Доки туди примчали Мумі-троль, Крихітне Звірятко та Тюльпанна, Мама, стоячи в гущі гатіфнатів (вони їй ледь сягали до пояса), уже засипала їх запитаннями, без упину говорила, вимахуючи лапками, і страшенно хвилювалася. Вона раз у раз допитувалася, чи не зустрічався їм Тато Мумі-троля, однак гатіфнати лише витріщалися на неї своїми круглими безколірними очима і вперто тягнули човен до води.
— Ой! — скрикнула Мама. — Я в поспіху зовсім забула, що вони не розмовляють і нічого не чують!
Вона намалювала на піску гарного мумі-троля, а поруч викреслила великий знак запитання. Однак гатіфнати й трохи не зважали на неї. Їм таки вдалося зіштовхнути човна у море, і вони заходилися напинати вітрила. (Цілком можливо, що гатіфнати не зрозуміли, чого хоче від них Мама Мумі-троля, бо вони дуже дурні).
Чорна хмара підбилася вище, на морі здійнялися хвилі.
— Немає іншої ради, як приєднатися до гатіфнатів, — врешті зважилася Мама. — Берег тут похмурий і пустельний, бракувало тільки ще однієї зустрічі з Мурашиним Левом. Стрибайте до човна, дітоньки!
— Але ж не на власний страх і ризик, — пробурмотіло Крихітне Звірятко, однак подряпалося на борт човна услід за рештою.
Суденце вийшло у відкрите море, за стерном стояв один із гатіфнатів. Море чимраз більше темніло, хвилі бурунилися білими баранцями, а ген вдалині гуркотів грім. Волосся Тюльпанни ледь мерехтіло й тріпотіло на вітрі.
— Я знову боюся, — прожебоніло Крихітне Звірятко. — Я вже майже шкодую, що пристав до вашого гурту.
— Дурниці! — почав Мумі-троль, але відразу втратив бажання підтримувати розмову і тісніше притулився до Мами.
Час від часу накочувалася хвиля, більша за інші, і перехлюпувала через борт. Суденце стрімко летіло вперед під туго нап’ятими вітрилами. Інколи повз них пропливали, витанцьовуючи на гребенях хвиль, русалки або ж миготіли цілі зграйки крихітних морських тролів. Гримотіло чимраз грізніше, блискавиці вздовж і впоперек смугували небо.
— Ще й морська хвороба у мене почалася, — заскиглило Крихітне Звірятко.
Крихітку знудило, і Мама Мумі-троля притримувала його за чоло.
Сонце давно зайшло, та в спалахах блискавок вони помітили морського троля, який вперто намагався триматися поблизу човна.
— Привіт! — гукнув Мумі-троль, перекрикуючи завивання бурі, аби показати, що він зовсім не боїться.
— Привіт, привіт! — відгукнувся морський троль. — Схоже на те, що ти наш родич…
— Не мав би нічого проти, — вічливо відповів Мумі-троль. (А про себе подумав: якщо й родич, то, певно, дуже далекий, бо мумі-тролі належать до більш аристократичної галузки роду, ніж морські).
— Стрибай у човен! — крикнула Тюльпанна морському тролеві. — Інакше відстанеш!
Морський троль заплигнув у човен і обтрусився, наче пес.
— Чудова погода, — зауважив він. — Куди прямуєте?
— Хоч куди, липі би дістатися суходолу, — скімлило Крихітне Звірятко, воно аж позеленіло на мордочці, так його загойдало.
— Тоді ліпше я візьмуся за стерно, — запропонував морський троль, — бо цим курсом занесе вас просто у відкритий океан.
Він відсторонив гатіфната, котрий правив суденцем, і переклав вітрило на інший курс. Дивина, справа відразу пішла легше, коли за неї взявся морський троль. Човен, танцюючи, полетів уперед, інколи навіть перестрибуючи почерез гребені хвиль.
Крихітне Звірятко повеселіло, а Мумі-троль повискував від захоплення. Лише гатіфнати сиділи мовчки, байдуже вдивляючись у небокрай, їх ніщо не цікавило, окрім руху вперед — з одного місця на інше.
— Я знаю одну чудову гавань, — озвався морський троль. — Але вхід до неї вузький, і лише такому неперевершеному мореплавцю, як я, під силу подолати його.
Морський троль голосно засміявся і змусив човна далеко стрибнути понад хвилями. А тоді при світлі перехресних блискавиць вони побачили у морі землю. На думку Мами Мумі-троля, то була похмура й непривітна земля.
— Чи є там що їсти? — запитала вона.
— Там є усе чого душа забажає, — відповів морський троль. — Тримайтеся, зараз входитимемо в гавань.
Тієї ж миті човен ускочив до чорної ущелини, де між прямовисними кам’яними стінами завивав буремний вітер. Море вирувало під скелями, і здавалося, що суденце летить просто на них. Однак човен легко, немов птах, перелетів до великої бухти, вода в якій була прозора, тиха й зелена, наче в лагуні.
— Хвала Богові, — зітхнула Мама Мумі-троля, бо не надто покладалася на морського троля. — Тут наче й гарно.
— Як на чий смак, — мовив морський троль. — Мені більше подобається шторм. Я щоразу шукаю бурі, коли хвилі потроху влягаються.
З тими словами він булькнув у воду і зник.
Побачивши перед собою невідому землю, гатіфнати пожвавилися, декотрі заходилися підтягувати обвислі вітрила, інші опустили у воду весла і бадьоро повеслували до квітучого зеленого берега. Човен пристав до луки, всіяної дикими квітами.
Мумі-троль вистрибнув на рінь зі швартовим тросом у руках.
— Уклоніться і подякуйте гатіфнатам за подорож, — звеліла Мама.
Мумі-троль низько вклонився, а Крихітне Звірятко вдячно заметляло хвостиком.
— Дуже дякуємо, — сказали Мама і Тюльпанна й присіли в реверансі, а коли звели очі угору, то за гатіфнатами й слід прохолов.
— Вони стали невидимими, — мовило Крихітне Звірятко. — Дивне плем’я.
Усі четверо ступили поміж квіти. Саме сходило сонце, навколо мерехтіла й виблискувала роса.
— Я хотіла б тут жити, — озвалася Тюльпанна. — Ці квіти ще гарніші за мій старий тюльпан. До того ж, моє волосся ніколи не пасувало до його барви.
— Погляньте, хатинка з чистого золота! — захоплено вигукнуло Крихітне Звірятко.
Посеред лугу височіла вежа з довгим рядом вікон, у шибках яких віддзеркалювалося сонце.
Останній поверх був із суцільного скла, у ньому заломлювалися й виблискували сонячні промені, здавалося, що то не скло, а палахкотливе червоне золото.
— Цікаво, хто там живе, — мовила Мама Мумі-троля. — Може, ще надто рано будити мешканців?
— Але я жахливо голодний, — сказав Мумі-троль.
— І я! І я! — водночас загукали Крихітне Звірятко й Тюльпанна, усі поглянули на Маму.
— Що ж, — вона підійшла до вежі й постукала.
За хвильку у брамі відчинилося віконце, і звідти визирнув хлопчик з вогняно-червоним чубом.
— Ви зазнали корабельної катастрофи? — запитав він.
— Майже, — на мить завагавшись,
— Ой! — скрикнула Мама. — Я в поспіху зовсім забула, що вони не розмовляють і нічого не чують!
Вона намалювала на піску гарного мумі-троля, а поруч викреслила великий знак запитання. Однак гатіфнати й трохи не зважали на неї. Їм таки вдалося зіштовхнути човна у море, і вони заходилися напинати вітрила. (Цілком можливо, що гатіфнати не зрозуміли, чого хоче від них Мама Мумі-троля, бо вони дуже дурні).
Чорна хмара підбилася вище, на морі здійнялися хвилі.
— Немає іншої ради, як приєднатися до гатіфнатів, — врешті зважилася Мама. — Берег тут похмурий і пустельний, бракувало тільки ще однієї зустрічі з Мурашиним Левом. Стрибайте до човна, дітоньки!
— Але ж не на власний страх і ризик, — пробурмотіло Крихітне Звірятко, однак подряпалося на борт човна услід за рештою.
Суденце вийшло у відкрите море, за стерном стояв один із гатіфнатів. Море чимраз більше темніло, хвилі бурунилися білими баранцями, а ген вдалині гуркотів грім. Волосся Тюльпанни ледь мерехтіло й тріпотіло на вітрі.
— Я знову боюся, — прожебоніло Крихітне Звірятко. — Я вже майже шкодую, що пристав до вашого гурту.
— Дурниці! — почав Мумі-троль, але відразу втратив бажання підтримувати розмову і тісніше притулився до Мами.
Час від часу накочувалася хвиля, більша за інші, і перехлюпувала через борт. Суденце стрімко летіло вперед під туго нап’ятими вітрилами. Інколи повз них пропливали, витанцьовуючи на гребенях хвиль, русалки або ж миготіли цілі зграйки крихітних морських тролів. Гримотіло чимраз грізніше, блискавиці вздовж і впоперек смугували небо.
— Ще й морська хвороба у мене почалася, — заскиглило Крихітне Звірятко.
Крихітку знудило, і Мама Мумі-троля притримувала його за чоло.
Сонце давно зайшло, та в спалахах блискавок вони помітили морського троля, який вперто намагався триматися поблизу човна.
— Привіт! — гукнув Мумі-троль, перекрикуючи завивання бурі, аби показати, що він зовсім не боїться.
— Привіт, привіт! — відгукнувся морський троль. — Схоже на те, що ти наш родич…
— Не мав би нічого проти, — вічливо відповів Мумі-троль. (А про себе подумав: якщо й родич, то, певно, дуже далекий, бо мумі-тролі належать до більш аристократичної галузки роду, ніж морські).
— Стрибай у човен! — крикнула Тюльпанна морському тролеві. — Інакше відстанеш!
Морський троль заплигнув у човен і обтрусився, наче пес.
— Чудова погода, — зауважив він. — Куди прямуєте?
— Хоч куди, липі би дістатися суходолу, — скімлило Крихітне Звірятко, воно аж позеленіло на мордочці, так його загойдало.
— Тоді ліпше я візьмуся за стерно, — запропонував морський троль, — бо цим курсом занесе вас просто у відкритий океан.
Він відсторонив гатіфната, котрий правив суденцем, і переклав вітрило на інший курс. Дивина, справа відразу пішла легше, коли за неї взявся морський троль. Човен, танцюючи, полетів уперед, інколи навіть перестрибуючи почерез гребені хвиль.
Крихітне Звірятко повеселіло, а Мумі-троль повискував від захоплення. Лише гатіфнати сиділи мовчки, байдуже вдивляючись у небокрай, їх ніщо не цікавило, окрім руху вперед — з одного місця на інше.
— Я знаю одну чудову гавань, — озвався морський троль. — Але вхід до неї вузький, і лише такому неперевершеному мореплавцю, як я, під силу подолати його.
Морський троль голосно засміявся і змусив човна далеко стрибнути понад хвилями. А тоді при світлі перехресних блискавиць вони побачили у морі землю. На думку Мами Мумі-троля, то була похмура й непривітна земля.
— Чи є там що їсти? — запитала вона.
— Там є усе чого душа забажає, — відповів морський троль. — Тримайтеся, зараз входитимемо в гавань.
Тієї ж миті човен ускочив до чорної ущелини, де між прямовисними кам’яними стінами завивав буремний вітер. Море вирувало під скелями, і здавалося, що суденце летить просто на них. Однак човен легко, немов птах, перелетів до великої бухти, вода в якій була прозора, тиха й зелена, наче в лагуні.
— Хвала Богові, — зітхнула Мама Мумі-троля, бо не надто покладалася на морського троля. — Тут наче й гарно.
— Як на чий смак, — мовив морський троль. — Мені більше подобається шторм. Я щоразу шукаю бурі, коли хвилі потроху влягаються.
З тими словами він булькнув у воду і зник.
Побачивши перед собою невідому землю, гатіфнати пожвавилися, декотрі заходилися підтягувати обвислі вітрила, інші опустили у воду весла і бадьоро повеслували до квітучого зеленого берега. Човен пристав до луки, всіяної дикими квітами.
Мумі-троль вистрибнув на рінь зі швартовим тросом у руках.
— Уклоніться і подякуйте гатіфнатам за подорож, — звеліла Мама.
Мумі-троль низько вклонився, а Крихітне Звірятко вдячно заметляло хвостиком.
— Дуже дякуємо, — сказали Мама і Тюльпанна й присіли в реверансі, а коли звели очі угору, то за гатіфнатами й слід прохолов.
— Вони стали невидимими, — мовило Крихітне Звірятко. — Дивне плем’я.
Усі четверо ступили поміж квіти. Саме сходило сонце, навколо мерехтіла й виблискувала роса.
— Я хотіла б тут жити, — озвалася Тюльпанна. — Ці квіти ще гарніші за мій старий тюльпан. До того ж, моє волосся ніколи не пасувало до його барви.
— Погляньте, хатинка з чистого золота! — захоплено вигукнуло Крихітне Звірятко.
Посеред лугу височіла вежа з довгим рядом вікон, у шибках яких віддзеркалювалося сонце.
Останній поверх був із суцільного скла, у ньому заломлювалися й виблискували сонячні промені, здавалося, що то не скло, а палахкотливе червоне золото.
— Цікаво, хто там живе, — мовила Мама Мумі-троля. — Може, ще надто рано будити мешканців?
— Але я жахливо голодний, — сказав Мумі-троль.
— І я! І я! — водночас загукали Крихітне Звірятко й Тюльпанна, усі поглянули на Маму.
— Що ж, — вона підійшла до вежі й постукала.
За хвильку у брамі відчинилося віконце, і звідти визирнув хлопчик з вогняно-червоним чубом.
— Ви зазнали корабельної катастрофи? — запитав він.
— Майже, — на мить завагавшись,