державної. Місцеве демократичне самоврядування фактично було знищене шляхом повернення до влади старої царської, антиукраїнської бюрократії. Судова адміністрація постійно наповнювалася правниками з Росії. Федеративна грамота П. Скоропадського, навіть з огляду на всю складність міжнародної кон’юнктури, стала актом фактичної ліквідації суверенної державності України.

Частина вчених для національної ідентифікації новітнього гетьманату користується формулою «ні український, ні російський». Зокрема, Я. Грицак пише: «У вужчому значенні Скоропадський будував ані українську, ані російську державу»¹⁰. Цієї ж думки дотримується й В. Верстюк, вважаючи, що «це була ні українська, ні російська держава, умовно її можна було б назвати малоросійською». Ширше дане положення автор розвиває в одному з розділів тритомного видання «Україна і Росія в історичній ретроспектива, який має прикметну назву «Провал проекту малоросійської України». У сучасній історичній літературі це найповніше обґрунтування іманентної приреченості на невдачу спроби будівництва Української Держави у формі новітнього гетьманату¹¹.

«Малоросійство» - це дійсно досить умовне визначення, що тлумачиться як комплекс провінціалізму серед частини українських громадян України, зумовлений їх тривалим перебуванням у складі Російської імперії. У будь-якому випадку, застосоване до характеристики Української Держави 1918р., воно несе певний відтінок зневажливості.

Безперечно, ні П. Скоропадський, ні провідні діячі гетьманату не усвідомлювали себе малоросами саме в такому сенсі. Показовим є приклад голови Ради міністрів Ф. Лизогуба. Коли гетьман говорив йому про необхідність щось з’ясувати в питаннях українства, то прем’єр, як правило, відповідав: «Да я сам украинец, почище их, к чему мне с ними говорить? Мой предок - полковник Лизогуб, а это что за господа?»¹²

Очевидно, абсолютно точної формули національно-державного характеру гетьманату вивести не вдасться. На нашу думку, це була українсько-російська державність. Українська - за назвою і формою, окремими аспектами внутрішньої політики, насамперед у культурно-освітній сфері. І російська - за широкими проявами імперської спадщини, яка динамічно регенерувалася в правничій практиці, засобах масової інформації, релігійному житті, використанні кадрового потенціалу, толерантному ставленні до політично різнобарвної, але антиукраїнської налаштованої російської еміграції.

І досі дискусійною залишається оцінка форми гетьманського правління, ступеня його залежності від окупаційної влади. Частина вітчизняних дослідників, услід за В. Винниченком, М. Грушевським, вважають гетьманат маріонетковим утворенням¹³. Зокрема, О. Мироненко визначає гетьманський режим як «український різновид давно відомої в історії людства класичної марісжратії»¹⁴. Як маріонетковий кваліфікує характер гетьманату й англійський дослідник О. Файджес¹⁵.

Залежність П. Скоропадського від Німеччини очевидна. Саме з волі її вищого державного керівництва він прийшов до влади, а підтримка з боку окупаційного командування була визначальним фактором захисту як від внутрішніх, так і зовнішніх супротивників режиму. І все ж класичним маріонетковим утворенням гетьманат не був, адже він мав формальні ознаки незалежної держави, діяли умови Брестського мирного договору, визнання не тільки Четверного союзу, а й багатьох інших держав, власні дипломатичні представництва, міжнародні угоди тощо.

О. Фелюшин вважав, що «кращим визначенням України в умовах німецької окупації в 1918 р. є «сателіт». Вона займала становище держави, яка добровільно, хоч і неохоче, приймала заступництво великої держави з неминучими обмеженнями свого суверенітету»¹⁶.

Хоч сучасний тлумачний словник української мови терміни «маріонетка» і «сателіт» пояснює як майже тотожні, відповідно - «людина, уряд та ін., що сліпо виконує чиюсь волю», та «прибічник, виконавець чужої волі», на нашу думку, більш адекватним є друге визначення.

Водночас аж ніяк не можна визнати обґрунтованими твердження сучасних адептів останнього гетьманату, що «на скликаному в Києві Хліборобському конгресі, який представляв переважну більшість українського населення, було утверджено повну і остаточну суверенність Української Гетьманської Держави»¹⁷. Такі сентенції є великим перебільшенням. Про який повний і тим більше остаточний суверенітет може йтися в умовах військової окупації і законодавчо оформленого тимчасового правління?

Інші прихильники Української гетьманської держави не так категоричні у своїх твердженнях і визнають наміри П. Скоропадського «на певний час, до заспокоєння країни і проведення парламентських виборів, перетворити Україну на авторитарну при верховенстві законів, державу з ліберальним соціально-економічним устроєм»¹⁸. Практичне втілення цих стремлінь гетьмана дало вповні авторитарний режим, верховенство права вилилося у відновлення юрисдикції законів Російської імперії, а повернення права приватної власності, замість заспокоєння, інспірувало жорстке класове протиборство, унеможлививши проведення земельної реформи.

Правління П. Скоропадського як диктаторське розглядали й німці. Зокрема, віце-канцлер Ф. Пайєр, виступаючи на початку травня у рейхстазі, кваліфікував гетьмана як диктатора, що не визнає комуністичних теорій¹⁹. Зустрічається й інша, але близька до попередньої оцінка: «П. Скоропадський завів систему строгого абсолютистичного централізму»²⁰. Прикметно, що представники сучасної німецької історіографії оцінюють характер гетьманської держави як реакційний²¹. Очевидно, повністю з таким трактуванням погодитися не можливо, хоч загалом це була реакція консервативних власницьких верств на соціалістичний революціонаризм Центральної Ради.

Один із провідних зарубіжних дослідників історії гетьманату Я. Пеленський стверджував, що з точки зору концепції державного будівництва це була «бюрократично-військова диктатура»²². Дійсно, гетьман, за відсутності власної армії, опирався на окупаційні сили, колишню царську цивільну та військову бюрократію. П. Скоропадський у спогадах написав, що вже при підготовці перевороту він бачив себе саме в ролі диктатора - гетьмана, як уособлення сильної влади, здатної врятувати Батьківщину.

Отже, спираючись на досить різні, в тому числі й контроверсійні оцінки гетьманської держави, спробуємо подати власну формулу, природно, не претендуючи на абсолютну точність і вичерпність. Гетьманат Павла Скоропадського - це авторитарно-бюрократичний режим