колективу;

— вікова психологія — вивчає закономірності етапів психічного розвитку й формування особистості від народження до старості; розділи вікової психології: психологія дитинства, психологія юності, психологія зрілого віку, геронтопсихологія; вивчає вікову динаміку психічних процесів;

— диференціальна психологія — галузь психології, яка вивчає відмінності як між індивідами, так і між групами, а також причини й наслідки цих відмінностей;

— соціальна психологія — вивчає закономірності поведінки і діяльності людей, зумовлені фактом їх включеності у групи, а також психологічні характеристики самих груп;

— політична психологія — вивчає психологічні компоненти політичного життя і діяльності людей, їх настрої, думки, почуття, ціннісні орієнтації;

— психологія мистецтва — галузь психологічної науки, предметом якої є властивості й стани особистості чи групи осіб, що зумовлюють усвідомлення й сприймання художніх цінностей, вплив цих цінностей на життєдіяльність окремої особистості в цілому;

— медична психологія — вивчає психологічні аспекти гігієни, профілактики, діагностики, лікування, експертизи й реабілітації хворих; у її сферу входять питання, пов’язані з виникненням, розвитком і перебігом хвороби, впливом тих чи інших хвороб на психіку людини і, навпаки, впливом психіки на хворобу;

— інженерна психологія — галузь психології, яка досліджує процеси і засоби взаємодії між людиною і машиною.

Інші галузі психології: спортивна психологія, юридична психологія, авіаційна й космічна психологія, військова психологія, експериментальна психологія тощо.

7. Методи психології

За вітчизняним вченим Борисом Герасимовичем Ананьєвим, усі методи психології можна поділити на такі види:

1) організаційні:

— порівняльний (співставлення різних груп за віком, діяльністю тощо);

— лонгітюдний (багаторазове обстеження одних і тих же осіб протягом тривалого періоду);

— комплексний (у дослідженні беруть участь представники різних наук; як правило, один об’єкт вивчають різними засобами. Це дозволяє встановлювати зв’язки і залежність між явищами різного типу, наприклад, між фізіологічним, психологічним і соціальним розвитком особистості);

2) емпіричні:

— спостереження і самоспостереження;

— експериментальні методи, психодіагностичні методи (тести, анкети, опитувальники, соціометрія, інтерв’ю, бесіда, аналіз продуктів діяльності, біографічні методи);

3) методи обробки даних:

— кількісний (статистичний метод);

— якісний (диференціація матеріалу за групами, аналіз);

4) інтерпретаційні:

— генетичний (аналіз матеріалу в плані розвитку з виокремленням фаз, стадій, критичних моментів і т. д.);

— структурний (встановлює структурні зв’язки між усіма характеристиками особистості).

Виокремлють так звані спеціальні методи психології (з їх допомогою виявляють суттєві факти, закономірності й механізми психіки):

1) основні:

а) спостереження (науковий метод, що реєструє та науково пояснює причини того чи іншого психологічного явища):

— життєві спостереження (обмежуються реєстрацією фактів, мають випадковий неорганізований характер);

— наукове спостереження (перехід від опису фактів до пояснення їх внутрішньої суті; необхідна умова — чіткий план, фіксація результатів у спеціальному щоденнику);

б) експеримент (активне втручання дослідника в діяльність піддослідного з метою створення умов, за яких виявляється психологічний факт):

— констатувальний (проводиться з метою з’ясування наявності певного факту, закономірності чи механізму, міри їх вираження);

— формувальний (проводиться з метою розвитку певних якостей особистості, формування певних навичок, умінь, апробації певних корекційних впливів);

— лабораторний (здійснюється у спеціальних умовах, використовується спеціальна апаратура, дії обстежуваного визначаються інструкцією);

— природний (відбувається у звичайних умовах, застосовується при вивченні пізнавальних можливостей на різних вікових етапах).

2) допоміжні:

а) аналіз продуктів діяльності (щоденників, листів, творів мистецтва тощо);