Litvek - онлайн библиотека >> Валентин Лукич Чемерис >> Биографии и Мемуары и др. >> Чорторий >> страница 5
Карпенко:

«Ніжного лірика і не менш ніжного пісняра Миколу Сома, відомого поета-шістдесятника раптом повело на… сміх. Кажу це без найменшої іронії: зі сміху, в народі кажуть, люди бувають. Просто хочеться з’ясувати, що його примусило поміняти ліричне стило на сатиричний кийок?»

Епітафія — від одного грецького слова, що означає, даруйте, надгробний[3]. Себто надгробний напис, здебільшого у віршованій формі. Іронічні епітафії здавна стали поширеним видом жартівливих або сатиричних поезій. Рідко хто з українських поетів-гумористів не писав (чи не пише) епітафій. І навіть загалом не гумористи. Мій друг, поет-лірик Михайло Чхан (на жаль, вже давно покійний) все життя писав лірику, але залишив п’ять чи сім предошкульних епітафій. Але писали — чи пишуть — від випадку до випадку. Вряди-годи. Чи аби засвідчити, що й вони з цим рідкісним і непростим специфічним жанром можуть справитись. І тільки Сом… До речі, в українській літературі вже утвердилося думка, що саме Сом започаткував цей жанр, але це не так. Михайло Слабошпицький зауважив точно: «Він став єдиним на всю соборну Україну послідовним (послідовним! — В. Ч.) епітафіїстом». Бо лише Сом сипонув епітафії, як з доброго міха — випадок і справді унікальний в українській гумористиці. Року 1998-го він видав аж цілу збірку «Сто епітафій» — за допомогою газети «Вечірній Київ», де тоді працював. І всі ті сто епітафій — одна одної кращі, яскраві, образні, дотепні, як феєрверк, різнобарвні. Виходить, сміх над могилами? Так, але це і є торжество життя. А втім, у Сома могили уявні, а ось герої його реальні й живі. «І коли вже бути точним, — пише в передмові до „Ста епітафій“ Віталій Карпенко, тоді головний редактор „Вечірнього Києва“, — то те, що пише останнім часом Микола Сом та іменує епітафіями, є те ж саме, що називається знову ж таки давньогрецьким словом — епіграма. Себто — короткий напис на пам’ятнику з поясненням значення предмета, що з часом трансформувався в означення літературного жанру — короткого вірша сатиричного змісту на адресу якоїсь особи. Що також дуже близьке до пам’ятника…. зі знаком мінус».

Тут автор передмови влучно підмітив, що багато епітафій Сома — це закамуфльовані епіграми. Часом дошкульні.

Олексію Дмитренкові — автору російськомовного роману «Аист», за який удостоєний Шевченкової премії.
Я відлетів. Тепер од вас далеко я…
Немов отой останній партократ…
Я по-московськи цвенькаю, кумекаю,
І мій роман читає старший брат,
Тепер я — аіст…
Був би я лелекою
Чи був би я державний лавреат?
Чи епітафія-епіграма про наше всеукраїнське лихо:

Ой пане Степане!
Тепер наодинці
Напишем сльозою:
жили чи були?
Чому умирають брати-українці?
Чому виживають прокляті хахли?..
Або ось п’ять рядків, присвячені уявній могилі В. Канівця, творця української Ленініани:

Я — Володимир Канівець,
Ленініани я творець.
Колись казали: «Молодець!»
Але мені прийшов кінець,
Бо вченню Леніна — капець.
Чи хоча б лікарю Касьяну, який із дубової московської трибуни хвацько верещав: «Хай київські студенти голодують! Нам більше їсти буде!..»:

По обіді у четвер
Ненароком я умер,
Отже, друзі-комуністи
Можуть більше попоїсти.
Присвятив Микола Сом кілька отих надгробних написів і самому собі. Ось один з них:

Не плач, дружино, ради Бога —
Хай плаче вітер у яру!
Мені не буде некролога!
Я смертний — отже, не умру!
Надгробні написи живим (на їхніх уявних могилах) Миколи Сома швидко стали популярними, а їхній автор — знаним епітафіїстом. І як до модного художника звертаються багаті славолюбці (політики, діячі культури й мистецтв чи бізнесмени) намалювати їхній портрет, так до Сома — явище до того не знане в українській гумористиці — теж почали звертатися з проханням: Миколо, напиши й про мене епітафію. (Епітафія, епіграма, пародія тощо, якою б вона часом не була злою, все одно корисна для того, про кого вона створена, адже це свідчення популярності даної особи та й до того ж приносить ще й нову порцію відомості, а всі ми — марнославці і славолюбці! Недарма ж кажуть: то не поет, на чиї твори гумористи не написали жодної пародії!)

Першою з пропозицією написати і їй епітафію до Сома звернулась народна артистка України Неоніла Крюкова і отримала те, що хотіла:

Шукали скрізь її могилу
Усі пани й товариші,
Та я сховав прекрасну Нілу
В моїй закоханій душі.
Зрештою, М. Сом якось виступив з пропозицією у «Вишняку», що він готовий виконувати будь-чиї бажання написати про них епітафію і неодмінно писатиме всім бажаючим, але, зрозуміло, за плату. «Вельми помірну», — уточнив.

Гриць Гайовий на це відгукнувся своєю епіграмою:

Я поет Микола Сом —
Це ти добре усвідом.
Усвідомив? А тепер
Уяви, що ти помер.
Уявив? Тоді притьмом
Епітафію замов —
І увічнишся по тому
В епітафії від Сома.
У збірці «Сто епітафій» Микола Сом вмістив епітафію і аз сущому.

Валентину Чемерису — людині, письменнику, громадянину.
А яка найкраща риса
Валентина Чемериса?
Незабутній Чемерис
Мав багато гарних рис.
От, наприклад, звіку-роду,
Коли пив — то тільки воду.
Правда, іноді пивце
Смакував… Та що про це
Теревенить без причини?
Без чарчини й цигарчини
Міг прожити все життя —
Був, як янгол, як дитя!
Ну, а як же молодиці?..
Був байдужий до спідниці,
Десь хіба що крадькома
Підморгне — і все… Нема!
Він крутив чимдуж педалі
Від гріхів усіх подалі.
Скажем чесно: Валентин
Був такий у нас один.
То яка ж хороша риса
Прикрашала Чемериса?..
Ось такі в мене (в інтерпретації Сома) виявились «гарні» риси. І де він їх у мене понавизбирував? Такі хороші риси гірші поганих. Як бути чесним, то в пошуках гарних моїх рис Сом дещо передав куті меду. Протестую! Багну поганих кращих рис! Від цигарчини я ось уже піввіку не можу відвикнути, незважаючи на всі наполягання лікарів та свої болячки (прямо тютюноманія якась!), чарчину, поки
Litvek: лучшие книги месяца
Топ книга - 273 дня до лета [Сергей Сергеевич Сухоруков] - читаем полностью в LitvekТоп книга - Самолет без нее [Мишель Бюсси] - читаем полностью в LitvekТоп книга - Когда сядет солнце [Татьяна Морец] - читаем полностью в LitvekТоп книга - Ананас на ёлке [Дарья Аркадьевна Донцова] - читаем полностью в LitvekТоп книга - Смертник из рода Валевских. Книга 7 [Василий Михайлович Маханенко] - читаем полностью в LitvekТоп книга - Жизнь – сапожок непарный. Книга первая [Тамара Владиславовна Петкевич] - читаем полностью в LitvekТоп книга - Жизнь – сапожок непарный. Книга вторая. На фоне звёзд и страха [Тамара Владиславовна Петкевич] - читаем полностью в LitvekТоп книга - Оставьте меня на вторых ролях! [Маргарита Александровна Гришаева] - читаем полностью в Litvek