заплаче.

134. Парубійко я вродливий, дуже

гарний, нешкодливий;

І росту собі на волі — на городі і у полі.

Квіт до сонця повертаю, за те й назву собі маю.

І олію з мене б’ють, і макуху дістають,

І в веселий свята час дам щось кожному із вас.

135. До сонця я підхожий, і сонце я

люблю,

За сонцем повертаю я голову свою.

Стою стрункий, високий, в зелених шатах я,

І золотом убрана голівонька моя.

На кожному городі ви бачите мене,

І всі із мене їли насіннячко смачне.

136. Голова наверху, а борода в землі.

137. Що то за голова, що лиш зуби і борода?

138. Як зростав — у землю ліз;

Хто дістав — утерсь від сліз.

139. Стоїть при дорозі на одній нозі,

І шапочку має, та нікого не вітає.

140. Стоїть хлопчик під пеньком, Накрив голову брильком.

141. Маленький, чепурненький крізь землю пройшов, червону шапочку знайшов.

142. Маленьке, біленьке, а бабу з воза зсадить.

143. Стоїть дівка на пагорку в червоній спідниці; хто йде, то поклониться.

144. Стоїть панна в краснім жупані; хто не йде — руку дає.

145. Червона, солодка, пахуча, .росте низько — до землі близько.

146. Зимою спить, а літом шумить.

147. Тіло викидають, шкіру носять, а голову їдять.

148. Били мене, били,

На шматки порвали,

У воді мочили,

По траві валяли.

Одну половину з кашею поїли, Другу половину—на плечі наділи.

149. За лісом-лісом синенький огонь горить.

150. В чистім полі він росте:

На високих ніжках,

В зелених панчішках.

Квіточки блакитні,

Оченьки привітні.

151. Йде на літо він у поле,

Сам росте чубатий, голий;

А на зиму йде до хати,

Щоб усіх позодягати.

152. Літом одежу одягає, а на зиму скидає.

153. Сидить дівчина в траві,

Лице її у крові.

154. Червоний колір, а винний смак, Кам’яне серце, чому то так?

155. Сиджу на дереві кругла як куля, червона як кров, добра як мед.

156. Навесні зацвіте білим цвітом, а в жнива — червоним плодом.

157. Чого ти став та дивишся?

Зірви мене — поживишся!

158. За хатиною в садочку,

У зеленому віночку

Та в червоних намистах Стала пава молода.

І збігаються всі діти,

Щоб на неї поглядіти:

За намисто кожне —смик!

Та її укине на язик.

159. Весною біле, літом зелене, восени жовте, зимою добре.

160. Без вікон, без дверей живе шестеро людей.

161. Стоїть півень над водою з червоною бородою.

162. За лісом, за пралісом червоні чоботи висять.

163. Сидить півень на яворі,

Спустив крила кровавії.

164. Дві сестри до осені зеленіють, а потім одна червоніє, а одна чорніє.

165. — Бона червона?

— Ні, чорна.

— Чому ж вона біла?

— Тому, що зелена.

166. Кругленьке, маленьке, на чолику лисеньке.

167. Росло, виросло, із кущів вилізло, На руках качалося, а в зубах

зосталося.

168. У зеленім кожушку,

Костяній сорочечці

Я росту собі в ліску,—

Всім зірвати хочеться.

169. Стоїть дід над водою із чорною бородою.

170. Сини в шапках, а батько — ні.

171. Батько тисячі синів має,

Кожному мисочку справляє,

А собі ні.

172. Два столи, два човни, п’ята мисочка.

173. Біла-білява перед богом стояла. «Боже мій милий, моє тіло рубають, а кров мою п’ють!»

174. Біла, а не сніг; зелена, а не лист; кучерява, а без волосся.

175. Лізу, лізу по білому залізу; ліз би далі, та вломиться.

176. На дереві я родився в кожусі, кожух розірвався, і я на землю впав.

177. Зимою і літом однакове цвітом.

178. Всі пани скинули жупани, а один пан не скинув жупан.

179. І літом, і зимою Одне вбрання у нас,

А можна нас побачить,

Як рік почався в вас.

Ї96. Цвіти ангольськиї, а кігті диявольськиї.

197. Стоїть, колихається,

Як торкнеш — то кусається.

198. Що за трава, що й сліпий знає?

199. Що пече без вогню?

200. Ні сучечок, ні листочок, а на дереві росте.

201. Що без ложки їсть?

202. Чотири ходаки, два бодаки, а сьомий помахайло.

203. Посеред дзора стоїть копиця, Спереду вила, а ззаду віник.

204. І своє дитя не забула, і чужих погодувала.

205. Спереду страшне, а ззаду рясне.

206. Іде в поле — як дощечка,

А йде з поля — як бочечка.

207. Голодна — мукає, сита — жує, Всім дітям молоко дає.

208. Як був малим, у чотири дудки

грав,

А став рости — став віз везти.

209. Йде — гуде село й гай; Незнайомий — утікай!

210. Носять мене четверо, показують двоє — блискучі обоє; два в мене слуха (то будуть уха); як б’ють— везу.

211. Мале, забавненьке воно:

У дворі гуляє,

Або підійде під вікно,

Хлібця дожидає.

Буває з двору як чкурне,

Шукать його — робота!

Або дивується, дурне,

Що перед ним ворота.

212. Хвіст кордюком, ніс п’ятаком, ще й два ряди гудзиків.

213. Під тином лежить, хвостиком вертить.

214. Не хвора, а все стогне, нічого не згубила, а все шукає.

215. Бігає, галасає, землю копирсає, Курличе і плаче, а світа не баче.

216. Прийшли німці під бабині сінці, стукотять, а одчинити не вміють.

217. Під горою під крутою купка хвостиків лежить.

218. Не балакає, не співає,

А коли хто йде, то господаря сповіщає.

219. Він ні бриє, ні стриже,

І корів не доїть,

Лише двору стереже,

Людям одяг кроїть.

220. Один всю роботу робить, другий господаря молоком поїть, третій хату стереже.

221. Ходить по городу кожух та свитина.

222. Не дід, а з бородою, не бик, а з рогами, не корова, а доїться.

223. З бородою, а не мужик,

З рогами, а не бик,

З пухом, а не птах;

Лико дере, а личаків не плете.

224. Довгі ноги — не осел; єсть і роги — да не віл.

225. У нашої бабусі сидить дід у

кожусі,

Проти печі гріється, без води умиється.