- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (58) »
дивився на нього. Внизу під нами лежав Сааремський пляж, коричневий од людських тіл. П’ятниця — звичайний день…
Гнат повернувся і рушив до ескалатора, а я дививсь, як він іде. Ноги Гнат ставив так, ніби при кожному кроці пробував ступнею хиткий ґрунт, і, тільки упевнившись у міцності його, переносив вагу тіла на всю ногу. Раніше я ніколи не бачив, щоб він так ходив, а можливо, просто не придивлявся. Три роки тому, коли Гнат відбував у своє відрядження, мені було шістнадцять, і я цінував тоді в своєму старшому другові насамперед силу, проворність, реакцію, я, звичайно, і зараз ціную ці якості, але вони вже не видаються мені головними, визначальними.
Через двадцять хвилин ми увійшли в лункий, прохолодний і майже порожній елінг вінд-серферів, розділений навпіл каналом.
— Для початку тобі підійде тип “мастодонт”, - сказав Гнат, чаклуючи біля пульта координатора спортбази.
- “Мастодонт”? — я злегка запанікував, спогадавши образ волохатого й ікластого пращура слона. — А що воно за звір?
— Не бійся, “мастодонт” — це серфер з фіксованим центром ваги. На “колібрі” тобі ще рано, з нього падають і майстри. Роздягайся.
Поки ми роздягалися в одній з кабінок, проворний, як павук, робот приволік і спустив на воду вивідного каналу два, на мій погляд, цілком однакових плотики з кілями. Формою плотики нагадували листок акації. Посередині стирчали тонкі, членисті, немов зроблені з бамбука, щогли зі згорнутими в тугі валики вітрилами.
Гнат, поглядаючи на мене, поворушив щогли серферів, пробуючи рухливість зчленування, поторкав ногою хитку палубу. Щось клацнуло, і валик на щоглі розгорнувся в прозоре косе вітрило.
— Чи все ж підемо на пляж?
— Інструктуй, — махнув я рукою.
— Інструктаж простий. — Гнат чудово зрозумів мій стан. — Роби, як я. Ретельно повторюй мої рухи.
Він ступнув на палубу свого серфера, спритно розкрив вітрило, і рівний вітер аеродинамічної запони елінга тут же підхопив дивну плавучу споруду, не позбавлену, однак, елегантності та краси, і відніс на кілька метрів од берега.
Я набрав у груди повітря, скорчив страшну міну і стрибнув на другий серфер, немов хотів узяти його на абордаж…
Історія ця з віндсерфінгом почалася два тижні тому, коли у відділах спецсектора Управління провели черговий екзамен на відпрацювання комплексу РВЗ — раптово виниклої загрози. Зовні це виглядало, як спортивно-технічне багатоборство, що складалося з цілого ряду змагань, плюс проходження полігона РВЗ. У групах були різні люди, з різними характерами, здібностями і захопленнями. Кожен з них був професіоналом в одній з технічних чи наукових дисциплін, а також досконало володів одним з видів спорту. Але на думку керівників Управління, кожен працівник аварійно-рятувальної служби в ідеалі мав неодмінно бути універсалом, бо, попри застосування автоматів, обчислювальних комплексів і кібер-систем, рятувальні операції вимагали від усіх всебічної підготовки, колосальних фізичних і нервово-психічних навантажень, широких наукових і технічних знань, уміння миттєво орієнтуватися в будь-якій обстановці. Універсалізм у подібних ситуаціях допомагав віднаходити необхідне рішення в найкоротші строки. А що таке час, особливо якщо лік іде на секунди, знав навіть я, стажист відділу безпеки, не допущений поки що ні до серйозних операцій, ні до архівів Управління.
Відпрацювання РВЗ у спецсекторі УАРС виявило в середовищі оперативних працівників своїх універсалів, у числі яких справедливо опинився і Гнат, що місяць тому повернувся з експедиції глибокого зондування — як він пояснив, хоча з розмов співробітників я усвідомив, де він побував насправді. До речі, саме на його прохання мене і прийняли в стажисти, хоч, як правило, стажистами спецсектора ставали випускники Інституту Дальрозвідки. Я ж цього року вступити до Інституту не зміг — не потрапив за конкурсом.
Спортивну програму багатоборства і навіть психологічне тестування я пройшов нормально, але “зрізався” на технічній його частині, і мене навіть не допустили до проходження полігона. Це настільки вразило моє самолюбство, що я з необережності зневажливо відізвався про віндсерфінг, улюблений вид спорту Гната. Тепер я пожинав плоди своєї заяви, далеко не впевнений у тому, що з першого разу справлюся з віндсерфером, цією “звичайною овальною дошкою з кілем і вітрилом”.
Так воно й вийшло. Хоч сейфер у море я все-таки вивів, але за ці дванадцять хвилин падав у воду разів двадцять.
Гнат не підтрунював наді мною, і я був вдячний йому за це, бо ще з дитинства не люблю кпинів — такий уже в мене “комплекс неповноцінності”. Якщо до цього додати мою гарячковість, з якою борюся з перемінним успіхом, піддатливість до різких змін настрою і нелюбов до повчань… то характер, скажу, не з легких. Недаром Гнат прозвав мене варягом.
У морі нас поступово зносило до пляжу.
Я обережно перевів вітрило, що рвалося з рук, майже розгадав таємницю управління, і на душі повеселішало. Тепер мені вже здавалося, що цей вид спорту таки по-своєму цікавий і знадний.
Ми вибралися в смугу рівного берегового вітру, за півкілометра виднілася стрічка Сааремського пляжу, над якою врізувалася в блакить шпага орбітального ліфта. ї в цей час мені раптом видалося, що на нас із неба полився крижаний душ. Холод і якийсь дивний неспокій огорнули тіло. Я роззирнувся і незчувсь, як опинився у воді. Вона, навпаки, була, як окріп. Спробував вилізти на дошку серфера, але не втримався і знову заборсався у хвилях. Покликав: “Гнате!” Той не подавав голосу, лавірував серфером за півсотні кроків од мене, поглядаючи на берег. Я глянув і собі, спостеріг, як орбітальний ліфт на околиці Сааремаа раптом спалахнув миготливим яскравим світлом і огорнувся димом. Громовий гуркіт струсонув навдокружжя, подаленів.
— До берега! На ліфті аварія! — почувся крізь гул Гнатів крик.
Я спересердя кинув непіддатливий серфер і поспішив уплав до берега.
Паніка охопила пляжників. Люди з криками, зойками металися на березі, багато хто — особливо діти — заривалися в пісок.
Гнат випередив мене і був уже біля берега, як нараз якесь кругле тіло збило вітрило його віндсерфера і впало у море. Інспектор також опинився у воді. “Потопив” його одномісний швидколіт з розтрощеним ковпаком кабіни. Гнат упірнув і тепер спливав, тримаючи за комір комбінезона якусь людину. Він тут же покликав кібер-рятувальника, що плавав поруч, і передав урятованого, точніше, врятовану, — то була жінка — у магнітні захвати апарата. Робот рвонувся до берега, в найближчу клініку “швидкої допомоги”.
За двадцять кроків од берега було вже мілко, по груди. Гнат першим вибрався
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (58) »