Прости, мій Боже, суєту
годин, призначених для духа,
цю варварську неситу скруху,
і пісню, щиру, та не ту.
Прости, мій Боже, суєту.
Мені так прикро, що ти Бог
сумного праху, жмені пилу, —
і чим тобі людина мила,
з якою завжди важко вдвох?
Мені так прикро, що ти Бог.
Прости нам сіть, і слиз, і хіть,
узнай — вони — уста для слова,
звільни, благаю, серце нове,
звели йому хоча б тремтіть,
коли не хоче жити в Крові.