- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (22) »
якісь незрозумілі слова.
— Це вони вичаровують крижаний дим, — прошепотів Буцик, — щоб ті, кого вони замкнуть усередині, вже ніколи не змогли вирватися на волю. А коли стіногризи захоплять наш будинок і заморозять усіх його мешканців — і нямликів, і людей, — вони схочуть загарбати цілий світ…
— То що ж робити? — вжахнулася Олянка.
— Просто за моєю командою смикни за мотузочок, — так само тихо промовив Буцик.
Олянка й пан Бурулька завмерли, тримаючи в руках мотузочки, прив’язані до дверцят холодильників, і чекали знаку від нямлика.
Розділ п’ятий, у якому Курдупель мріє про те, як владарюватиме у Новій Країні нямликів, стіногризи потрапляють у власні пастки, а Олянка з друзями святкує перемогу
А тим часом пузатий Курдупель зачаївся у найдальшому куточку підземелля, щоб крижаний дим, бува, не зачепив і його. Він заплющив очі й уявляв, як сидітиме на високому троні, а його підданці — звичайні нямлики, виконуватимуть усі його накази. — Ану, принесіть мені велику миску Чарівної Страви! — скомандував Курдупель, — і вмить десять слухняних нямликів принесли йому величезну миску манної каші. — їжте, ваша величносте! — улесливо проказав один зі служників. Курдупель аж засміявся від радості. Та що це за дивні звуки? Нямлик-зрадник розплющив очі і з жахом побачив, як дверцята холодильників самі собою заклацнулися, і його нові господарі-стіногризи опинилися у пастках, які готували для своїх майбутніх рабів. Це Буцик подав знак панові Бурульці та Олянці, і вони одночасно смикнули за мотузочки. — Ура! — закричали друзі, а після цього почали повільно підходити до пихатого й підступного Курдупля. — Ану, збирайся, зраднику! — наказав Буцик. — Підемо додому, і ти сам розкажеш, як допомагав стіногризам занапастити Країну нямликів. — Та що ви! — зарепетував пузатий нямлиіс, — я ж просто пожартував. Вірніше, я просто хотів надурити цих поганських зубатих потвор і врятувати нашу любу Країну нямликів. — Не бреши, ми все чули, — суворо мовив Буцик і підштовхнув Курдупля до діри, яку зробили стіногризи. Виявилося, що зубаті хижаки проклали цілий тунель, який вів прямісінько до Країни нямликів. Освітлюючи дорогу ліхтариком, Буцик упевнено пробирався крізь купи потрощеної цегли й погризених балок. — Так, ці лиходії знищили майже півбудинку, ще б трохи — і від нашої країни не лишилося й сліду, — сказав він, суворо глянувши на зрадника Курдупля. Але той опустив голову й дивився собі під ноги. Урешті друзі опинилися на центральному майдані Країни нямликів. Олянці вже колись пощастило тут побувати, і тому вона з цікавістю озиралася на всі боки й пізнавала знайомі місця. Хіба могли уявити Олянчині батьки та сусіди, що за стінами звичайнісінького цегляного будинку є ціле місто? З вузенькими вуличками, крихітними затишними будиночками і навіть із маленькими садочками й квітниками. Біля входу до кожної садиби висіли таблички з іменами їхніх власників. Але якщо під час перших Олянчиних відвідин усе місто, де мешкали малі чоловічки, освітлювали тисячі ліхтарів і ліхтариків, то тепер тут панували сутінки. — Агов! — закричав Буцик, — виходьте всі зі своїх будинків. Небезпека минула. Я знайшов зрадника!Розділ шостий, де Нямлики регочуть так, що аж стіни дрижать, а пан Бурулька зі своїми братами-близнюками повертається додому
Спершу не було чутно жодного звуку. Мабуть нямлики боялися, що це якась нова хитрість підступних стіногризів. Тоді й Олянка звернулася до малих чоловічків: — Не бійтеся — це я, Олянка. Ми перемогли стіногризів — замкнули їх у холодильниках разом з їхнім страшним крижаним димом. Тепер у Країні нямликів буде тепло! Першим зі свого будиночка, оточеного квітучими клумбами, вийшов двоюрідний дядечко Буцика — Юліан. Побачивши, що біля Оляніси й Буцика стоїть пузатий Курдупель, Юліан вмить усе зрозумів: — А я завжди знав, що підлабузники здатні на будь-яку капость. І навіть на зраду. Як же я сам не здогадався, що це ти, хитрий і улесливий Курдуплю, зрадив своїх братів-нямликів! До Юліана приєдналися інші жителі Країни нямликів. Коли вони почули розповідь Буцика про те, як стіногризи потрапили до холодильників, то почали так реготати, що погризені стіни захиталися. — Годі вам веселитися, — сказав найстаріший нямлик із довгою сивою бородою. — Мерщій ставайте до роботи, поки наша країна не перетворилася на купу битої цегли! Треба залатати всі діри, і зробити це так, щоб здоровані нічого не почули. Бо якщо будинок почнуть ремонтувати люди, то одразу ж виявлять нашу таємну країну! — А що нам робити з Курдупелем? — захвилювалися нямлики. — Його ми покараємо суворо, але справедливо, — вирішив мудрий бородань. — Він більше ніколи не отримає жодної крихти Чарівної Страви! — Ні-ні, тільки не це, — заверещав пузань, але його вже ніхто не слухав. — Перепрошую, — тихо озвався пан Бурулька, який досі мовчки стояв за спиною в Олянки, — а що буде з моїми братами-близнюками? Я чув, що стіногризи позакладали їх у дірки в стінах, щоб заморозити нямликів… — А ми їх знайдемо і повернемо на те місце, де всі ви народилися, — запропонував Буцик. — Невже?! — зрадів пан Бурулька. — Ви й справді можете усіх нас повернути на нашу рідну металеву трубу? Ту, що під бляшаним дашком? — Звісно, можемо, — запевнив пана Бурульку Буцик. — Вам пощастило, цього разу Олянка принесла стільки Чарівної Страви, що мені тільки варто клацнути пальцями — і всі повернуться на свої місця. Ось так! Олянку підхопив теплий вихор, а коли вона розплющила очі, то виявила, що лежить у своєму ліжку. Дівчинка підвелася, підбігла до вікна і побачила, що величезна яма на місці пісочника зникла, наче її й не було. А на металевій трубі під їхнім будинком у променях ранкового сонця сяють чудові прозорі бурульки. Про всяк випадок Олянка полічила — їх було рівно п’ятнадцять.СВЯТО ВЕЛИКОЇ ЛОЖКИ
Розділ перший, у якому Буцик розповідає про змагання нямликів і хвилюється за дітей, які відмовляються їсти кашу
Олянка стояла біля вікна і дивилась, як двірничка тьотя Ліда підмітає вулицю. З-під її великої мітли піднімалися цілі- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (22) »