відповіла Мама Мумі-троля. — Але в тому, що ми голодні, сумніву таки немає.
Хлопчик широко відчинив двері та запросив усіх до будинку, а угледівши Тюльпанну, низько вклонився, бо такого розкішного блакитного волосся йому ще ніколи не доводилося бачити. Тюльпанна також зробила глибокий реверанс, їй неймовірно сподобалася його червона чуприна. Друзі піднялися услід за господарем стрімкими крученими сходами до останнього скляного поверху, звідки на всі боки було видно море. Там посередині стояв стіл, а на столі парувала велетенська миска морського пудингу.
— Це для нас? — здивувалася Мама.
— Звичайно, — відповів хлопчик. — Коли у морі лютує шторм, я пильную за берегом, і тих, хто знайшов порятунок у моїй бухті, завжди запрошую на обід.
Усі вмостилися за круглим столом. Мить — і миска спорожніла. (Крихітне Звірятко, якому інколи бракувало справжнього виховання, затягнуло миску під стіл і швидесенько вилизало її до блиску).
— Велике спасибі, — подякувала Мама Мумі-троля. — Напевно, багатьох довелося пригощати морським пудингом?
— Ваша правда, — погодився хлопчик. — Сюди прибиваються з усіх закутків світу. Нюхмумрики, морські примарики, маленькі і великі повзики, хропунці та гемулі. Інколи навіть морські чорти трапляються.
— А мумі-тролів не доводилося бачити? — запитала Мама Мумі-троля, голос у неї затремтів від хвилювання.
— Доводилося. Бачив одного, — відказав хлопчик. — Це було саме у понеділок, після циклону.
— Невже це татко! — скрикнув Мумі-троль. — Він мав звичку запихати хвоста до кишені?
— Справді, було таке. Я добре пам’ятаю, бо звичка дуже смішна.
Мумі-троль і його Мама дуже втішилися, вхопили один одного в обійми, а Крихітне Звірятко підстрибувало від радості і вигукувало «Ура!»
— Куди він подався? — випитувала Мама. — Щось казав? Де він зараз? Як почувався?
— Усе гаразд. Він подався на південь, — відповів хлопчик.
— Ми негайно вирушаємо на пошуки, — вирішила Мама. — Може, наздоженемо його. Покваптеся, діточки. Де моя торбинка?
Мама Мумі-троля сторчголов кинулася униз крученими сходами, решта ледь встигали за нею.
— Почекайте! — закричав хлопчик. — Постривайте хвильку!
Він перехопив їх біля самих дверей.
— Вибач, що ми не надто чемно з тобою попрощалися, — Мама Мумі-троля аж тупцяла від нетерпіння. — Але ж розумієш…
— Справа не в тому, — перебив її хлопчик. — Я лише подумав… мені спала думка… чи можливо було б…
— Не тягни! — нетерпеливилася Мама.
— Тюльпанно! — мовив хлопчик. — Прекрасна Тюльпанно, чи не хотіла б ти залишитися у мене?
— Дуже радо, — відразу погодилася Тюльпанна, сяючи від утіхи. — Я сиділа нагорі й уявляла, як гарно світило би моє волосся мореплавцям у твоїй скляній вежі. До того ж, я чудово умію готувати морський пудинг, — додала вона і, враз знітившись, зиркнула на Маму Мумі-троля: — Звичайно, я залюбки допомагала б вам шукати…
— О, ми дамо собі раду, — заспокоїла дівчинку Мама. — А вам обом напишемо листа про те, як ідуть пошуки.
Друзі обійнялися на прощання, і Мумі-троль з Мамою та Крихітним Звірятком рушили на південь.
Увесь день вони простували квітучими околицями, і, хоч як Мумі-тролеві кортіло роздивитися усе зблизька, Мама, дуже кваплячись, не дозволяла зупинятися.
— Бачили коли-небудь таке дивне дерево? — запитало Крихітне Звірятко. — Довжелезний стовбур з маленькою китичкою угорі. Як на мене, має якийсь дурнуватий вигляд.
— Це ти дурненький, — гостро відказала Мама Мумі-троля, бо була трохи знервована. — До речі, це — пальма, а пальми завжди такі.
— Пальма то й пальма, — буркнуло Крихітне Звірятко й ображено замовкло.
Ближче до вечора стало дуже гаряче.
Квіти постулювалися, а сонце світило червоним сяйвом.
І хоча Мумі-тролі кохаються у теплі, вони страшенно розморилися й охоче відпочили б у затінку котрогось із величезних кактусів, що росли повсюди.
Однак Мама не погоджувалась на перепочинок доки не вдасться віднайти бодай якогось сліду Тата. Вони не спинялися аж до сутінків, притримуючись південного напрямку.
Зненацька Крихітне Звірятко завмерло і прислухалося:
— Що це чапає навколо нас?
Тепер й усі інші також почули шелест і шерех у листі.
— Це дощ, — здогадалася Мама. — Доведеться таки сховатися під кактусами.
Цілу ніч періщив дощ, не вщух він і вранці.
Коли, прокинувшись, вони визирнули зі свого сховку, все навколо було сірим і сумним.
— Нічого не вдієш, треба йти далі. Але спершу пригощу вас тим, що приберегла на чорну годину, — Мама добула з торбинки велике шоколадне тістечко, яке прихопила з диво-саду Старого Пана. Вона розламала тістечко навпіл і поділила між малечею.
— А тобі? — запитав Мумі-троль.
— Дякую, я не люблю шоколаду.
Так брели вони під зливою увесь день, ще й увесь наступний день. Погамувати голод вдалося лише кількома корінцями розмоклого балакучого кореня та пригорщею фініків. На третій день дощ лив як з відра, і кожний навіть найменший струмочок перетворювався на бурхливу ріку. Рухатися ставало дедалі важче, вода невпинно прибувала, зрештою мандрівникам не залишилося іншого вибору, як видряпатися на невеличку гору, щоб їх не змило течією. Там вони принишкли, спостерігаючи, як клекітливі круговерті підступають ближче, і відчуваючи, що ось-ось застудяться. Довкола повінь несла меблі, будинки і великі дерева.
— Здається, мені знову хочеться додому, — заскиглило Крихітне Звірятко, але ніхто його не слухав.
Мумі-троль та його Мама помітили, як щось дивне танцює і кружляє у воді.
— То потерпільці з корабля! — скрикнув Мумі-троль, який мав гострий зір. — Ціла родина! Мамо, їх треба порятувати!
Потік води ніс м’яке крісло, воно вигойдувалося на хвилях, інколи зачіпаючись за верхівки дерев, що стирчали з води, і знову пливло далі, зірване течією. На кріслі сиділа мокра кішка з п’ятьма такими ж мокрими маленькими кошенятами.
— Бідолашна матір! — скрикнула Мама Мумі-троля і стрибнула у воду аж по пояс. — Тримайте мене, я спробую зачепити їх хвостом!
Мумі-троль міцно тримав Маму, а Крихітне Звірятко так розхвилювалося, що безпорадно стояло поруч і зовсім нічого не робило. Ось крісло пропливло повз
— Це для нас? — здивувалася Мама.
— Звичайно, — відповів хлопчик. — Коли у морі лютує шторм, я пильную за берегом, і тих, хто знайшов порятунок у моїй бухті, завжди запрошую на обід.
Усі вмостилися за круглим столом. Мить — і миска спорожніла. (Крихітне Звірятко, якому інколи бракувало справжнього виховання, затягнуло миску під стіл і швидесенько вилизало її до блиску).
— Велике спасибі, — подякувала Мама Мумі-троля. — Напевно, багатьох довелося пригощати морським пудингом?
— Ваша правда, — погодився хлопчик. — Сюди прибиваються з усіх закутків світу. Нюхмумрики, морські примарики, маленькі і великі повзики, хропунці та гемулі. Інколи навіть морські чорти трапляються.
— А мумі-тролів не доводилося бачити? — запитала Мама Мумі-троля, голос у неї затремтів від хвилювання.
— Доводилося. Бачив одного, — відказав хлопчик. — Це було саме у понеділок, після циклону.
— Невже це татко! — скрикнув Мумі-троль. — Він мав звичку запихати хвоста до кишені?
— Справді, було таке. Я добре пам’ятаю, бо звичка дуже смішна.
Мумі-троль і його Мама дуже втішилися, вхопили один одного в обійми, а Крихітне Звірятко підстрибувало від радості і вигукувало «Ура!»
— Куди він подався? — випитувала Мама. — Щось казав? Де він зараз? Як почувався?
— Усе гаразд. Він подався на південь, — відповів хлопчик.
— Ми негайно вирушаємо на пошуки, — вирішила Мама. — Може, наздоженемо його. Покваптеся, діточки. Де моя торбинка?
Мама Мумі-троля сторчголов кинулася униз крученими сходами, решта ледь встигали за нею.
— Почекайте! — закричав хлопчик. — Постривайте хвильку!
Він перехопив їх біля самих дверей.
— Вибач, що ми не надто чемно з тобою попрощалися, — Мама Мумі-троля аж тупцяла від нетерпіння. — Але ж розумієш…
— Справа не в тому, — перебив її хлопчик. — Я лише подумав… мені спала думка… чи можливо було б…
— Не тягни! — нетерпеливилася Мама.
— Тюльпанно! — мовив хлопчик. — Прекрасна Тюльпанно, чи не хотіла б ти залишитися у мене?
— Дуже радо, — відразу погодилася Тюльпанна, сяючи від утіхи. — Я сиділа нагорі й уявляла, як гарно світило би моє волосся мореплавцям у твоїй скляній вежі. До того ж, я чудово умію готувати морський пудинг, — додала вона і, враз знітившись, зиркнула на Маму Мумі-троля: — Звичайно, я залюбки допомагала б вам шукати…
— О, ми дамо собі раду, — заспокоїла дівчинку Мама. — А вам обом напишемо листа про те, як ідуть пошуки.
Друзі обійнялися на прощання, і Мумі-троль з Мамою та Крихітним Звірятком рушили на південь.
Увесь день вони простували квітучими околицями, і, хоч як Мумі-тролеві кортіло роздивитися усе зблизька, Мама, дуже кваплячись, не дозволяла зупинятися.
— Бачили коли-небудь таке дивне дерево? — запитало Крихітне Звірятко. — Довжелезний стовбур з маленькою китичкою угорі. Як на мене, має якийсь дурнуватий вигляд.
— Це ти дурненький, — гостро відказала Мама Мумі-троля, бо була трохи знервована. — До речі, це — пальма, а пальми завжди такі.
— Пальма то й пальма, — буркнуло Крихітне Звірятко й ображено замовкло.
Ближче до вечора стало дуже гаряче.
Квіти постулювалися, а сонце світило червоним сяйвом.
І хоча Мумі-тролі кохаються у теплі, вони страшенно розморилися й охоче відпочили б у затінку котрогось із величезних кактусів, що росли повсюди.
Однак Мама не погоджувалась на перепочинок доки не вдасться віднайти бодай якогось сліду Тата. Вони не спинялися аж до сутінків, притримуючись південного напрямку.
Зненацька Крихітне Звірятко завмерло і прислухалося:
— Що це чапає навколо нас?
Тепер й усі інші також почули шелест і шерех у листі.
— Це дощ, — здогадалася Мама. — Доведеться таки сховатися під кактусами.
Цілу ніч періщив дощ, не вщух він і вранці.
Коли, прокинувшись, вони визирнули зі свого сховку, все навколо було сірим і сумним.
— Нічого не вдієш, треба йти далі. Але спершу пригощу вас тим, що приберегла на чорну годину, — Мама добула з торбинки велике шоколадне тістечко, яке прихопила з диво-саду Старого Пана. Вона розламала тістечко навпіл і поділила між малечею.
— А тобі? — запитав Мумі-троль.
— Дякую, я не люблю шоколаду.
Так брели вони під зливою увесь день, ще й увесь наступний день. Погамувати голод вдалося лише кількома корінцями розмоклого балакучого кореня та пригорщею фініків. На третій день дощ лив як з відра, і кожний навіть найменший струмочок перетворювався на бурхливу ріку. Рухатися ставало дедалі важче, вода невпинно прибувала, зрештою мандрівникам не залишилося іншого вибору, як видряпатися на невеличку гору, щоб їх не змило течією. Там вони принишкли, спостерігаючи, як клекітливі круговерті підступають ближче, і відчуваючи, що ось-ось застудяться. Довкола повінь несла меблі, будинки і великі дерева.
— Здається, мені знову хочеться додому, — заскиглило Крихітне Звірятко, але ніхто його не слухав.
Мумі-троль та його Мама помітили, як щось дивне танцює і кружляє у воді.
— То потерпільці з корабля! — скрикнув Мумі-троль, який мав гострий зір. — Ціла родина! Мамо, їх треба порятувати!
Потік води ніс м’яке крісло, воно вигойдувалося на хвилях, інколи зачіпаючись за верхівки дерев, що стирчали з води, і знову пливло далі, зірване течією. На кріслі сиділа мокра кішка з п’ятьма такими ж мокрими маленькими кошенятами.
— Бідолашна матір! — скрикнула Мама Мумі-троля і стрибнула у воду аж по пояс. — Тримайте мене, я спробую зачепити їх хвостом!
Мумі-троль міцно тримав Маму, а Крихітне Звірятко так розхвилювалося, що безпорадно стояло поруч і зовсім нічого не робило. Ось крісло пропливло повз