проходили суфікси. Загальновідомо, що такий лапатий сніг напровесні випадає дуже рідко, тому всі почали позирати у вікна. А найбільше — Топп, котрий саме стояв біля дошки і завдяки своєму вертикальному положенню міг бачити більше, ніж решта.
Вчителька товаришка Корп не могла цього не помітити. Вона здивовано запитала:
— Чого ви так повитріщалися у двір? Що ви собі думаєте?
Топп на те відповів:
— Ми дивимося, що сніг іде.
І Каур додав:
— Нам пригадується вчитель Лаур[31] з книжки «Весна» який завжди, коли отак сніжило, виходив зі своїми учнями за школу грати в сніжки.
Зачувши про вчителя Лаура, вчителька товаришка Корп теж встала й подивилася у двір:
— Справді, гарний сніг. Такий, як тоді, в часи моєї молодості.
Тепер я пропускаю, як одразу по цьому пролунав дзвінок і ми помчали надвір, бо ж учителька сказала, що треба скористатися з цієї перерви, і як ми з Кійліке спочатку були десантниками й нападали на Каура й Топпа, а потім — вони на нас. Задля економії паперу я продовжу звідтоді, як дзвоник уже покликав на урок і я, Топп, Кійліке і взагалі всі посідали, як годиться, за парти, — усі, крім Каура: він не сидів, бо увійшов останнім із шістьма круглими сніжками в руках.
Його озброєний вигляд здивував нас.
Я сказав:
— Послухай-но, Кауре! У класі не можна жбурляти сніжки. До того ж ми заключили перемир'я до наступної перерви.
Кійліке попередив його:
— Вчительці математики товаришці Кінк не сподобається, якщо під час уроку в класі літатимуть сніжки.
Але Каур тільки сміявся з того. Він виклав сніжки на парті вряд і повідомив, що не має наміру жбурляти їх під час уроку. Він наліпив сніжків для наступної перерви: добре буде мати їх під рукою вже по дорозі у двір! І пообіцяв дві штуки віддати Топпові, котрий, як я вже сказав, був його бойовим спільником.
Нам з Кійліке ці слова Каура не сподобалися. Як пишуть у газетах і розповідають по радіо, скрізь у світі прагнуть, щоб в озброєннях була рівновага. І коли одні збільшують свої військові арсенали, то й інші повинні мати змогу зробити це, бо так вимагає справа миру. Того, щоб озброювалася лише якась одна сторона, не допустять ні народи світу, ні ми з Кійліке.
— Ее-е, Кауре! Я піднімаю голос протесту. Це може погано скінчитися. Оскільки нам нема чим відповісти на твої бомби, ти можеш не втриматися від спокуси і пару сніжок пожбурити просто під час уроку. А що тоді про це подумає вчителька математики товаришка Кінк і що з того вийде потім, можеш і сам здогадатися. Коротше кажучи: або ти з шести сніжок віддаси три нам, або ти всі шість викинеш у кватирку.
Мій виступ налаштував Каура на серйозний лад.
— Давайте ліпше до пори покладемо їх на нейтральній території,—запропонував Каур.—Тоді ніхто не пащекуватиме.
Загальновідомо, що у класі найнейтральніша територія — це вчительський стіл: звідти, принаймні під час уроку, сніжків ніхто не вхопить. Тому Каур і Топп узяли по три сніжки й поклали їх до порожньої шухляди вчительського столу. А позаяк вчителька ще не увійшла, ми почали обговорювати таке питання: як довго ці сніжки можуть витримати в шухляді? Думки були різними, виникла суперечка.
Я сказав:
— Якщо згадати, з якою швидкістю розтанув сніг у мене за коміром, можна зробити висновок, що скоро в шухляді замість Каурових сніжок буде вода.
Кійліке сказав:
— Я поділяю думку попереднього оратора. Але води в даному випадку буде, звичайно, більше.
Але Каур заперечив:
— Одне діло — за коміром, інше — в шухляді. Якщо в першому випадку присутнє тепло, то в другому воно відсутнє. До того ж прошу не забувати: мої сніжки зліплені не твердо.
Останньої репліки Каура ми не збагнули. Я сказав:
— До чого це тут? Тверда сніжка чи м'яка — зараз не має значення. Це важить лише під час гри, та й то лише тоді, коли поціляєш ти або поціляють у тебе.
Але Каур стояв на своєму:
— Нічого ти не тямиш. Коли сніжка пухка, тепло крізь неї не так швидко іде.
І він нагадав нам ту сторінку з «Природознавства», де була картинка з димарем і текст про те, що такі матеріали, як хутро, вата і шерсть є поганими провідниками тепла.
Я не зміг пригадати ні картинки з димарем, ні тексту. А Кійліке, в якого минулої чверті оцінка з природознавства була на бал нижча від моєї і подавно.
— Знаєш, Кауре,— мовив Кійліке,— що стосується хутра, вати й шерсті, то це дефіцит, а отже, дане питання ми поки що залишимо відкритим. Снігу ж нам тут не бракує, і ми зараз влаштуємо практичну перевірку.
І він запропонував одну Каурову сніжку переліпити натвердо, покласти її поруч із м'якою сніжкою і подивитися, котра з них розтане раніше.
Так і зробили. Кійліке примостив їх на видноті — на тій поличці класної дошки, де лежить крейда. Але тут я подумав: якщо когось викличуть до дошки, він затулятиме їх, а це для чистоти експерименту дуже небажано. Тому я запропонував покласти їх — тверду і м'яку сніжки — на люстру, щоб це було у всіх на очах.
Оце я чесно розповів усе, як було. І як сніг ішов, і як учителька естонської товаришка Корп звеліла нам воювати на перерві, і як Каур приніс до класу сніжки.
«Ніколи не полишайте шукати відповіді на будь-яке запитання»,— казав нам вчитель природознавства товариш П'юкк. Цим ми й керувалися, коли виставляли тверду і м'яку сніжки на люстру.
Але того, що разом з учителькою математики на урок прийде інспектор Міністерства освіти, та ще й увімкне освітлення — цього ніхто з нас передбачити не міг.
«Заощаджуйте електроенергію!» — пишуть у газетах і кажуть по радіо. І це правильно. Коли б товариш інспектор не надумав серед білого дня вмикати світла, то м'яка сніжка не танула б так швидко і не впала б йому на голову. А тверда сніжка й подавно не впала б на голову вчительці математики товаришці Кінк, яка поспішила на допомогу інспекторові.
«Для гри в сніжки залишаються тільки перерви»,— казала вчителька естонської мови, і ми використали перерву саме так. «Вивчайте таємниці природи»,— напучує нас вчитель товариш П'юкк. І ми вивчали. Ганьбити чесне ім'я рідної школи — такого у нас і в гадці не було. Кажуть: «Не помиляється лише той, хто нічого не робить». А ми ж робили, от воно й сталося.