Litvek - онлайн библиотека >> Костянтин Москалець >> Поэзия >> Songe du vieil pelerin (Пісня старого пілігрима) >> страница 4
листя.
Матінка пречиста!
Imitatio Christi!
Летять сніги з хмари,
ченці не доспали,
впівголоса моляться,
а потім у трапезній
трохи вина вип'ють,
загріються, бідні.
Підуть стежки прокидати, —
для дороготови
на усе готови,
ой, братчики-ченчики,
травичка Христова!

ТИРАДА 28
Проминули, короленьку,
наші веселенькі дні,
            ой, смутно мені
            і тобі!
Брудна челядь возвисилась,
псарні, стайні позаводила,
            регочеться над Образом,
            над Гербом глумиться,
                        ой, жаль мені
                        і тобі!
А радники запродалися,
астрономи пропилися,
бидло їсть зі срібла,
кармеліток лапає,
байструків стругає.
Ходімо по саду,
згадаємо королеву.
Зроблю тобі свищика
ще одного.

ТИРАДА 29
Сьогосвітня розкіш —
убога у Бога.
А жіночка ласа
зроблена з гівна і м'яса.
Про це пам'ятай,
муже усемертвий.
Серденько заходить,
цвіркуни говорять
про пана Бояна
до самого рана,
до ладу, до прикладу,
а ти наслухай,
до їхньої мови
свою додавай.

ТИРАДА 30
Як можу, так співаю.
                        У дзеркало дивлячись.
Життя проминає,
                        за яворами ховаючись.
Панна до вінчання готова.
            Гарна днесь ти, наречена Христова…
А твій батько меча нагострив,
            а твій батько слуг напоїв.
Скрадається, підлий, покоями.
            а ти світле волосся розчісуєш,
у дзеркало дивлячись.
            Висока свіча
і чорна троянда.
                        Збігаються людоньки.
                        Ладоньки, ой, лада.

ТИРАДА 31
Куди тобі? В негоду неживу?
        Там ягоди сухі,
        там ящірки блукають.
Куди тобі? В нерадісну корчму?
        Там короля нового
        старці і блазні лають.
Чи до привітної вдови?
        А там давно
        чужі ночують.
Куди тобі подіти чорні книги?
Кому нового вірша прочитати?
        Улітку світ безмежний,
        узимку непривітний,
і завжди його важко покидати.

ВСЕ

Частина друга

* * *
завше боявся зустрічі немилосердної
з принцом серед пустелі вночі
чи ти мені полову зітнеш принце
світле дитя палахкучої крові
чи ти мені чуло в очі поглянеш
ген з того краю столу
чи ти мені очі вип'єш принце
грубі і невситимі
а чи із клаптиків порваних віршів
складеш картину
мого похапливого страху до тебе
я не троянда не лис не планета
я лиш пустеля у власній постелі
каптур ченця стіна ледь помітна
за мохом
завше боявся
боявся до дзвону коли плескав у долоні
боявся до дзвону і диму
як сигнальні багаття палив
боявся до гір що постали на видноколі
до люду що вимахуючи руками
все більшими
біг рятувати мене
від принца мене порятуйте —
для того цей вірш
від маленького принца —
ату його!
                                («пустеля»)


* * *
карта стара світанкова
сухі чорнобривці
позначають місця битв
у яких здобули перемогу
світлу склянку води
п'ю поволі
несвідомо рахуючи шрами
виглядаючи сонця
що світило впродовж
столітньої війни
хтось торкає за плече —
здивовано повертаюсь —
зі своєю водою
сідає на підвіконні поруч
спалена Жанна д'Арк
із сухим чорнобривцем у косах

* * *
веселих свят — ідуть рубінові дощі
у пальцях кришаться на статуї
золоті гіпсові у грудневих парках
заснованих павуками — священими
що в них ми навчилися хресту-любові
веселих свят робота радісна паде
багатий дощ на слух звіряє
серця і повноцінність тютюну
старі фламандці підвечерюють
плодами кам'яними ти за ними
ідеш відлунений дозвіллям
коли й вино — не гріх
коли і гріх — вино

* * *
Я ще раз вип'ю крижаного чаю
дослухаю себе і вимкну маг
поему Чубая перечитаю
передивлюсь колекцію комах
липнева злива виліпить на сході
худеньку постать дівчинки-жони
чай закінчився а Грицько в труні
і пісенька остання — про Чорнобиль
і тільки ти лишилася мені
та ще комахи із уважними очима
що розглядають шрами на чолі
а потім пересмикують плечима

НЕВОЛЯ
на синій сосні на тонкім гіллі
збудовано дім бурштиновий
живе в ньому гадина —
тільки й того роду
дзигарика має
у вікно ззирає
з синьої сосни з тонкої гіллі
тільки й того броду
тільки й того сліду
що гадина піде
прийде
піде

* * *
Нічого не знаю нікого не знаю
ніколи не живу
а як живу — то крадькома від самого себе
котрий все одно не живе тільки обсервує
і свідчить потім і свідчення ці — зрада