чекати.
Як не хочеться, як важко в таких випадках чекати! Спершу була Свєтина черга, потім Клавина. Леся в цей час хлюпалася, плавала, пірнала (звичайно ж, з розплющеними очима), але все це було не те.
Нарешті, знову Лесина черга.
— Дівчата, давайте підем за он ту скелю' Там каменів багато і печерка є. От де цікаво, мабуть.
Дівчата погодились.
Біля самої скелі справді було дуже цікаво. Порослі водоростями камені утворювали плутані підводні коридори. А вузька розколина у скелі під водою розширювалася і вела в невелику печеру. В печері було темно й моторошно. Проте Леся наважилася все-таки проникнути туди.
Вузький сонячний промінь лише в одному місці, у самісінькій глибині, прожектором пронизував печеру. І на тлі цього променя темні рухливі водорості здавалися ще таємничішими й химернішими., А маленькі рибки, потрапляючи в промінь, ставали золотаво-прозорими і мелькали, як іскри…
Клава і Свєта-сиділи біля входу в печеру на великому плескатому камені, вкритому суцільним шаром коротеньких ворсистих водоростей. Було дуже м'яко, і здавалося, що сидиш на плюшевому дивані.
Леся виринула й сказала:
— Знаєте що-давайте гратися. Ніби я людина-амфібія, а' ви мене ловите. Як у кіно.
Дівчата покрутили носами-ич яка
— кожному хочеться С'ути людиною-амфібією!
— Будемо мінятися, подумаєш!
Через хвилину вода біля скелі вже вирувала, ніби у лимані з'явилася зграя дельфінів.
Дівчата так захопились, що забули про все на світі.
І лише коли сонце зайшло за скелю і в печері погас сонячний промінь, дівчата вирішили йти на берег.
Вони вибралися з-за скелі і, ледве тягнучи ноги, стомлено шльопали по воді.
— А здорово все-таки з маскою!
— Тільки вода іноді заходить.
— А в мене ні. Це в тебе, тому що лице вузьке. Погано прилягає.
— Ой
— Леся раптом зупинилася, розгублено озираючись. А де ж Павлик?
Берег був порожній. На піску лежали плаття, сандалії. Пав-лика не було.
— Ой дівчата, де ж він? — уже зовсім злякано вигукнула Леся. Здіймаючи фонтани бризок, усі троє побігли на берег.
— Павли-ик-у-у!.. — Па-а-а-вли-и…
— Де-е ти? Пісок розжарився, на нього просто неможливо було ступити. Дівчата бігали по косі, смішно підстрибуючи й відсмикуючи ноги. Вони бігали, заглядали за камені й кричали — гукали на всі голоси. У Лесі на очах були сльози, а зуби від хвилювання цокотіли, незважаючи на спеку. «Що я наробила, що я наробила? З ним щось трапилося! З ним обов'язково щось трапилося! Що тепер буде?!». Леся заплакала. — Чого ти? — підбігли дівчата. — Він утопн-и-и-и-вся! — Не кажи дурниць! — Як же він міг утопитися, якщо його речей немає? Не міг же він одягнений утопитися. — А де ж він тоді? — Мабуть, пішов кудись у тінь. Бачиш, яка спека. Леся перестала плакати. / «Я собі купалась, а він, біднесенький, сидів тут, як на гарячій плиті. Яка я погана, нехороша!» — Павли-и-ику-у! — Павли-ку-у-у! — Па-а-вли-и-и… Дівчата зовсім захекались. Вони оббігали весь берег, і все марно. Невже він пішов у містечко?! Ось тут уже починаються рибальські хатини, а там вулиця — і все. І враз із бур'янів, що густо росли попід парканом — однієї з крайніх хатинок, долинув ледь чутний голос: — Ого-го-го! Леся перша кинулась туди. Дряпаючи ноги, влетіла в самісіньку гущину й зупинилась розгублено. — Я тут! — голос чувся десь зовсім поряд, та Леся нічого не бачила. — Тут я! — Де — Леся схилилася і одразу ж одсахнулася. Біля її ніг між двох запорошених лопухів просто з-під землі стирчала Павликова голова. Це було так неправдоподібно й несподівано, що Леся заціпеніла й не могла ворухнутися. Нарешті опам'яталася і розсунула бур'яни. Павлик по шию стояв у ямі. — Як ти сюди попав? Павлик насупив брови й нічого не відповів. Леся подала йому руку, але сама не змогла його витягти. І тільки коли прибігли дівчата, всі разом вони визволили Павлика з ями. І хоча Леся була дуже рада, що Павлик знайшовся, при дівчатах зразу накинулась на нього: — Як тобі не соромно! Безсовісний! Ми вже думали, що ти втонув! Відповідай потім за такого… такого безсовісного! Більше ніколи в житті нікуди з тобою не піду. Ніколи!
Павлик винувато мовчав. — То як же ти все-таки сюди потрапив? Павлик зітхнув.
Павлик довго дивився, як купаються дівчата. Потім йому набридло, і він заскучав. Сонце припікало дедалі сильніше, пісок розжарювався. Гриш-ці першому стало жарко. Він упрів і змок у Павлика за пазухою. Бідолаха! Ще б пак-у такій шубі! Павлик викопав у піску ямку і посадив туди ведмежа. Гришка був задоволений-у ямці вогко й прохолодно. Павлик йому позаздривкругом пісок, врятуватися від сонця ніде. Для себе ж у піску ямку не викопаєш. Раптом ззаду на Павлика впала тінь. Павлик обернувся і мимохіть втягнув голову в плечі. Перед ним стояв великий кудлатий чорний собака. Схиляючи морду то в один, то в другий бік, він з цікавістю розглядав Павлика й рівномірно, як маятником, метляв хвостом. Павлик часто-часто заблимав очима. Собака присів на передні лапи, вищирився — р-р-р-р! — потім-наче впіймав зубами муху-гавкнув, навіть не гавкнув, просто сказав: — Гав! Павлик схопив з ямки Гришку і став безпорадно озиратися. Берег був безлюдний, дівчата купалися далеко й нічого не бачили. Павлик, тамуючи дрож у голосі, хрипло сказав: — Чого тобі треба, собако? Іди геть! Собака мовчав, вищирившись у посмішці, і метляв хвостом. Павлик набрався духу і тупнув ногою. — Ну! Нога м'яко вгрузла, і в сандалю набралося повно піску. Собака знову присів на передні лапи і гавкнув. Собаці хотілося гратись. Але Павлик цього не розумів, йому було не до гри. Все-таки людині минуло тільки п'ять років. А собака був надто великий, надто незнайомий і надто зубатий. У Павлика тремтіли губи: — Ну йди звідси! Ну! Собака постояв ще трохи, одвернувся і неквапно побіг по берегу-начебто це зовсім і не він щойно чіплявся до Павлика; Павлик не зводив з нього очей. І лише коли собака зник за скелями, зітхнув з полегшенням. Але за кілька хвилин собака вигулькнув знову. Він петляв по берегу, нюхаючи пісок, зупинявся, гріб передніми лапами, зрідка зводив голову і.дивився на море. Павликові знову перехопило дихання. Дівчата захопилися і не звертали на Павлика аніякісінької уваги. Він пробував махати їм, але марно. Кричати він соромився. Собака крутився вже зовсім близько. Кілька разів він навіть подивився в його бік і вищирився. Павлик не витримав. Він обережно взяв Гришку і став повільно, щоб не
6. Павлику, де ти?
— Павли-ик-у-у!.. — Па-а-а-вли-и…
— Де-е ти? Пісок розжарився, на нього просто неможливо було ступити. Дівчата бігали по косі, смішно підстрибуючи й відсмикуючи ноги. Вони бігали, заглядали за камені й кричали — гукали на всі голоси. У Лесі на очах були сльози, а зуби від хвилювання цокотіли, незважаючи на спеку. «Що я наробила, що я наробила? З ним щось трапилося! З ним обов'язково щось трапилося! Що тепер буде?!». Леся заплакала. — Чого ти? — підбігли дівчата. — Він утопн-и-и-и-вся! — Не кажи дурниць! — Як же він міг утопитися, якщо його речей немає? Не міг же він одягнений утопитися. — А де ж він тоді? — Мабуть, пішов кудись у тінь. Бачиш, яка спека. Леся перестала плакати. / «Я собі купалась, а він, біднесенький, сидів тут, як на гарячій плиті. Яка я погана, нехороша!» — Павли-и-ику-у! — Павли-ку-у-у! — Па-а-вли-и-и… Дівчата зовсім захекались. Вони оббігали весь берег, і все марно. Невже він пішов у містечко?! Ось тут уже починаються рибальські хатини, а там вулиця — і все. І враз із бур'янів, що густо росли попід парканом — однієї з крайніх хатинок, долинув ледь чутний голос: — Ого-го-го! Леся перша кинулась туди. Дряпаючи ноги, влетіла в самісіньку гущину й зупинилась розгублено. — Я тут! — голос чувся десь зовсім поряд, та Леся нічого не бачила. — Тут я! — Де — Леся схилилася і одразу ж одсахнулася. Біля її ніг між двох запорошених лопухів просто з-під землі стирчала Павликова голова. Це було так неправдоподібно й несподівано, що Леся заціпеніла й не могла ворухнутися. Нарешті опам'яталася і розсунула бур'яни. Павлик по шию стояв у ямі. — Як ти сюди попав? Павлик насупив брови й нічого не відповів. Леся подала йому руку, але сама не змогла його витягти. І тільки коли прибігли дівчата, всі разом вони визволили Павлика з ями. І хоча Леся була дуже рада, що Павлик знайшовся, при дівчатах зразу накинулась на нього: — Як тобі не соромно! Безсовісний! Ми вже думали, що ти втонув! Відповідай потім за такого… такого безсовісного! Більше ніколи в житті нікуди з тобою не піду. Ніколи!
Павлик винувато мовчав. — То як же ти все-таки сюди потрапив? Павлик зітхнув.
7. А було та к…
Павлик довго дивився, як купаються дівчата. Потім йому набридло, і він заскучав. Сонце припікало дедалі сильніше, пісок розжарювався. Гриш-ці першому стало жарко. Він упрів і змок у Павлика за пазухою. Бідолаха! Ще б пак-у такій шубі! Павлик викопав у піску ямку і посадив туди ведмежа. Гришка був задоволений-у ямці вогко й прохолодно. Павлик йому позаздривкругом пісок, врятуватися від сонця ніде. Для себе ж у піску ямку не викопаєш. Раптом ззаду на Павлика впала тінь. Павлик обернувся і мимохіть втягнув голову в плечі. Перед ним стояв великий кудлатий чорний собака. Схиляючи морду то в один, то в другий бік, він з цікавістю розглядав Павлика й рівномірно, як маятником, метляв хвостом. Павлик часто-часто заблимав очима. Собака присів на передні лапи, вищирився — р-р-р-р! — потім-наче впіймав зубами муху-гавкнув, навіть не гавкнув, просто сказав: — Гав! Павлик схопив з ямки Гришку і став безпорадно озиратися. Берег був безлюдний, дівчата купалися далеко й нічого не бачили. Павлик, тамуючи дрож у голосі, хрипло сказав: — Чого тобі треба, собако? Іди геть! Собака мовчав, вищирившись у посмішці, і метляв хвостом. Павлик набрався духу і тупнув ногою. — Ну! Нога м'яко вгрузла, і в сандалю набралося повно піску. Собака знову присів на передні лапи і гавкнув. Собаці хотілося гратись. Але Павлик цього не розумів, йому було не до гри. Все-таки людині минуло тільки п'ять років. А собака був надто великий, надто незнайомий і надто зубатий. У Павлика тремтіли губи: — Ну йди звідси! Ну! Собака постояв ще трохи, одвернувся і неквапно побіг по берегу-начебто це зовсім і не він щойно чіплявся до Павлика; Павлик не зводив з нього очей. І лише коли собака зник за скелями, зітхнув з полегшенням. Але за кілька хвилин собака вигулькнув знову. Він петляв по берегу, нюхаючи пісок, зупинявся, гріб передніми лапами, зрідка зводив голову і.дивився на море. Павликові знову перехопило дихання. Дівчата захопилися і не звертали на Павлика аніякісінької уваги. Він пробував махати їм, але марно. Кричати він соромився. Собака крутився вже зовсім близько. Кілька разів він навіть подивився в його бік і вищирився. Павлик не витримав. Він обережно взяв Гришку і став повільно, щоб не