заклякли, заціпеніли. Вони все-таки були нічні птахи. А пан Морок мав особливу владу над усім, що пов'язано з ніччю, з темрявою.
Мить — і він уже був біля сови й пугача.
— Ага-а! Чаривізор! Тепер все розумію! — люто просичав пан Морок. — Як я одразу не здогадався. Ви будете покарані! І Кошмар Кошмарович буде покараний — за те, що вчасно не доповів мені про зникнення чаривізора.
Олелько й Сяйвик розгубилися.
— Здається, ми попалися, — сказав Сяйвик. — Звичайно, сам пан Морок одібрати чаривізор не може, він фізичної сили не має, бо зроблений з темряви. Але він зараз гукне когось із вражої сили і тоді… Зв'яжуть нас промінцями, як мене вже зв'язували, і кудись запроторять…
— І Нусі щось нема, — зітхнув Олелько. — Я хвилююсь, чи не сталося з нею біди…
— Я тут! — почулося з-за кущів, і звідти з'явилася Нуся разом з гномом Цибулькою. Вони підійшли саме тоді, як пан Морок гукнув сові й пугачу: «Замріть!»
— Одімріть! — голосно гукнула раптом Нуся.
І це було так несподівано для пана Морока, що на якусь мить влада його над пугачем і совою пропала, і вони знову ожили.
І тут уже вигукнув гном Цибулька:
— Дерева, квіти, кущі і трави! Не для забави, для святої справи ростіть швиденько, станьте стіною і затуліть від нас пана Морока собою!
І враз дерева, квіти, кущі і трави стали стіною і затулили собою пана Морока.
— Летімо швидше! — гукнув Цибулька. — Бо довго вони не зможуть його затуляти.
Нуся швиденько сіла на гойдалку, притулила до грудей чаривізор, Цибулька вмостився у неї на руках, сова й пугач змахнули крилами, і вони злетіли в небо.
Проспівавши це, місячні зайчики вибачилися, що сову й пугача славили без імен, позаяк імена їхні не ставали у поетичний розмір. Тобто Софія Павлівна ставала, а Ух Степанович аж ніяк. І, щоб не ображати Уха Степановича, вирішили не називати й Софію Павлівну.
Софія Павлівна та Ух Степанович анітрішечки не образилися.
А потім їх усіх повели до Палацу Несподіваних Радостей.
І там оголосили:
— Рішенням Великої Місячної Ради дівчинка Ганнуся, тобто Нуся, стає Почесною Громадянкою Країни Місячних Зайчиків і її ім'я заноситься у Срібну Книгу Несподіваних Радостей.
— Ой, за що?.. — зашарілася Нуся.
— Як це — за що?! — вигукнув Цибулька. — Ти подарувала мені несподівану радість. Я не сподівався, що ти мене розчаклуєш, а ти взяла й розчаклувала.
— І мені ти подарувала несподівану радість, — сказав Сяйвик. — Я й не сподівався, що ти мене вирятуєш із Страхолюндії, а ти вирятувала.
— І нам із Софією ти подарувала несподівану радість, — сказав Ух Степанович. — Ми так заціпеніли, коли пан Морок сказав нам «Замріть», що думали — уже й не ворухнемось ніколи. А ти гукнула «Одімріть», і ми ожили.
Що тут скажеш? Усе було саме так.
І в Палаці Несподіваних Радостей почалося свято.
Описувати свято — справа невдячна. Бо ніякі слова не можуть замінити отого святкового піднесення, коли все у тобі тремтить, дзвенить і підскакує. Коли ти смієшся і сам не знаєш, чого смієшся… Бо ти не просто смієшся, а смієшся, танцюєш і співаєш водночас…
Ні, описувати свято не берусь. Скажу тільки, що, танцюючи, співаючи і сміючись, Нуся побачила раптом перед собою старенького гнома Спиридона Спиридоновича Красношапку. Він вдячно кивав Нусі і усміхався. З очей його струменіли сльози. Але то вже були сльози радості.
Звідки він тут узявся?
Хто його зна.
А звідки беруться чарівні сни?
Звідки беруться казкові несподіванки?
Звідки взагалі береться казка?
Ніхто точно не знає…
Нуся ще не знала, що вона сьогодні робитиме, але твердо вирішила — сьогодні вона подарує комусь хоч маленьку, але несподівану радість. Обов'язково — несподівану!
І їй стало так гарно, так гарно — від самої лише цієї думки!..
Адже дарувати комусь радість — це ж і самому радість! І, може, це найбільша радість на світі…
І якщо ти можеш подарувати комусь несподівану радість — даруй, не задумуючись!..
Розділ XI
СВЯТО У ПАЛАЦІ НЕСПОДІВАНИХ РАДОСТЕЙ
Країна Місячних Зайчиків зустріла їх так, як зустрічають на землі космонавтів, що повертаються з далекої міжпланетної подорожі. Місячні зайчики вишикували почесну варту. Тільки замість рушниць кожен «вартовий» тримав квітку нічної фіалки. А зведений хор місячних зайчиків співав на все небо:«Слава! Слава! Слава
Дівчинці Ганнусі!
Слава Нусі, слава,
Слава і хвала
За її хоробрість,
За її діла!
Цибульці-гному,
Гному-агроному
Слава і хвала!
І сові і пугачу
Слава і хвала —
За хоробрість їхню,
За добрі діла!
Клята вража сила
Врешті-решт безсила
Проти сил добра.
Добрим силам слава,
Слава і — ура-а!..»
Розділ XII
ПРОБУДЖЕННЯ
Нуся прокинулася і розплющила очі. У вікно заглядало веселе ранкове сонце. У саду дзвінко гомоніло птаство. А на підвіконні сидів, усміхаючись, сонячний зайчик Терентій. І Нусю враз охопило тремтливе щемке передчуття. Вона підхопилася з ліжка й кинулася до вікна. Мама вже поралася на городі. Тато цюкав молотком, щось майструючи. А їхній вухатий песик Дюк гасав по подвір'ю, полохаючи курей і червоного півня Галагана… І Нуся раптом подумала — як добре жити на світі, коли ти прокинулася ясного сонячного ранку і знаєш, що тебе чекає попереду довгий-довгий, з багатьма подіями день! І як добре, що є на світі сонячні та місячні зайчики! І що є такі гарні створіння, як гном-агроном Цибулька, який дбає про живу природу! І жучок-світлячок Богдан, який не дасть заблукати уночі в лісі. І лагідний вітер Вітя, що завжди виручить у скрутну хвилину. А, головне, що, як співають місячні зайчики,«Клята вража сила
Врешті-решт безсила
Проти сил добра.
Добрим силам слава!
Слава і — ура!»