Прийшов? Та як ти зважився, покинувши

300]

Одноіменні хвилі й самостворені

Печери кам'яні, в залізородний край

Податись? То для того ти прийшов сюди,

Щоб висловити в горі співчуття мені?

На Зевсового друга, що поміг йому

305]

Здобути тронні владу, подивись тепер,-

Якої муки зазнаю від нього я?

ОКЕАН

Все бачу, Прометею, і порадити

Тебе хотів би якнайкраще, хоч ти й сам

Тямущий. Вдачу виправ, сам себе пізнай

310]

Подивись - новий-бой над богами цар.

А гострими словами будеш кидатись -

Почує Зевс, хоч би й багато вище він

Сидів, і знай - пекучий біль теперішніх

Страждань цих лиш дитячою забавою

315]

Тоді здаватись буде. Погамуй себе,

Нещасний, з мук цих пошукай визволення.

Вже застаріли, може, ці слова мої,

Проте ж відплату й сам високодумної

Розмови, Прометею, розумієш ти,

820]

А все ж ти, й мук зазнавши, непокірливий,

Не поступився, мовби ще бажаючи

Нових собі накликати. Наукою

Скористуйся моєю, на рожен не лізь

І пам'ятай: суворий, самовладний цар

825]

Керує світом. Я ж піду та спробую,

Як із цієї муки врятувать тебе.

А ти - будь спокійніший, не зухваль отак,

Хіба не знаєш, при твоєму розумі,

Яка буває дяка марнословцеві?

ПРОМЕТЕЙ

830]

Тобі я заздрю, бо тепер безвинний ти,

Хоча й на все зі мною разом важився.

Тож не турбуйся мною,- невблаганного

Ти не переконаєш. Стережися-бо,

Щоб і собі цим лиха не накоїти

ОКЕАН

335]

Умієш ближніх краще ти порадити,

Аніж себе, - це знаю з дій, не з слів твоїх.

Отож у путь не заважай іти мені.

Я певен, певен, що твоє визволення

Я в подарунок від Кроніда матиму.

ПРОМЕТЕЙ

340]

Хвалю тебе і завжди буду дякувать

Тобі за це я. Не ослаб ти запалом,

Та не турбуйся,- хоч і як хотів би ти

Мені в пригоді стати, без полегкості

Для мене марно ти себе трудитимеш.

345]

Хай вже мені погано, та не хтів би я,

Щоб іншим це до горя спричинилося.

О ні, й без того тяжко вболіваю я

Недолею Атланта, брата рідного,

Що десь стоїть на Заході далекому,

350]

Стовпи землі і неба - нелегкий тягар -

Могутніми плечима підпираючи.

І жаль мені Тіфона стоголового,

Печери Кілікійської осельника,

Оту потвору, від Землі народжену,-

355]

Приборкану, безсилу; проти всіх богів

Повстав він, і пашіла буйним полум'ям

Із пащі смерть; вогнем Горгони блискало

З очей, які загрожували Зевсові.

Ллє метнув стрілою недріманною

360]

На нього Зевс; упавши з неба, блискавка

Зухвалі нахваляння зупинила враз,

І спопелів він, просто в серце вражений;

Безтямним, розпростертим над протокою

Морською тілом він лежить, пригнічений

365]

Корінням Етни: на вершині сидячи,

Гефест кує залізо. Але вирвуться

Колись із верхогір'їв ріки полум'я

І язиками пожеруть неситими

Рясні поля Сіцілії родючої,

370]

У громі-блисках бурі вогнедишної

Тіфон всепожирущу лютість вивергне,

Сам громом Зевса на вугілля спалений.

Мене не потребуєш ти навчителем,

Отож, як сам умієш, і рятуй себе.

375]

Свою недолю до кінця я витерплю,

Аж поки гнів у серці вщухне Зевсовім.

ОКЕАН

Чи й досі, Прометею, ти не відаєш,

Що слово - лікар гніву найлютішого?

ПРОМЕТЕЙ

Коли завчасно стримувати в серці гнів,

330]

А не тоді гасити, як налає він.

ОКЕАН

Скажи мені, що бачиш небезпечного

В моєму піклуванні та відважності?

ПРОМЕТЕЙ

І нерозважну простоту, і марний труд.»

ОКЕАН

На хворість цю послабувать дозволь мені, -

385]

Дурним здаватись - вигідно розумному.

ПРОМЕТЕЙ

І цю провину за мою вважатимуть.

ОКЕАН

То цим мене додому ти спроваджуєш?

ПРОМЕТЕЙ

Щоб не придбав ти ворога плачем оцим!

ОКЕАН

Того, що на престолі всемогутньому?

ПРОМЕТЕЙ

390]

Остерігайся серце прогнівить йому:

ОКЕАН

Повчальна, Прометею, ця біда твоя

ПРОМЕТЕЙ

Рушай, іди - тримайся свого розуму.

ОКЕАН

Податись у дорогу вже і сам я мав.

Уже-бо птах четвероногий крилами

395]

Розлогу потрясає путь повітряну,-

Спочити дома, в стайні, поспішає він.

Океан відлітає.

Стасим перший

ХОР

Строфа 1

Плачемо ми, о Прометей,

Смуток і жаль - доля твоя!…

Лицями вам струмені сліз,

400]

Мов з джерела, в ніжних очей

Буйно біжать… Нині-бо Зевс,

Повен злоби, власну пиху

За керівний взявши закон, богам прадавнім

405]

Згорда списом грозить могутнім.

Антистрофа 1

Стогін і зойк чути кругом -

Повна ридань ціла земля:

Давніх часів велич твою,

Долю і честь кревних твоїх

410]

Славлять гірким смертні плачем,-

Всі, що живуть на цілині

Азійській, всі зойком в один злилися стогін -

Жаль за твої страждання люті.

Строфа 2

415]

Діви-верхівні з Колхіди,

У боях неполохливі,

Скіфів юрми, що далеко

За болотом Меотіди

Край посідають дикий;

Антистрофа 2

420]

Арабійці - квіт Ареїв,

Стрімковерхого краяни

Города біля Кавказу,-

Враже військо в брязкотінні

Гострокінчастих ратищ.

Епод

425]

Тільки одного раніше ми знали

Титана в сталевокайданових муках,-

Бога Атланта, й понині -

Сила і міць - він хребтом підпирає потужним

Неба важке склепіння…

430]

Ревуть прибоєм, стогнуть буруни,

Ридає моря глибочінь,

Аїду чорна загула безодня,

Журно журкочуть прозорі струмки,-

435]

Джерела рік жалем спливають.

ПРОМЕТЕЙ

Не думайте, що то з сваволі й гордощів

Мовчу я,- в грудях серце розривається,

Коли погляну на оцю ганьбу свою!

Хто, як не я, новітнім божествам оцим

440]

Розподілив почесної судьби дари?

Мовчу вже, ви-бо знаєте й самі про це,-

Ось про недолю смертних ви послухайте:

То я ж їм, дітям нетямущим, розум дав,

Я наділив їх мудрою розважністю.

445]

Не для докору людям це розказую,-

Лише щоб силу показать дарів моїх.

Вони раніше й дивлячись не бачили

І слухавши не чули, в соннім маренні

Ціле життя без просвітку блукаючи.

450]

Не знали ні теслярства, ні підсонячних

Домів із цегли, а в землі селилися,

Мов комашня моторна, десь у темряві

Печер глибоких, сонцем не осяяних.

І певної ще не було прикмети в них

455]

Для зим холодних, і весни квітучої,

І золотого літа плодоносного.

Весь труд їх був без тями. Таємничий схід

І захід зір небесних пояснив я їм.

З усіх наук найвидатпішу винайшов

460]

Науку чисел, ще й письмен сполучення

І творчу дав їм пам'ять - цю праматір муз.

І в ярма перший уярмив тварини я,

Щоб у