Калинець Ігор - 1 книг. Начальная страница.

UA
І́гор Миро́нович Калине́ць (нар. 9 липня 1939, Ходорів на Львівщині) — поет і прозаїк, один із чільних представників так званої «пізньошістдесятницької» генерації і дисидентсько-самвидавного руху в Україні, політв'язень. Живе і працює у Львові.
Народився 9 липня 1939 р. в м. Ходорові на Львівщині в сім'ї службовця. У 1956 р. вступив до Львівського університету ім. І. Франка. 1962 р., закінчивши українське відділення філологічного факультету університету, почав працювати в обласному архіві: спочатку архіваріусом, а згодом — старшим науковим співробітником.
За ідеологічне спрямування віршів був репресований: отримав 6 років таборів і 3 роки заслання, які відбув на Північному Уралі та в Забайкаллі. В ув'язненні працював токарем і кочегаром. Після повернення із заслання був редактором журналу львівського обласного відділу Фонду культури.
Поетичну творчість Калинця, за пропозицією самого автора, прийнято хронологічно поділяти на дві головні частини: дев'ять книжок, написаних перед ув'язненням у 1972 р. (з них офіційно в УРСР опубліковано було лише першу — «Вогонь Купала», 1966, решта функціонувала у самвидавному обігу) і вісім — написаних під час ув'язнення та на виселенні (до 1991 р. функціонували тільки у самвидаві). Згідно з цим поділом і було підготовлено та випущено два томи поезій Калинця — «Пробуджена муза» (Варшава, 1991) та «Невольнича муза» (Балтимор — Торонто, 1991). 1991 року збірку вибраних поезій «Тринадцять алогій» видано було також в Україні.
Один із найтонших дослідників поезії Калинця Данило Гузар-Струк у передмові до «Невольничої музи» виокремлює «три головні течії» в його поезії: «оспівування культури, любовно-еротичне прагнення та суспільний протест». Висока культура поетичного мислення й мовлення, любов до текстових стилізацій, надзвичайна формальна винахідливість притаманні Калинцю упродовж усього його творчого розвитку, а такі риси як ерудиція, іронічність, шляхетність у поводженні зі словообразом роблять цю поезію без перебільшення видатним явищем.
Саме з появою в українському літературному процесі Калинця почалися дискусії про необароко. Українське бароко і справді можна розглядати як одне із джерел Калинцевих інспірацій, іншим таким джерелом є творчість Богдана-Ігоря Антонича. Ще одна вельми цікава особливість: поет ніколи не писав окремих віршів, його метод полягав у творенні циклів, які своєю чергою переростали у книжки (свідчення «структуралістського» бачення світу).
Творчість Калинця суттєво вплинула на багатьох українських поетів пізніших поколінь, виявившись дуже суголосною найновішим поетичним пошукам. Після повернення з ув'язнення та виселення 1981 року Калинець, за його словами, цілком замовкає як поет (завершене явище) і стає «імпресаріо колишнього Ігоря Калинця». Тим часом пише і публікує казки для дітей, готує перевидання власних поезій, пише повість «Молімось зорям дальнім» та книгу «Знане і незнане про Антонича», проте залишається передовсім поетом, творцем вельми індивідуального, легко впізнаваного (за всієї стилістичної різноманітності) і в той же час напрочуд цілісного світу.
* * *
RU
Игорь Миронович Калинец (род. 9 июля 1939, Ходоров на Львовщине) — поэт и прозаик, один из ведущих представителей так называемой «позднешестидесятницкой» генерации и диссидентско-самиздатовского движения в Украине, политзаключенный. Живет и работает во Львове.
Родился 9 июля 1939 г. в г. Ходорове на Львовщине в семье служащего. В 1956 г. поступил во Львовский университет им. И. Франко. В 1962 г., закончив украинское отделение филологического факультета университета, начал работать в областном архиве: сначала архивариусом , а затем — старшим научным сотрудником.
За идеологическую направленность стихов был репрессирован: получил 6 лет лагерей и 3 года ссылки, которые отбыл на Северном Урале и в Забайкалье. В заключении работал токарем и кочегаром. После возвращения из ссылки был редактором журнала Львовского областного отдела Фонда культуры.
Поэтическое творчество Калинца, по предложению самого автора, принято хронологически делить на две главные части: девять книг, написанных перед заключением в 1972 г. (из них официально в УССР была опубликована только первая — «Огонь Купала», 1966, остальные функционировали в самиздатовском обращении) и восемь — написанных во время заключения и на высылке (до 1991 г. функционировали только в самиздате). Согласно этому делению и были подготовлены и выпущены два тома стихов Калинца — «Пробужденная муза» (Варшава, 1991) и «Невольничья муза» (Балтимор — Торонто, 1991). В 1991 г. сборник избранных стихов «Тринадцать алогий» был выпущен также в Украине.
Один из самых тонких исследователей поэзии Калинца Даниил Гузар-Струк в предисловии к «Невольничьей музе» выделяет «три главных течения» в его поэзии: «воспевание культуры, любовно-эротическое стремление и общественный протест». Высокая культура поэтического мышления и речи, любовь к текстовым стилизациям, чрезвычайная формальная изобретательность присущи Калинцу на протяжении всего его творческого развития, а такие черты как эрудиция, ироничность, благородство в обращении со словообразом делают эту поэзию без преувеличения выдающимся явлением.
Именно с появлением в украинском литературном процессе Калинца начались дискуссии о необарокко. Украинское барокко действительно можно рассматривать как один из источников инспираций Калинца, другим таким источником является творчество Богдана-Игоря Антонича. Еще одна весьма интересная особенность: поэт никогда не писал отдельных стихов, его метод заключался в создании циклов, которые в свою очередь перерастали в книги (свидетельство «структуралистского» видения мира).
Творчество Калинца существенно повлияло на многих украинских поэтов более поздних поколений, оказавшись очень созвучным новейшим поэтическим поискам. После возвращения из заключения и высылки в 1981 году Калинец, по его словам, полностью замолкает как поэт (завершенное явление) и становится «импресарио бывшего Игоря Калинца». Между тем пишет и публикует сказки для детей, готовит переиздания собственных стихов, пишет повесть «Помолимся звездам дальним» и книгу «Известное и неизвестное об Антониче», однако остается прежде всего поэтом, создателем весьма индивидуального, легко узнаваемого (при всем стилистическом разнообразии) и в то же время удивительно целостного мира.
Бібліографія
Поезія
1966 «Вогонь Купала»
1969 «Відчинення вертепу»
1971 «Підсумовуючи мовчання»
1972 «Коронування опудала»
та ін.
1991 «Пробуджена муза» (Варшава)
1991 «Невольнича муза» (Балтимор)
1991 Вибране «Тринадцять алогій»
1995 «Шлюб з полином»
1997 «Слово триваюче»
1998 «Терновий колір любові»
2000 «Ці квіти нестерпні: Малий поетичний зільник»
2004 Зібрання творів: У 2 т (Київ)
2008 Поезії (Бібліотека шевченківського комітету)
численні твори для дітей
Проза
1994 повість «Молімось зорям дальнім» («Сучасність»)
2010, 2011 Знане і незнане про Антонича
Нагороди
1977 премія імені Івана Франка (Чикаго)
1992 Державна премія України імені Тараса Шевченка за книжку вибраних поезій «Тринадцять аналогій»
1992 премія імені Василя Стуса
1997 премія родини Антоновичів
2004 Міжнародна поетична премія «Кальвір-и-Квір» (Франція)
2008 Орден князя Ярослава Мудрого V ст. за значний особистий внесок у розвиток національної культури, вагомі творчі здобутки і високий професіоналізм та з нагоди Всеукраїнського дня працівників культури та аматорів народного мистецтва
2009 Орден Свободи за громадянську мужність у відстоюванні ідеалів свободи та справедливості, плідну літературну діяльність
Почесний член Міжнародного ПЕН-клубу
Почесний доктор Львівського національного університету імені Івана Франка
Почесний громадянин Львова

Автобіографія: http://www.day.kiev.ua/uk/article/panorama-dnya/nash-kalinec