вистромився з одного дупла лісовик Трісь.
— Що?! — вистромився з другого дупла польових Уу.
— От вам і «га»! От вам і «що»! — роздратовано закричав Бульк. — Я під водою, звичайно, не чую й не бачу. Але ж куди ви дивилися, трясця вам у печінки!
— Так гроза ж була! Таке робилося! — чухав лисину польових Уу.
— Невже Гургур та Блисьблись не відлякали їх?! Ти диви! А я був певен. Ми ж домовилися. От же! — кривився Трісь.
Тут з провалля почувся голос Кошмара Кошмаровича:
— Чаривізора вкрали!
Лісовик схопився за голову:
— Мій чаривізор! Я ж без нього, як без рук!
— Катастрофо! У погоню! Дожени! Поверни! Відбери!
Над верховіттям дерев зашумів вітрюган-хуліган. І кинувся у погоню.
Втікачі відлетіли вже за межі Вражого Лісу, але їх ще можна було наздогнати. Та тут навперейми Катастрофі раптом підлетів вітер Вітя, збив і закрутив його у вихор.
— А щоб тобі! — закричав Катастрофа, звиваючись угору і намагаючись вирватися. Проте лагідний вітер Вітя мав неабияку силу. Він міцно обіймав Катастрофу і лоскотав його своїми дужими руками. Як усі хулігани, Катастрофа страшенно боявся лоскоту і закручувався у шалений смерч, не в змозі зрушити з місця.
Тим часом втікачі були вже далеко. І коли вітер Вітя нарешті відпустив Катастрофу, доганяти їх було пізно.
Водяник, лісовик і польовик разом лайнулися поганими словами. Та тільки безсило перезирнулися. Що вони могли зробити? Що можна зробити вітрові?
Розділ VII
ПРОДОВЖЕННЯ СНУ
І от знову Нуся в Країні Місячних Зайчиків. Місячні зайчики обступили Сяйвика, вітають його з поверненням, розпитують, радісно галасують. І Нусю всі вітають, дякують за мужність, за витримку, за те, що визволила Сяйвика. Та враз Олелько вигукнув: — Стривайте! Не можна гаяти часу. Треба, щоб Сяйвик негайно повернув Нусю в її вчорашній сон. Аби вона дізналася, що там сталося у того дідуся. Давай, Сяйвику! — Ну що ж, хай засинає. Я зараз принесу той сон, — сказав Сяйвик. Нуся відчула, як очі її почали злипатися, п'янкий запах матіоли наморочив голову, присипляв… і… І враз Нуся опинилася у тому ж лісі, що й учора. Перед нею стояв маленький заплаканий дідок у червоному крислатому капелюсі і білих шатах. — Так от слухай, — сказав він. — Я гном. Спиридон Спиридонович Красношапка. У мене є онук гном-агроном Цибулька, дуже здібний хлопець, який намагається вилікувати цей ліс. А ліс хворий. Бо лісовик Трісь губить, нищить його. Лісовик зацікавлений, щоб у лісі було більше загиблих сухих дерев, бо ж він тріщить, ламаючи сухі гілки, і лякає цим усіх, хто заходить до лісу. Лісовик Трісь вимагав від онука Цибульки, щоб той не заважав йому нищити ліс, а Цибулька не слухався. І от лісовик зачаклував його, перетворив на звичайнісіньку цибулину і віддав панові Мороку у Зландію. Тепер мій онук лежить десь серед інших цибулин у Баби Яги. І Баба Яга може будь-коли скришити його у борщ або в печеню чи ще в якийсь наїдок. І пропаде, загине мій любий дорогий онук Цибулька! — гном Спиридон Спиридонович Красношапка знову заплакав. — Не плачте! — мовила Нуся. — Ви ж казали, що його можна врятувати. Скажіть лише як, і я все зроблю. — Ех-хе-хе! — зітхнув гном. — Чи зможеш? А як зможеш, то чи захочеш? — Ну я ж сказала! — образилася Нуся. — Тоді слухай. Розчаклувати мого онука Цибульку можна тільки за допомогою квітки матіоли, нічної фіалки, та й то не простої, а тієї, що росте у Країні Місячних Зайчиків. Отже, тобі, по-перше, треба потрапити у Країну Місячних Зайчиків. По-друге, взявши там матіолу, проникнути у Зландію і там, доторкнувшись квіткою матіоли до цибулини, у яку перетворив мого онука лісовик, розчаклувати його. Але це ж так небезпечно! Там же у Зландії стільки вражої сили — і Баба Яга, і Змій Горинич, і Кощій Безсмертний, і всякі інші. Не кажучи вже про пана Морока… — Але ж Цибульку та вража сила може одразу знову зачаклувати, — сказала Нуся. — Ні. Вдруге зачаклувати його вже не зможе ніхто. Розчаклованого зачаклувати неможливо. Такий казковий закон. Нуся ще хотіла щось сказати, але не встигла. На цьому сон перервався. Нуся прокинулася. — Ну що? — спитав Олелько. Нуся розповіла свій сон, слово в слово переказавши все, що говорив гном Спиридон Спиридонович. — Ну що ж, — сказав Сяйвик. — Першу умову ти виконала. Ти вже в Країні Місячних Зайчиків. І квітку матіоли, вважай, маєш. Тепер треба летіти у Зландію. Причому зараз же, уночі, поки вража сила спить. — Спить, та не вся, — зауважив Олелько. — Пан Морок не спить. Для нього ніч — робочий час. — Точно. Треба якось відвернути його увагу, — сказав Сяйвик. — Правильно! — погодився Олелько. — Це можемо зробити ми, хтось із нас. Скориставшися з чаривізора лісовика Тріся. Ніхто не зможе затулити нам місяць. — Точно! Здорово ти придумав. Цур полечу я! — вигукнув Сяйвик. — І я! Оскільки я придумав! — І я! І я! І я!.. — залунало звідусіль. — Ні! — рішуче сказав Олелько. — На проміння чаривізора перескочимо тільки Сяйвик і я. Всім ризикувати не можна. Якщо всіх кудись запроторять, хто ж тоді носитиме людям сни? Місячні зайчики змушені були погодитися.Розділ VIII
У ЗЛАНДІЇ
Пан Морок, кутаючись у чорний оксамитний плащ з каптуром, неквапно походжав по Зландії. Всі спали. У своїй хатинці на курячих ніжках свистіла носом Баба Яга. Хукав крізь сон полум'ям на ґанку Змій Горинич, який завжди спав на ґанку, щоб не наробити у хаті пожежі. А з будиночка Кощія Безсмертного лунало таке гучне хропіння, що будиночок аж хитався й підскакував на фундаменті. Пан Морок задоволено усміхався. То були для нього наймиліші хвилини. Щойно він балакав по чарифону з віце-президентом Страхолюндії Кошмаром Кошмаровичем. Ойой доповів своєму президентові, що всі кошмари розбіглися лякати людей і у Страхолюндії тиша і спокій. Про надзвичайну подію, яка сталася нещодавно, тобто про звільнення Нусею Сяйвика і втрату чаривізора, пан Морок ще нічого не знав. Кошмар Кошмарович не наважився доповісти Панові Мороку про це уночі, і щоб не псувати йому настрій, вирішив відкласти на ранок. Настрій у пана Морока був таким чином пречудовий. Вій уявляв собі, як здригаються і скрикують крізь сон від кошмарів люди, тихенько підхихикував і мугикав собі під ніс пісеньку, яку щойно склав:«Тари-бари-бумбарари!
Я співаю про кошмари,
Про кошмари неймовірні
І жахливі.
Про хвилини мої радісні,
Щасливі.
Бо для мене кайфу кращого
Немає, —
Коли хтось