простий: із турецької неволі тікають три брати: двоє кінних, а третій, наймолодший, піший. Старші брати залишають напризволяще найменшого і він гине в степу від голоду і спраги. В ряді варіантів гинуть і старші брати від турецької погоні; у інших — вони добираються додому, і старшого брата виганяють з дому чи засуджують на страту. Чому лише старшого брата? За народними звичаями старший брат при відсутності батька виконував роль останнього, його слово було вирішальне для всіх інших членів родини. У думі саме старший брат керується егоїстичними розрахунками, тікаючи з полону, в той час як найменший брат навіть у безвихідній ситуації уболіває не стільки за себе, скільки за своїх кінних братів.

Сцена смерті одинокого козака в степу на чужині набуває глибокого поетичного втілення в думах «Три брати самарські», «Смерть козака на К'одині-долині», «Смерть Федора безродного» та ін. Всі вони, як і історичні пісні відповідного циклу, не мають розгорнутого сюжету, а відтворюють епізод після бою, який передає співчуття народу до своїх синів, що гинуть на чужині. Така всенародна печаль виявляється вже на початку:

... усі поля самарські пожарами погоріли,

Тілько не горіло два терни дрібненьких,

Два байраки зелененьких,

Бо там подлі них лежало три брати рідненькії То они постріляні,

Порубані,

На рани смертельні знемагали...

Героїчна тема, головна тема всього думового епосу, на повну силу прозвучала в думах, в основі яких — заклик народу до єднання, до активної протидії чужоземним загарбникам. Уславлення козаків-лидарів у думах «Козак Голота», «Отаман Матяш старий», «Федір безродний, бездольний», «Івась Удовиченко, Коновченко», «Олексій Попович», возвеличення кращих моральних якостей, виявлених у найкритич-нішу годину,—■ ось що зумовило надзвичайну їх життєвість, стабільність у кобзарському репертуарі. Якою б винятковою силою не володіли старий Матяш, Івась Удовиченко, Самійло Кішка, вони усвідомлюють себе лише представниками народу, в ім’я якого і здійснюють свої подвиги. Думи про козака Голоту і про Марусю Богуславку споріднені тим, що героїчний пафос у них зливається з патріотизмом, незламність духу героїв підтримується глибоким відчуттям батьківщини, уособленої в образах «ясних зір», «тихих вод», «краю веселого».

Нерозривний зв’язок героїв цього найдавнішого циклу дум з народом підкреслює й той факт, що майже всі вони сприймаються як узагальнені образи і не мають історичних життєвих прототипів. Для виконавців і слухачів дум останнє не було важливим: героїчні подвиги в ім’я своєї батьківщини в той час здійснював весь народ. Тому не стільки важливим здавалося творцям дум, котрий саме ватажок козацького війська здійснив подвиг Самійла Кішки, котрий саме рядовий воїн, що в думах прибрав ім’я Голоти, виступив на захист кордонів рідної землі. Десятки, сотні тисяч безіменних героїв у час загрози всьому народові думали не про власну славу, не про особисті вигоди, а про свій громадянський обов’язок. Оточена з усіх боків польсько-шляхетським військом на болотянім острівку, билася до останнього сотня козаків. Нарешті живим лишився один козак, але не просив помилування, не кинув зброї, а з човна відбивався від кількох десятків ворогів. Захоплений такою відчайдушністю, польський воєначальник запропонував подарувати йому життя і волю, з умовою добровільно скласти зброю. Але козак відмовився від панської «милості» і загинув у цьому нерівному бою. Краще смерть у відкритому бою, ніж життя у рабстві,— цим мотивом пройняті всі думи, починаючи від невільницьких і до дум про Велику Вітчизняну війну.

Збірний образ козака Голоти уособлює кращі риси захисника свого народу і показаний не описово, а в дії, у зіткненні з віроломним, жадібним і «на розум небагатим» татарином. Геніальність народу-творця виявляється в тому, що висловлені в XV—XVII ст. ідеї співзвучні нашому часові. Український народ, стверджують автори, хоче жити на своїй землі у злагоді з іншими народами: «Гуляє... погуляє, ці города, ні села не займає», і лише при посяганні на його волю виступає як воїн-захисник, який «не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота». Неоднозначне трактування у думах взаємин колективу і ватажка. Якщо в думі «Отаман Матяш старий» показано дії героя як зразок для наслідування, то в думі «Вдова Івана Сірка і Сірченки» цей момент переданий інакше: тут дещо безпечний ватажок гине, а козацьке товариство виявляється досвідченішим і розбиває ворога.

З позицій інтересів народу розробляється це питання у творах «Івась Удовиченко, Коновченко», «Самійло Кішка», «Смерть Федора безродного» та ін. Не може миритися звичайний селянський парубок, син вдови Івась Коновченко з тим, що вороги напали на рідну землю, і добровільно йде до війська. Хоробрістю Івась не поступається бувалим воїнам, але перші успіхи запаморочують голову молодого хлопця, порушуючи усталені козацькі звичаї, він напивається міцного хмелю, зневажає своє товариство, нерозумно поводиться з своїм бойовим конем і гине. В думах «Самійло Кішка», «Смерть Федора безродного», «Олексій Попович» оспівується вірність козацького ватажка ідеалам свого народу, товариська вірність та самопожертва.

В історії кожного народу за певних умов наступає період, коли пробуджена народна енергія дає поштовх до нового злету його епічної традиції. Визвольна війна 1648— 1654 рр. мобілізувала всі фізичні й духовні резерви українського народу на боротьбу із польсько-шляхетським поневоленням. У нових історичних умовах поетичний епос розробляє ті ж проблеми, що й у попередні віки, адже по суті мало що змінилося: країну й далі шарпають орди Кримського ханства та турецькі війська, а польські магнати, крім фізичного рабства, нав’язують українському народові ще й духовне, проводячи політику насильного окатоличення. До того ж відбувається процес соціальної диференціації між українцями.

Поряд із старим думовим репертуаром, співзвучним загалом новому часові, створюється новий, унікальний за своїми характеристиками цикл дум. Зникають нотки плачу, а скарги на долю набувають гострішого соціального звучання:

Ей, дуки ви, дуки!

За вами всі луги і луки,—

Нігде нашому брату, козаку-летязі, стати И коня попасти...

Цитата з думи «Козак нетяга Фесько Ганжа Андибер» ілюструє зростання соціальної та політичної свідомості народу. Вона не лише розкриває причини станової нерівності всередині козацтва, соціального антагонізму, а й демонструє пробудження інтернаціональної свідомості народу, тобто