- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (11) »
Саша Чорний Щоденник Фокса Міккі
Розділ 1. Про Зіну, їжу, корову і т.п.
Моя господиня Зіна більше схожа на фокса, ніж на дівчинку: вищить, стрибає, ловить руками м’яч (бо ж ротом не вміє) і гризе цукор, зовсім як собача. Все гадаю — чи є в неї хвіст? Ходить вона завжди у своїх дівчачих плахточках, а до ванної кімнати мене не пускає — а то б я точно підгледів. Учора вона нахвалялася: бачиш, Міккі, скільки в мене зошитів? Арифметика — диктування — твори… А ось ти, цуцику нещасний, ні говорити, ні читати, ні писати не вмієш. Гав! Я вмію думати — а це ж найголовніше. Що краще: фокс, який думає, чи папуга, який розмовляє? Ага! Читати я трохи вмію — дитячі книжки з найбільшими буквами. Писати… Смійтеся, смійтеся (ненавиджу, коли люди сміються) — писати я також навчився. Щоправда, пальці на лапах в мене не загинаються, я ж не людина і не мавпа. Але я беру олівця у пащу, наступаю лапою на зошит, щоб він не ковзав, — і пишу. Спочатку букви були схожі на розчавлених дощових черв’яків. Але фокси значно наполегливіші за дівчаток. Тепер я пишу не гірше, ніж Зіна. Ось тільки не вмію заточувати олівців. Коли мій затуплюється, я біжу тихенько в кабінет і тягну зі столу заточені людьми недогризки.* * *
Ставлю три зірочки. Я бачив у дитячих книжках: коли людина робить стрибок до нової думки, вона ставить три зірочки… Що найважливіше у житті? Їжа. Нічого прикидатися! У нас повен дім людей. Вони розмовляють, читають, плачуть, сміються — а потім сідають їсти. Їдять уранці, в полудень, їдять увечері. А Зіна їсть навіть уночі — сховає під подушку бісквіти й шоколадки та нишком цямкає. Як же багато вони їдять! Як довго вони їдять! Як часто вони їдять! І ще кажуть, що я ненажера… Тицьнуть кісточку від телячої котлетки (котлетку ж самі з’їдять!), наллють півблюдця молока — і все. Хіба я чіпляюся, хіба прошу ще, як Зіна та інші діти? Чи я їм солодке: клейстер, який називається кисіль, або рідку гидоту із чорносливу та родзинок, чи холодне жахіття, яке вони називають морозивом? Я делікатніший за всіх інших собак, бо я породистий фокс. Погризу кісточку, з’їм, обережно взявши із Зіниних рук, бісквіт — і все. А вони… Навіщо всі ці супи? Хіба свіжа вода не смачніша? Навіщо ці горошки, морквинки, селерки і все інше неподобство, яким вони псують печеню? Навіщо взагалі варити і смажити? Я он недавно спробував шматочок сирого м’яса (упав на кухні на підлогу — мав цілковите право його з’їсти!)… Запевняю вас, воно було набагато смачніше за всі оті розпечені на сковороді котлети… І як було б чудово, якби не варили і не пекли. Не було б куховарок: вони взагалі не вміють поводитися з порядними псами. От якби все на підлозі, без посуду, — мені було б веселіше. А то все сидиш під столом, серед чужих ніг. Штовхаються, наступають на лапи. Подумати, як весело!.. Або ще краще — на траві перед будинком. Кожному по сирій котлетці. А по обіді всі би борюкалися і вищали, як Зіна зі мною… Гав-гав! Мене називають ненажерою (випив ковток молока з кицьчиного блюдця, подумаєш)… А самі… Після супу, печені, після компоту, після сиру — вони ще п’ють різнобарвні штуки: червону — вино, жовту — пиво, чорну — каву… Для чого? Я позіхаю під столом до сліз, звик вештатися коло людей, а вони все сидять, сидять, сидять… Гав! І все говорять, говорять, говорять, ніби в кожному грамофон завели.* * *
Три зірочки. Нова думка. Наша корова — дурепа. Чому вона дає стільки молока? В неї один син — телючок, а вона годує весь дім. І щоб давати стільки молока, вона цілісінький день їсть, їсть свою траву, навіть жаль бере дивитися. Я б не витримав. Чому коняка не дає стільки молока? Чому кицька годує своїх котенят і більш ні про кого не дбає? Невже балакучий папуга спроможний на таку думку? І ще. Чому кури несуть стільки яєць? Це жахливо. Ніколи вони не веселяться, ходять, як сонні мухи, літати геть розучилися, не співають, як інші птахи… Це все через ті нещасні яйця. Я яєць не зношу. Зіна — також. Якби я міг поспілкуватися з курми, я би їх відрадив нести стільки яєць. Добре все-таки бути фоксом: не їм супу, не граю на цій клятій музиці, по якій Зіна бігає пальцями, не даю молока «і таке інше», як каже Зінин тато. Трах! Олівець надломився. Треба писати обережніше — кабінет на замку, а там усі олівці. Наступного разу напишу собачі вірші — дуже це мене цікавить. Фокс Міккі, перший собака, що вміє писатиРозділ 2. Вірші, кошенята і блохи
Дорослі завжди читають мовчки. Нудні люди — ці дорослі, точнісінько як старі пси. А Зіна читає вголос, на розспів, і постійно крутиться, ляскає себе по колінцю та показує мені язика. Звісно, так веселіше! Я лежу на килимкові, слухаю і ловлю бліх. Як же це під час читання приємно... І от я помітив, що є деякі штучки, що їх Зіна цілком по-особливому читає — так, наче котлетки рубає. Передихне, язиком прицмокне і знову затарахкотить. А наприкінці кожного рядка — вухо в мене тонке — схожі один на одного шматочки звучать: «діти — вітця, сіті — мерця»… ось це і є вірші. Учора цілий день пролежав під диваном, навіть схуд. Усе хотів одну таку штучку скласти. Склав — і страшенно пишаюся.
По веранді вітер дикий
Гонить листя, все підряд.
Я веселий фоксик Міккі,
Наймудріший із звірят!
Дикий вітер веранді по
Підряд все листя гонить.
Міккі, фоксик веселий я
Звірят із наймудріший!
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (11) »