перекинути міст через Геллеспонт і потім провести по ньому твоє військо через Європу до Еллади. Ну, уяви собі, що станеться, якщо ти зазнаєш поразки чи на суходолі, чи на морі, або і там і там, бо ці люди славляться своєю хоробрістю і про це можна судити навіть із того, що самі афіняни розбили таке велике військо, яке пішло в Аттіку, очолюване Датієм і Артафреном. Скажімо, їм не пощастило у битвах на суходолі й на морі, але нарешті вони нападуть із своїм флотом і переможуть, а потім попливуть до Геллеспонту і розламають мости: цього слід побоюватися, царю мій. Це не просто припущення, які я роблю на підставі свого розуму, але я маю на увазі можливе нещастя, що його колись ми ледве уникли, коли твій батько з'єднав береги Фракійського Боспору, а потім перекинув міст через ріку Істр і прийшов, щоб завдати поразки скіфам. Чого тільки не робили скіфи, щоб умовити іонійців, яким твій батько доручив охороняти мости на Істрі, поламати переправу! І коли б було прийнято думку інших тиранів і не став би проти Гістіай, мілетський тиран, Персія загинула б. Проте навіть страшно згадати про це, коли доля царя могла залежати від однієї людини. Отже, ти, принаймні, не наражайся на таку небезпеку, без кончої потреби, але послухай мене. Тепер розпусти ці збори, а пізніше, коли тобі забагнеться, після належних роздумів, накажи зробити, що ти вважатимеш за краще. Бо я гадаю, що дуже вигідно приймати добре обмірковані рішення, оскільки навіть тоді, коли і не поведеться, рішення від цього не буде менш правильним, лише доля призвела до того, що воно провалилося. Навпаки, в того, хто нерозважливо прийняв рішення, навіть і тоді, коли воно несподівано принесе успіх, незважаючи на це, воно все ж таки буде нерозважливим рішенням. Бачиш, бог уражає блискавкою великих тварин і не дозволяє, щоб вони розбундючувалися, тоді як малі тварини зовсім його не бентежать. І ще ти бачиш, як він жбурляє стріли завжди в найвищі будови і дерева. Це тому, що богові подобається вражати все, Що надто підноситься. Так буває, що численне військо знищується іншим нечисленним. Коли, наприклад, бог через заздрість наганяє паніку або лякає їх громом так, що вони ганебно гинуть. Адже бог не дозволяє нікому бути надто високої думки про себе, крім його самого.

В усіх справах сквапність призводить до невдачі, з якої виникає для нас велика шкода. Навпаки, якщо хтось стримується, через це йому буває талан, навіть і тоді, коли він цього одразу не бачить, але нарешті він це розуміє.

Отже, царю мій, такі я даю тобі поради. Ну, а ти сине Гобрія, Мар-донію, не кидай порожні слова в повітря щодо еллінів, які недостойні того, щоб про них казати із зневагою. Бо зводячи наклеп на еллінів, ти підбурюєш Царя, щоб він вирушив у похід, і саме для цього, мені здається, ти прикладаєш стільки старанності. Не дай боже, щоб це сталося. Справді, нічого нема гіршого за обмову, бо в ній є двоє: один, що скривджує, а інший, якого скривджують. Отже, той, хто зводить наклеп, скривджує, бо обвинувачує когось відсутнього, а інший учиняє несправедливість тим, що вірить, не одержавши точних відомостей. А ще інший, який не буває присутнім при розмові, скривджується через те обома, бо один із них звів на нього наклеп, а другий через те, що прийняв його за погану людину. Але, якщо справді існує потреба в поході проти цих людей, то нехай сам цар залишається тут у Персії, а ми обидва дамо наших дітей як заручників і ти очолюй похід, вибравши собі бажаних для тебе людей, і якщо справа царя матиме успіх, як ти це кажеш, тоді нехай будуть убитими мої діти, а разом із ними і я сам. Але якщо події відбудуться так, як я кажу, тоді нехай так станеться з твоїми дітьми, а разом із ними і з тобою, якщо ти повернешся з походу. Проте, якщо ти не схочеш прийняти ці умови і наполягатимеш на тому, щоб іти в похід на Елладу, тоді я тобі заявляю, що хтось із тих, хто тут залишаться, почує, як скажуть, що Мар-доній, принісши велике лихо персам, шматується собаками та хижими птахами(1) десь там у країні афінян або в країні лакедемонців, якщо, мабуть, не перед тим, як прийти туди, і тоді ти зрозумієш, проти яких людей ти намагаєшся вмовити царя піти в похід».

11. Так сказав Артабан, але Ксеркс розгнівався і відповів йому цими словами: «Артабане! Ти брат мого батька і це врятує тебе і ти уникнеш покарання, яке ти заслужив за твої безглузді слова, але я накладу на тебе ганебну кару, на тебе, немужнього і боягузливого, ти не супроводитимеш мене в поході на Елладу, але залишишся тут разом із жінками. А я і без тебе, як я сказав, доведу свою справу до кінця. Нехай мене не називають сином Дарія, сина Гістаспа, сина Арсама, сина Аріарамна, сина Тейспа, сина Кіра, сина Камбіса, сина Тейспа, сина Ахемена, якщо я не помщусь на афінянах, бо я добре знаю, що коли ми залишимося спокійними, вони не будуть спокійними, а вирядяться в похід, я певний цього, проти нашої країни, якщо слід судити з того, що вони зробили без усякого приводу, коли спалили Сарди і напали на Азію. Тепер уже неможливо, щоб хтось із нас відступив. Справа стоїть так: чи ми будемо діяти, чи проти нас будуть діяти, чи всі наші землі підпадуть під владу еллінів(1), або всі їхні землі будуть під владою персів. Адже у ворожнечі, Що нас поділяє, нема нічого третього між двох крайностей. Отже, добре буде тепер, оскільки ми перші постраждали від них, відплатити їм за лихо, що вони нам заподіяли, і нехай я довідаюся про нещастя, яке на мене чекає, коли я піду в похід на цих людей, що колись уже їх поневолив фрігієць Пелоп (2), раб моїх батьків. Він так їх поневолив, що й дотепер ці люди та їхня країна мають ім'я того, хто їх поневолив» (3).

12. На цьому закінчилися промови на нараді. Прийшов час відпочинку, і Ксеркса почала непокоїти думка Артабана і, коли він відклав рішення до ночі, він подумав, що йому нема користі йти в похід на Елладу. Скоро він так подумав і дійшов до такого рішення, як ним оволодів сон. І ось тієї ночі, як переказують перси, він побачив сон, ніби до нього з'явився високий на зріст чоловік: «Отак ти, Персе, змінюєш свою думку і вирішуєш не вести своє військо проти Еллади після того, як ти наказав персам зібрати військо. Ну, не гаразд ти робиш, змінюючи свою думку, і є тут хтось, хто не вибачить тобі цього. Як ти вирішив у день, так і йди цим шляхом».

13. Так цей чоловік сказав уві сні Ксерксові, і потім здалося йому, що той полетів і зник. Коли розвиднилося, Ксеркс не надав цьому сновидінню жодного значення, але зібрав персів, яких він скликав і перед тим і так сказав їм: «Шановні перси! Пробачте мені, що я так різко змінюю своє рішення, бо я ще не досяг віку(1), щоб зріло розумувати, і ті, які заохочують мене зробити те, що ви знаєте, не залишають мені часу на міркування. Проте, коли я почув думку