Цап.
- Аякже, ото було б гарне весілля, якби ми
взяли тебе до церкви!
- Я теж так гадаю! - захоплено сказав
Карлсон.- Я стояв би позад вас у чорному
оксамитовому костюмчику, весь час ворушив
би вухами й подеколи салютував, бо на
весіллі має бути салют.
Дядько Юліус був такий щасливий, що хотів,
аби всім було весело. Він сказав, що Карлсон,
звичайно, теж піде з ними. Проте панна Цап
заявила, що як їй доведеться брати Карлсона
за свідка, то краще вона взагалі не
виходитиме заміж.
Настав вечір. Малий сидів у Карлсона на
ґаночку й дивився, як западав присмерк і як
спалахувало світло навколо у Васастаді й по
всьому Стокгольмі, скільки було видно.
Так, був уже вечір, Малий сидів поруч з
Карлсоном, і йому було дуже гарно. Десь у
Вестергетланді поїзд [613] саме доїхав до
нереличкої станції, і з нього висів-дядько
Юліус. Десь по Балтійському морю плив білий
корабель із мамою й татом. Панна Цап була на
Фрейгатан і втішала Фріду. Бімбо вже
згорнувся калачиком у своєму кошику. А тут,
на даху, сидів Малий поруч із своїм
найкращим приятелем і їв разом з ним
булочки з торбинки, смачні свіжі булочки
панни Цап, і їм було дуже гарно. А все ж Малий
був стурбований. Адже той, хто хотів бути
Карлсонові найкращим приятелем, ніколи не
мав спокою.
- Я ж пояснював тобі, як тільки міг,- сказав
Малий.- Я тебе пильнував, ще й як пильнував!
Але тепер не знаю, що буде далі.
Карлсон узяв ще одну булочку й проковтнув
її цілу.
- Який ти дурний! Адже вони тепер не можуть
здати мене до редакції газети й дістати
цілу купу п'ятаків, я їм усі карти сплутав, і
вони лишилися ні з чим. Розумієш? Філле,
Рулле і цілий табун таких, як вони!
Малий теж узяв собі булочку й задумливо
надкусив шматочок.
- Ні, ти сам дурний,- сказав він.- Цілий Васа-стад
кишітиме людьми. Не один йолоп захоче
подивитись, як ти літаєш, спробує викрасти
твого мотора й таке інше.
Карлсон захихотів.
- Ти справді так гадаєш? А що, як ти не
помиляєшся? Тоді нам таки часом випаде
веселий вечір.
- Веселий вечір? - обурився Малий.- Таж ми з
тобою не матимем ані хвилини спокою!
Карлсон захихотів ще вдоволеніше.
- Ти справді так гадаєш? Будемо
сподіватися, що так і вийде.
Малий розсердився.
- Добре, але як ти даси собі раду? - з серцем
спитав [614] він.- Що ти робитимеш, коли сюди
напхається повно людей?
Карлсон схилив набік голову і глянув
спідлоба на Малого.
- Ти сам знаєш, що на це є три способи:
дратуру-вати, жартувати й виступати. І я
наміряюся застосувати їх усі три.
Він так лукаво дивився на Малого, що той не
витримав і засміявся, хоч йому було не дуже
весело. Спершу він тільки пирхнув, ледь-ледь,
та потім у ньому бульбашками піднявся до
горла сміх, і що дужче він сміявся, то вдово-леніший
ставав Карлсон.
- Гей-гей! - сказав він і так штовхнув
Малого, що той мало не звалився з ґаночка.
Тоді Малий ще дужче засміявся і подумав, що,
мабуть, аж тепер почнеться щось справді
веселе.
А Карлсон сидів на східцях і замилувано
дивився на свої чорні великі пальці, що
повисовувалися з дірок у шкарпетках.
- Ні, їх я вже не продаю,- сказав він.- І не
проси мене, Малий. Адже ці пальці належать
найбільшому в світі багачеві і вже не
продаються.
Він засунув руку в кишеню і вдоволено
забряжчав своїми п'ятаками.
- Гей-гей! Багатий, і вродливий, і розумний,
і до міри затовстий чоловік у розквіті сил -
це я. Найкращий у світі Карлсон, у всьому
найкращий, розумієш, Малий?
- Розумію,- відповів Малий.
Але в Карлсонових кишенях було ще щось,
крім п'ятаків: там був також іграшковий
пістолет, і Малий нестямився, як Карлсон
стрельнув, і то так гучно, аж луна
покотилася по всьому Васастаді.
«Ну от, починається»,- подумав Малий,
побачивши, [615] що в навколишніх будинках
відчиняються навстіж вікна і чути обурені
голоси.
А Карлсон заспівав, киваючи влад собі
чорними пальцями на ногах:
Хочу я стріляти, хочу я гуляти,
Босе, бісе, басе, бісе, бом!
І щодня я хочу з кимось жартувати,
Босе, бісе, бом.
Хай буде гей, хай буде гоп, і бом, і па!
Мене всі люблять, бо я найкращий, бо я -
це я.
Бо гой-гой-гой,
Бо ой-ой-ойї
І босе, бісе, басе, бісе, бом!
© Aerius, 2004