Наталія Довгопол Шпигунки з притулку "Артеміда"

2021

ISBN 978-966-982-470-7

Жодну з частин даного видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва

Серія «Художня література»

Дизайнер обкладинки Михайло Присяжний

Електронна версія створена за виданням:

Довгопол Н.

Шпигунки з притулку «Артеміда» / Наталія Довгопол. — Х.: Віват, 2019. — 304 с. — (Серія «Художня література», ISBN 978-966-942-826-4).

ISBN 978-966-982-037-2 (укр.)

УДК 821.161.2

© Довгопол Н. О., 2019

© ТОВ «Видавництво «Віват»», 2019

Пролог

Зала кафешантану1 була наповнена тютюновим димом, галасом і дзвоном келихів. Сюди приходила невибаглива публіка, що не могла дозволити собі пити шампанське в ресторані готелю «Континенталь» або ж просто надавала перевагу легеньким пісенькам, смішним памфлетам і непристойним танцям. Не всім же Моцарта слухати, зрештою.

Тут були і купці, і дворяни зі своїми дамами, і густо розмальовані власниці жовтих квитків2, два підпитих матроси й гурт веселих кадетів у білих кашкетах й уніформі. Хтось програвав партію в більярд у сусідній залі, а хтось розкладав на столі карти, сподіваючись отримати легкі гроші ще до початку вистави.

У найтемнішому закутку розташувалася компанія молодих людей, що могла б здатися дивною на тлі завсідників київських кубел гульби й пиятики. Відкинувшись на спинки стільців, тут сиділи дві зовсім юні панни, убрані в елегантні вечірні сукні й силуетами схожі на грецьких богинь, увінчаних квітчастими капелюшками з легкими вуальками, які затуляли верхню частину обличчя. Поряд, закинувши ногу на ногу, сидів їхній кавалер: миловидний молодик із незапаленою цигаркою в зубах, у чорному піджаку, жилетці й крислатому капелюсі, які носять хіба що на Дикому Заході.

Дівчата перешіптувалися між собою й тихенько хихотіли, час від часу кидаючи погляди на кадетів і сьорбаючи червоний лафіт3. А юнак байдуже замальовував щось у зошиті, лише зрідка зиркаючи в бік супутниць.

— Мірто, може, досить лафіту? — нарешті сказав він французькою, відкладаючи замальовки. — Тобі ж нас іще додому везти.

— Мсьє Поль, погодьтеся, я п’яна краще кермую, ніж ви тверезий.

Дівчина чарівливо всміхнулася, демонструючи великі білі зуби з прогалинкою між двома передніми. Та й сама вона була дорідна, висока й плечиста. Її пташиний ніс із горбинкою, смаглява шкіра й зібране ззаду кучеряве каштанове волосся видавали в ній грекиню. Лише сині очі, що світилися м’яким теплим вогнем, свідчили про краплю північної крові в її родовому дереві.

— Божечки, як згадаю Смірну4, — зайшлася сміхом інша, прикриваючи долонею рот і підморгуючи Полю крізь мережану вуаль.

Друга панночка була азіятка, з ляльковим, ніби зробленим із порцеляни обличчям, на голову нижча від своєї статної подруги, тож разом вони становили досить кумедну пару.

— Люба моя Амелі, ти ж знаєш, що мсьє Поль не любить згадувати Смірну, — докірливо поглянула на колежанку Мірто, і вони обидві засміялися.

— У вас жарти, як у підлітків. Може, подорослішаєте нарешті? — позіхнув юнак, погано приховуючи посмішку. Вочевидь, пригода на Егейському морі справді була весела. — І що я тут роблю? Краще було б виспатися з дороги. Чи з мамою побачитися по шести роках…

— Ти, голубчику, супроводжуєш юних леді, які не можуть вийти у світ без кавалерів, бо їх вважатимуть за повій, — зауважила азіятка Амелі.

— Цю й так усі за повію вважають, — кивнув у бік більярдної Поль.

Тієї миті вихор у пастельно-золотих тонах уже летів до їхнього столика, перетворюючись на білявку, щедро прикрашену блискучими браслетами та кольє.

— А що я вам казала! — радісно защебетала новоприбула. Її вкрите ластовинням обличчя пашіло від азарту. — Я виграла в покер аж три рублі! Три рублі! Це взагалі багато, Поль?

— Ну, так собі, — ліниво відповів юнак. — Але за лафіт заплатити зможеш.

— Пф-ф, — закотила очі білявка, гепаючись на стілець. — Чого б це я за вас платила?

Вони й не помітили, як з французької перейшли на англійську.

— Гей, хлопче! — покликала офіціанта білявка. Цього разу російською без тіні акценту. — Мені би білого рому.

— Баришня бажають чарку чи пляшку?

— А давайте пляшку! Як тут у вас кажуть? Гулять так гулять!

Нарешті лаштунки естради стали повільно розповзатися. Оркестр заграв популярну портову мелодію, і на сцену вибігли танцівниці в підстрілених спідницях і смугастих панчохах.

— Слухайте, мені так весело, зараз сама до них на сцену полізу! — знову озвалася білявка, разом вихиливши чарку рому й відстукуючи ритм підборами вишуканих бежевих черевичків.

— Тримайте цю божевільну, бо ще, бач, полізе, — кивнула головою в її бік Амелі. — Глорія не вміє розважатися без скандалу.

— А ви взагалі розважатися не вмієте. Увесь вечір витріщаєтеся на тих кадетиків, а підійти що — духу не стане?

Білявка Глорія трухнула головою, і її волосся розкуйовдилося ще більше. Стрімко підвівшись, вона вже стояла біля столу, за яким випивали вихованці кадетського корпусу, що недавно повернулися в місто після літніх вакацій5.

— От чорт, — прошепотіла грекиня Мірто. — У мене погане передчуття.

— У мене теж, — підтвердила Амелі, переводячи погляд з Глорії, яка натхненно розмахувала руками, на кадетів, що раптом заіржали, мов коні, кидаючи зацікавлені погляди на дівчат. За хвилину троє з них уже прямували просто до їхнього кутка.

На вигляд молодикам у кашкетах не було й вісімнадцяти, але голови вони задирали високо, трималися гордовито. Їхній ватажок — рудий широкоплечий юнак, що виступив наперед, — одначе, не сміявся.

— Так це ти японка? — Він став просто перед Амелі, оцінюючи її поглядом.

— Припустімо, — неохоче озвалася дівчина, майже не розтуляючи напомаджених губ.

— Мій дядько загинув на війні з Японією! — голосно заявив він, перекрикуючи музику.

— Думаєш, його вбила я? Мені було щонайбільше шість років.

Японка говорила спокійно, відкинувшись на спинку стільця та знизу вгору позираючи на хлопця, який громадою нависав над нею.

— Що ж, і за гріхи батьків треба відповідати, — процідив крізь зуби він, ще нижче схиляючись над Амелі.

— Невже ти вдариш дівчину? — зі вдаваним острахом спитала Мірто.

— Я заберу борг інакше, — сказав кадет і, ухопивши Амелі за кругле підборіддя, припав до неї й поцілував.

Далі все відбулося так швидко, що конферансьє навіть не встиг закінчити свій