носиком, з у міру повними губами. Зоя зирнула на моє вікно, хоч і не могла мене бачити, хіба якусь тінь, і мене облило темним різким вогнем. Це тривало тільки мить, але я отетерів. Стояв, мов бевзь, і дивився, як вона йде. А йшла особливо: гінко, сміливо, при цьому вся постать її виточувала якусь енергію — не було в ній скованості, а якась виклична виказність, ніби спеціально виставлялася: дивіться, мовляв, я отака! Признатися, сам я людина не вельми енергійна, через що люди енергійні мене завжди вабили і викликали трохи заздрісне захоплення — мимоволі згадалися Геннадієві слова: «Дєвка, я вам скажу — клас! Красівшої не бачив! Тіки шо з горбом!» — і почув виразно Геннадієве іржання, навіть його кінські зуби побачив. «Маєш рацію, Генко, — подумав я. — Дєвка — клас, хоч і не без ущербу!» Приблизно те саме враження справила вона на Юрка.

— Дивовижа. — сказав він. — Це ж треба, щоб так з'єдналася краса і потворність.

— Троянда й колючки, — додав я.

— А от міня ущербность не восхіщаєт! — сказав Олег і припалив сигарету. Випустив дим і вдав, що обличчя в нього холодне і непроникне. Всі ми ч>дово бачили, що він бреше, бо коли брехав, то бажав, щоб обличчя в нього ставало холодним і непроникним.

— Да, коли б не горб, — показав кінські зуби Геннадій, — я б її з удовольствієм трахнув!

— А з горбом не хатіш? — скривив губи Олег. — Без удовольствія!

Ми, як завжди, засміялися, а найголосніше Генка Коняка, могутньо покриваючи іржанням наші масні хихоньки.

— Це ще треба подумать і звесіть, — сказав він.

Ми сиділи в Юрка, бо найчастіше збиралися таки в нього

— мав власну кімнату, та й батьки були не проти. Я теж мав власну кімнату, але мати моя не переносила, коли друзяки збиралися в мене, при тому самі хлопці, не кажу вже — разом із дівчатами, й дулася.

— Якісь у тебе дивні друзі, — казала вона мені. — Ще Юрко

— куди не йшло, але ті два — що ти з ними можеш мати спільного?

Можливо, мала рацію: ні Олег, ні Геннадій тим більше, розумом та й манерами похвалитися не могли, були це простуваті хлопці, тобто були ми дорогами різними (як прочитав я в творі свого земляка, якому, до речі, й переновів оцю історію, через що й записує він її не від свого, а від мого «я»), але так уже склалось, я не вельми з того журився, та й усі ми, — молодість поблажлива; нас, зрештою, з'єднувала в компанію не спільність інтересів, а спільність вікова, тобто насущна потреба в молодому товаристві, а що інтереси в того товариства юнацькі, то це нас задовольняло.

Перед цим у мене трапилася не так любов, як катавасія. Саме тоді модні стали дискотеки. На одну із них я потрапив разом із гуртом своїх однокурсників. Одбувалося те дійство в підвальчику, де стояли столики з коктейлями, тістечками та бутербродами. Грала світлова музика, тобто мелодія супроводжувалася різнобарвною мигачкою. Нам показували щось на зразок дійства, яке мало бути смішне, натомість виявилося дурне й примітивне, верхом якого стало те, що якийсь прищавий молодик ударяв другого ножем і з нього лилася кров — якось вони те штучно чинили. Ясна річ, були і танцюльки, бо для них дискотеки і влаштовувалися, також із мигалкою. Ми стрибали як чорти, а найбільше викаблучувалася одна дівчина. Саме її надзвичайна рухливість та невтомність мене й привабила: я до неї почав підбивати клинці, зрештою, ми вискочили в ніч і запоєм, безтямно цілувалися. Дівчина спрагло горнулася до мене і готова була, здається, віддатися тут-таки, на брудному дворі, на вечірній, кажучи поетично, росі, але я з такими речами був обережний, щоб не влипнути, як говорила моя мати, «в історію». Відтоді дівчина не давала мені спокою, підстерігала мене біля інституту, писала жагливі листи, і я вже не знав, як від неї відпекатися. Зрештою вчинила мені на вулиці прилюдний скандал, і я тікав од неї, як пес, котрий нашкодив. У підсумку вона мене зненавиділа, і коли ми випадково здибалися (вчилась ж бо в нашому інституті), то обличчя її спотворювалося, і вона плювала мені вслід чи в мій бік. Ні, дівчина аж із таким темпераментом мені не підходила, ба більше, ще переказувала через дівчат: коли я до неї не повернуся, то вона мене отруїть або ж розіб'є мені голову — о, воістину, мене вабили сильні особистості, але не до такої міри. Врятувало мене те, що відшукався інший любитель сильних вражень, і дівчина перенесла весь шал на нього, цілком про мене забувши, — міг полегшено зітхнути.

І ось тепер, коли ми говорили про горбунку Зою, щось мені застережно зойкнуло в душі: увіч здалося, що вона має щось спільного із тією Клавою, так звали моє дискотекове тимчасове захоплення. «Будь обережний!» — сказав я сам собі.

Куди простіше з Оксаною, з моїм «лінивим коханням» до неї. Вона була чудова тим, що сама говорила небагато, а вміла, як я казав, вислухати іншого, ба більше, навідними запитаннями, часто, признаюся, вельми наївними, бо розвитку була навзагал невисокого, не лише вміла підтримувати розмову, а ніби її спонукала. Отже, в Оксані я знайшов об'єкт, перед яким міг виговоритися. Через це ми блукали годинами по околичних завулках, по приріччю, острові, ходили до скель: Чотирьох братів чи Голови Чацького; коли ми зупинялися, я пробував її цілувати, але вміла якось вправно мене розхолоджувати, бо коли запалювався, вона з обіймів не виривалася, але обличчя відвертала і казала прозаїчно:

— Цілуються і обнімаються, коли люблять! — річ у тім, що я їй цього жодного разу не казав.

Миттю приходив до тями, випускав її з обіймів, і ми знову мирно гуляли, а язик мій молов, а вона мовчазно йшла обіч, і тільки вряди-годи ставила запитання чи з чогось наївно чудувалася — одне слово, позитивно і підбадьорливо реагувала на мої теревені. Інколи, правда, ставала поступливіша — тоді ми без особливої пристрасті цілувалися, — дозволяла мені мнути собі груди, але нижче рішуче не допускала. А коли ми після того прощалися, проказувала ніби байдужне:

— Ти сьогодні був трохи сміливіший!

І мене трохи чорти не брали за оцю її спокійну розсудливість. Із появою ж горбунки Зої на нашій вулиці зі мною почали творитися досить дивні речі. Ми у своєму хлоп'ячому товаристві дійшли цілком одностайної думки, яку примітивно висловив Геннадій: «Коли б не отой горб...», і так далі, і це зрозуміло: нам, цілком нормальним фізіологічне хлопцям, була неприпустима думка мати до тієї калічки сексуальний потяг, яка 6 не була вона красуня. На цьому можна було би заспокоїтися, але справа, як виявилося, була складніша: горбунка Зоя почала чомусь приходити в мої сни, правда, у зміненому вигляді, тобто без отієї прикрої фізіологічної вади, струнка і прегарна, і це почало повторюватися з дивною методичністю. Інколи вона входила в двері моєї кімнати