кожної нації свої звичаї. І ми їх поважаємо. Отут мені якось довелося вінчати двох з Африки. Так у них для цього діла є спеціальна людина, яка молоду… ну, ви розумієте. А вже потім допускають туди молодого. То ж воно, бачите, зовсім інакше, чим у нас. Але ми ж так робити не будемо, правда? У нас свої традиції. Я оце, наприклад, дівчиною заміж ішла. І донька моя. І онучка, якщо не дай, Боже, там щось — власноруч задушу. Бо основою української ментальності, якщо хочете, самоідентифікації, завжди була мораль і висока духовність. Ці прадавні цінності український народ проніс крізь віки, і саме їм ми завдячуємо виживанням у буремні часи. Саме вони є запорукою нашого теперішнього розквіту…

Так, здається, цей дощ надовго.

— Ну, а якщо дівчата не винні, — таки втулив я запитання. — В сенсі, не винуваті?

Ніколи не думав, що один погляд може містити стільки скепсису.

— Тільки не треба мені розповідати. Я, знаєте, таких невинних за тридцять років… І хоч би одна зізналася, що було. Та ж ні — ніколи, ні з ким! Я ж теж молодою була і все розумію. Дівчатам хочеться погуляти. Танці, подружки, кавалери. Але ж є безліч інших способів, — чи то мені приверзлося, а чи справді при цих словах моя співрозмовниця трохи зашарілася. — А ОЦЕ берегти треба. Бо так наші бабусі робили, матусі наші, і ми своїм донькам заповіли…

— Я маю на увазі хворобу.

Здається, останнє зауваження збило її з пантелику. Минула майже хвилина, поки начальниця спромоглася вимовити перше слово.

— Не знаю я такої хвороби.

— Колись і СНІДу не знали.

— Ну, тоді я вам скажу так: це антиукраїнська хвороба. Тоді ця хвороба створена нашими ворогами задля того, аби знищити українську націю. Жоден народ у світі не є таким морально залежним, жоден народ в основу репродукції не ставить мораль так, як це робимо ми. І знаючи це вразливе місце, хтось вигадав отаку хворобу, аби діти наші не одружувалися, аби доньки покритками стали і народжували дітей іноземцям. Хвороба? Тоді вам не сидіти тут треба, а бити на сполох. Бігти до Укрполу, до ГУКу, хай дають своїх найкращих фахівців. Це антиукраїнська хвороба! Пошесть! Я просто зараз, негайно зв’яжуся… — вона так хвилювалася, що ризикувала остаточно розвалити свою зачіску. Здається, я трохи дав у штангу.

— Ні, ні, зачекайте. Це я так сказав, гіпотетично. Ми ретельно перевірили усі випадки.

Шиньйон припинив свої колихання.

— І що?

— Усі вони виявилися шльондрами.

— Ну, слава Богу!

Повернувшись до себе, я одразу зв’язався з Ляхом.

— Треба негайно засекретити всю статистику швидких розлучень.

— Щось знайшов?

— Не без того.

— Засекретили іще вчора.

— Тоді прошу аудієнції.

— Заходь.

Перше, що зробив Лях у новому кабінеті, — це поміняв стіл. Тепер на його полірованій поверхні сміливо можна було грати в боулінг, і при тому залишилося б ще трохи місця для пікніка на десять осіб. Я зупинився, щиро зачудований.

— Колись ти будеш головою всієї нашої контори.

Іноді треба говорити керівництву правду, навіть якщо йому приємно її чути. Лях мудро посміхнувся в руді вуса.

— Доповідай.

— Звідки взялися матеріали для мого розслідування?

— Із розмов на базарі.

— Хто ходив на базар? Ти?

Лях загадково повів очима. Це означало, що на базар він не ходив.

— Слухай, Ляше, ти мене знаєш. Я звідси не піду, поки не довідаюся, звідки ця тема.

— А тобі навіщо?

— Хочу спрогнозувати соціальні наслідки, — не переповідати ж йому розмову в РАГСі.

Лях кинув блискавку зі своїх безбарвних очей:

— Ти працюєш у групі особливих розслідувань, а не особливих прогнозів.

Кажу ж вам, що він природжений керівник.

— А я гадав, що ми залишилися товаришами…

Лях зітхнув. Він був начальником зовсім недавно і ще не навчився ігнорувати подібні аргументи.

— Пам’ятаєш операцію проти зірок-мутантів?

— Ну.

Ще б пак! Ми тоді півроку не вилазили з космолетів, ганяючись за особливо небезпечними реактивними мікрозірками.

— Як по-твоєму, хто вирахував небезпеку їхньої атаки на Землю?

І дійсно, якось я не замислювався над цим питанням.

— Для цього є спеціальні хлопці?

— Так точно. І знаєш, як вони це вирахували? Проаналізувавши інформацію про збільшення в атмосфері зв’язаних молекул метану та масове розповсюдження нового виду конюшини.

— Я не зрозумів.

— От саме тому ти і працюєш ногами, а вони — головою.

Це було образливе зауваження, проте я не образився, а мовчки очікував на пояснення.

— Так от, вони пов’язали два ці факти через корів. Так, звичайних корів, які їдять незвичайну конюшину і виділяють в атмосферу зв’язаний метан. Від іншої конюшини — звичайний метан, а від цієї — зв’язаний. А зв’язаний метан є прекрасним матеріалом для ланцюгової реакції, зініційованої зірками.

— Як виділяють?

— Що?

— Метан. Як корови виділяють метан?

Лях подивився на мене як на ідіота:

— Звичайно виділяють. Пердять. Тільки не скажи, що ти не знаєш, що корови пердять метаном.

— Не знаю, — чесно зізнався я.

— Саме тому…

— Саме тому я і працюю ногами тут, у групі розслідувань?

— Точно.

— А вони у якій групі працюють?

— Тьху ти. Це має відношення до твоєї теми?

— Скажи спочатку ти, а тоді вже я.

Лях побарабанив пальцями, потім крутнувся на стільці.

— Ну добре. Тільки обіцяй одразу забути цю назву.

Я кивнув.

— Спеціальний аналітичний відділ. Повторити зможеш?

— Ні, — я покрутив головою. — Вже забувся. А звідки ти усе це знаєш, коли вони такі секретні?

— Вони працюють під прикриттям наших посвідчень.

Все-таки УГС — це глибина. Хоч скільки пірнай, а дна не видно.

— То ти скажеш, навіщо це тобі?

Я посміхнувся.

— Ну знаєш, ми теж не тільки ногами працюємо…

— Не випендрюйся.

— Не випендрююсь. Ти не повіриш, але це навіть простіше, ніж з коровами та метаном. Наскільки я розумію, статистику швидких розлучень засекретили іще до того, як доручити справу мені, — мабуть, я вгадав, бо вустами керівництва пробігла миттєва посмішка. — А оскільки це так, значить цифра 147 у справі — чисте фуфло, — я знову вгадав. — Ну, і як висновок, я хочу знати справжню цифру. І не нову версію, а просто істину. Як гадаєш, маю на це право?

Право я мав. За кілька хвилин спеціалісти суперсекретного відділу видали нам справжню цифру. І я вперше у житті побачив, як у Ляха посірішало обличчя.

Я сидів за комп’ютером і ретельно вивчав анкети трьох потерпілих, отримані у районній лікарні за допомогою фіктивного посвідчення працівника Мінохорониздоров’я. Три дівчини, точніше уже не дівчини. Прізвища різні. Вік різний. Дитячі хвороби