починало світати. Ніхто в долині не спав, шукачі стояли купками, гомоніли, дослухалися до стрілянини біля печери й чекали, поки розвидниться. Дехто пішов до Доротеї.
Біл Лік сперся на скриньку з динамітом. Він важко дихав, перед очима йому все помалу закрутилося. Що, вже лізуть? Біл націлився револьвером на динамітні шашки і з останньої сили натис на гачок.
Чи не тріснула золота долина навпіл? З печери, ніби з велетенської вогненної пащі, вихопився довгий омах жовтого полум’я. Долина задрижала від оглушливого вибуху. З тріском і гуком, з шумом і ревом у небо піднявся височенний, схожий на гриб, фонтан, і з нього на землю загримів рясний дощ грудок, камінців і цілих брил. Гігантський, на сотні тонн кам’яний ніс відломився, мов щогла, і розпався на безліч шматків, що, все перемелюючи на своєму шляху, глухо, моторошно гуркочучи, посунули в долину. її захлюпнуло море диму, чаду, куряви, вогню й гуркоту. Гора розкололась і ніби відчинила браму до пекла. Кам’яна лавина не спинялася. Тоді раптом забулькало, завирувало, і море диму та чаду обернулося в море води.
Перша повітряна хвиля підхопила Гая Джілберта, мов пір’їну, й кинула додолу. Могутня сила вдавила його в пісок, як аркуш паперу. Гай вирішив, що йому вже кінець. Хапаючи ротом повітря, він утратив свідомість. На нього посипалася земля й каміння.
Коли він опритомнів і почав вигрібатися з тієї купи, йому здалося, що він лежить у потоці. Як він туди попав? Невже хвиля, захопивши його десь метрів за сто від скелі, пошпурила аж сюди? Але позад нього мав бути Доротеїн салон і вулиця з ятками. То звідки ж вода? Ошелешений, він ходив кружка, не годен нічого розгледіти в хмарі сірої куряви. Тоді рушив навмання, вгрузаючи чобітьми в багно. Навколо булькала й хлюпала вода. І враз він почув шум водоспаду. Долину заливала повінь!
Вибух розколов гору, і спінене, бурхливе море води, звільнившись, ринуло назовні, жадібно поривалося вперед.
Гай Джілберт кинувся бігти, насилу витягаючи з піщаної каші чоботи. Все застеляли дим і курява. Де схил? Треба там рятуватися! Але де дівся Док, де ділася решта людей?
Зненацька Гай відчув під ногами твердий грунт. То, видно, була втоптана вулиця. Навальний порив вітру відніс останню хмару куряви, і стало видніше. Перед Гаєм відкрилася жахлива картина. Намети знесено, обидва бараки зім’ято, як іграшкові будиночки, вози поперекидано. Посеред усього того бродили викаляні в болоті постаті й подекуди гасали оскаженілі коні.
Гай Джілберт біг далі. Вода сягала йому вже по литки. Серед однієї купи уламків він побачив розтрощену табличку з написом великими літерами: “Танцювальна…”
— Доку! — гукнув Гай.
Він почав розкидати дошки і нарешті добувся в завалений барак. Крізь дірки сюди пробивалося сіре моторошне світло. Хлюпала й шумувала вода.
Між череп’ям і пляшками, між поламаними стільцями й столами Гай побачив Дока. Той тихо сидів на підлозі, тримаючи за голову Доротею. Вона була мертва, на лобі зяяла страшна рана. Чорні як ніч очі тьмяно дивилися в порожнечу. Обличчя було вмите, тільки на шиї і на разку перлів запеклася кров.
— Доку, — видушив із себе Гай, — ходімо, вода піднімається. Швидше, Доку…
Маленький сивий чоловік у закуреному сурдуті сумно похитав головою.
— Іди сам, Гаю, — мовив він тихо. — Бувай здоровий. Я лишуся з нею. Ми завжди були разом.
Док дивився тільки на мертве обличчя з великими чорними очима перед собою. Він був непорушний, як мумія.
— Доку, не можна ж…
— Іди, Гаю, будь ласка. Як же я можу жити після такої біди? А ти живи, ти добра й мужня людина. Привітай усіх. Та захопи Ларрі, он він лежить позад тебе.
Гай Джілберт обернувся й побачив старого помічника шерифа, що мовчки дивився на нього широко розплющеними очима. Ліва рука в нього була закладена в шину і старанно забинтована. Гарячий жаль, ніколи ще йому не знаний, обпік Гаєві груди. Він міг урятувати тільки одного — якщо сам урятується. Надворі шуміла повінь і вже заливала підлогу. А де решта? Де Рут? Хіба силоміць відірвати Дока від мертвої? Ні, він не дасться. Бідолашний Док… А Ларрі?.. Нова хвиля вдарила знадвору в розтрощений барак, вода сягнула Гаєві вище чобіт. Він охнув.
— Поспішай, Гаю, — благально мовив Док. — Неси його обережно, в нього зламано двоє ребер. Іди, Гаю, іди, будь ласка.
Гай Джілберт узяв на плечі помічника шерифа й поніс надвір. Перед дверима він востаннє глянув на Дока. Той сидів на підлозі, похнюпивши голову, може, вперше в своєму житті.
Вода вже сягала високому Гаєві по стегна. Навколо не видно було жодної душі. Він важко побрів геть від барака. Дійшовши метрів за п’ятдесят до схилу, Гай розгледів на ньому людей, що сиділи нерухомо на прискалках, ніби самі витесані з каменю. Один зіскочив і рушив йому назустріч. То був Арчі. Вода йому доходила уже попід пахви. Він подав Гаєві руку й сказав:
— Боєр лежить убитий під своїм бараком.
Вони добралися до узбіччя і вдвох витягли непритомного Ларрі нагору. Внизу хлюпотіла вода, жадібно лизала скелі. Коли Гай обернувся, перед ним було брудно-жовте море, збрижене хвилями. Звідти, де раніше стримів велетенський кам’яний ніс, у долину, пінячись і гуркочучи, ринув могутній водоспад.
Коли пролунав вибух, Гол Слейтер і Семюел Мур були вже в сідлі. Тут, у кінці долини, повітряна хвиля трохи спала. Коні стали дибки, обернулися й понесли. Гол Слейтер згубив Мура з очей. Він з усієї сили намагався вгамувати коня, хоч боявся, що може кожної миті випасти з сідла. Нарешті кінь трохи втихомирився. Курява огорнула все навколо, засліпила очі, і Слейтер не знав, де саме він опинився. Не було іншої ради, як здатися на інстинкт коня. Тремтячи з ляку, кінь обережно рушив уперед. Слейтер тільки час від часу стримував його, щоб послухати, чи не долине якийсь голос.
Він зразу здогадався, що вибух міг статися лише в печері, де сховано динаміт. Незабаром спереду почулися голоси. То був табір корктаунців.
— Збирайтеся тут! — крикнув хтось.
Гол полегшено відітхнув, упізнавши Семюелів голос. Він під’їхав ближче і хрипко гукнув, силкуючись перекричати свист, гуркіт і галас людей:
— Я їду нагору, Семе!
— І я з тобою!
Примчавши до потоку, вони вражено побачили, що в ньому не було води. Коні не хотіли йти далі, довелося добре підострожити їх. Стало трохи ясніше. Раптом під копитами в коней захлюпала вода. Гол нахилився з сідла, злякано приглядаючись до неї. Де вона взялася? І так швидко прибуває! Десь далеко чути було клекіт і шум.
— Семе! — нажахано крикнув він. — Із гори прорвалася вода! Вибух…
— Вертайся назад, Голе, бо там
Чи не тріснула золота долина навпіл? З печери, ніби з велетенської вогненної пащі, вихопився довгий омах жовтого полум’я. Долина задрижала від оглушливого вибуху. З тріском і гуком, з шумом і ревом у небо піднявся височенний, схожий на гриб, фонтан, і з нього на землю загримів рясний дощ грудок, камінців і цілих брил. Гігантський, на сотні тонн кам’яний ніс відломився, мов щогла, і розпався на безліч шматків, що, все перемелюючи на своєму шляху, глухо, моторошно гуркочучи, посунули в долину. її захлюпнуло море диму, чаду, куряви, вогню й гуркоту. Гора розкололась і ніби відчинила браму до пекла. Кам’яна лавина не спинялася. Тоді раптом забулькало, завирувало, і море диму та чаду обернулося в море води.
Перша повітряна хвиля підхопила Гая Джілберта, мов пір’їну, й кинула додолу. Могутня сила вдавила його в пісок, як аркуш паперу. Гай вирішив, що йому вже кінець. Хапаючи ротом повітря, він утратив свідомість. На нього посипалася земля й каміння.
Коли він опритомнів і почав вигрібатися з тієї купи, йому здалося, що він лежить у потоці. Як він туди попав? Невже хвиля, захопивши його десь метрів за сто від скелі, пошпурила аж сюди? Але позад нього мав бути Доротеїн салон і вулиця з ятками. То звідки ж вода? Ошелешений, він ходив кружка, не годен нічого розгледіти в хмарі сірої куряви. Тоді рушив навмання, вгрузаючи чобітьми в багно. Навколо булькала й хлюпала вода. І враз він почув шум водоспаду. Долину заливала повінь!
Вибух розколов гору, і спінене, бурхливе море води, звільнившись, ринуло назовні, жадібно поривалося вперед.
Гай Джілберт кинувся бігти, насилу витягаючи з піщаної каші чоботи. Все застеляли дим і курява. Де схил? Треба там рятуватися! Але де дівся Док, де ділася решта людей?
Зненацька Гай відчув під ногами твердий грунт. То, видно, була втоптана вулиця. Навальний порив вітру відніс останню хмару куряви, і стало видніше. Перед Гаєм відкрилася жахлива картина. Намети знесено, обидва бараки зім’ято, як іграшкові будиночки, вози поперекидано. Посеред усього того бродили викаляні в болоті постаті й подекуди гасали оскаженілі коні.
Гай Джілберт біг далі. Вода сягала йому вже по литки. Серед однієї купи уламків він побачив розтрощену табличку з написом великими літерами: “Танцювальна…”
— Доку! — гукнув Гай.
Він почав розкидати дошки і нарешті добувся в завалений барак. Крізь дірки сюди пробивалося сіре моторошне світло. Хлюпала й шумувала вода.
Між череп’ям і пляшками, між поламаними стільцями й столами Гай побачив Дока. Той тихо сидів на підлозі, тримаючи за голову Доротею. Вона була мертва, на лобі зяяла страшна рана. Чорні як ніч очі тьмяно дивилися в порожнечу. Обличчя було вмите, тільки на шиї і на разку перлів запеклася кров.
— Доку, — видушив із себе Гай, — ходімо, вода піднімається. Швидше, Доку…
Маленький сивий чоловік у закуреному сурдуті сумно похитав головою.
— Іди сам, Гаю, — мовив він тихо. — Бувай здоровий. Я лишуся з нею. Ми завжди були разом.
Док дивився тільки на мертве обличчя з великими чорними очима перед собою. Він був непорушний, як мумія.
— Доку, не можна ж…
— Іди, Гаю, будь ласка. Як же я можу жити після такої біди? А ти живи, ти добра й мужня людина. Привітай усіх. Та захопи Ларрі, он він лежить позад тебе.
Гай Джілберт обернувся й побачив старого помічника шерифа, що мовчки дивився на нього широко розплющеними очима. Ліва рука в нього була закладена в шину і старанно забинтована. Гарячий жаль, ніколи ще йому не знаний, обпік Гаєві груди. Він міг урятувати тільки одного — якщо сам урятується. Надворі шуміла повінь і вже заливала підлогу. А де решта? Де Рут? Хіба силоміць відірвати Дока від мертвої? Ні, він не дасться. Бідолашний Док… А Ларрі?.. Нова хвиля вдарила знадвору в розтрощений барак, вода сягнула Гаєві вище чобіт. Він охнув.
— Поспішай, Гаю, — благально мовив Док. — Неси його обережно, в нього зламано двоє ребер. Іди, Гаю, іди, будь ласка.
Гай Джілберт узяв на плечі помічника шерифа й поніс надвір. Перед дверима він востаннє глянув на Дока. Той сидів на підлозі, похнюпивши голову, може, вперше в своєму житті.
Вода вже сягала високому Гаєві по стегна. Навколо не видно було жодної душі. Він важко побрів геть від барака. Дійшовши метрів за п’ятдесят до схилу, Гай розгледів на ньому людей, що сиділи нерухомо на прискалках, ніби самі витесані з каменю. Один зіскочив і рушив йому назустріч. То був Арчі. Вода йому доходила уже попід пахви. Він подав Гаєві руку й сказав:
— Боєр лежить убитий під своїм бараком.
Вони добралися до узбіччя і вдвох витягли непритомного Ларрі нагору. Внизу хлюпотіла вода, жадібно лизала скелі. Коли Гай обернувся, перед ним було брудно-жовте море, збрижене хвилями. Звідти, де раніше стримів велетенський кам’яний ніс, у долину, пінячись і гуркочучи, ринув могутній водоспад.
Коли пролунав вибух, Гол Слейтер і Семюел Мур були вже в сідлі. Тут, у кінці долини, повітряна хвиля трохи спала. Коні стали дибки, обернулися й понесли. Гол Слейтер згубив Мура з очей. Він з усієї сили намагався вгамувати коня, хоч боявся, що може кожної миті випасти з сідла. Нарешті кінь трохи втихомирився. Курява огорнула все навколо, засліпила очі, і Слейтер не знав, де саме він опинився. Не було іншої ради, як здатися на інстинкт коня. Тремтячи з ляку, кінь обережно рушив уперед. Слейтер тільки час від часу стримував його, щоб послухати, чи не долине якийсь голос.
Він зразу здогадався, що вибух міг статися лише в печері, де сховано динаміт. Незабаром спереду почулися голоси. То був табір корктаунців.
— Збирайтеся тут! — крикнув хтось.
Гол полегшено відітхнув, упізнавши Семюелів голос. Він під’їхав ближче і хрипко гукнув, силкуючись перекричати свист, гуркіт і галас людей:
— Я їду нагору, Семе!
— І я з тобою!
Примчавши до потоку, вони вражено побачили, що в ньому не було води. Коні не хотіли йти далі, довелося добре підострожити їх. Стало трохи ясніше. Раптом під копитами в коней захлюпала вода. Гол нахилився з сідла, злякано приглядаючись до неї. Де вона взялася? І так швидко прибуває! Десь далеко чути було клекіт і шум.
— Семе! — нажахано крикнув він. — Із гори прорвалася вода! Вибух…
— Вертайся назад, Голе, бо там