спростувати ці наклепи, обурений Рейхлін опублікував брошуру «Очне дзеркало» (серпень, 1511 р.), в якій на цей раз різко виступив проти Пфефферкорна, взявши під сумнів чистоту мотивів переходу його в християнську віру. З появою цього твору богослови посилили наступ на Рейхліна: вони домоглися заборони продажу «Очного дзеркала», а декан богословського факультету Кельнського університету Арнольд Тонгрський, головний «учений» опонент Рейхліна, вступив у полеміку з ним, опублікувавши в серпні 1512 р. латинською мовою книжку під заголовком «Розділи, або Положення, дуже підозрілі у виявленні співчуття до іудеїв, почерпнуті з німецької кнйжчини пана Йоганна Рейхліна, доктора двох прав...», в якій доводив, що твір Рейхліна насичений єретичними думками і через це шкідливий. Арнольда Тоигрського підтримав ще один союзник Пфефферкорна — Петро Мейєр, фанатичний і войовничий священик з Франк-фурта-на-Майні, який визнав «Очне дзеркало» Рейхліна твором наскрізь єретичним і вимагав, щоб Кельнський університет висловився у цій справі. Рішучу відсіч цим провокаційним закидам вчеиий-гумаиіст дав у новій книзі, озаглавленій «Захист Йоганна Рейхліна проти кельнських наклепників» (весною '1513 р.). Проте богослови Кельнського університету під головуванням інквізитора Якова Гохштрата 10 лютого 1514 р. визнали «Очне дзеркало» Рейхліна книгою єретичною й засудили її на спалення. З цього приводу Ортуїн Грацій видав весною 1514 р. твір під назвою «Замітки

Ортуїна Грація, професора семи вільних мистецтв, з приводу гидкої злоби, присвячені всім християнам». Він доводив законність такого присуду й наводив усі документи, якими послуговувались кельнські домініканці в своєму рішенні. Але й Рейхлін, па якого обскуранти скерували прицільний вогонь, не здавався. Усвідомлюючи, що його вороги — фанатичні богослови і намагаються дискредитувати його перед громадськістю, повністю його ізолювати, він старається здобути для себе прихильність широких мас виданням у березні 1514 р. книги «Листи знаменитих людей», до складу якої входили листи видатних гуманістів, а також світських достойників, які солідаризувалися з ним у його суперечці з кельнськими теологами.

Публікація цих листів мала показати, що погляд Рейхліна щодо єврейських книг не є його лише поглядом: поділяють його відомі наукові авторитети.

Тепер розгорілася запекла полеміка, яка розділила всю освічену Німеччину на два антагоністичні табори. Богослови-схоластики, очолювані кельнськими домініканцями Ортуїном Грацієм і Арноль-дом Тонгрським, були на боці Пфефферкорна, а гуманісти і взагалі всі. передові люди того часу заступалися за Рейхліна. Полеміка гуманістів з обскурантами вийшла за межі Німеччини. До осудливого рішення кельнських богословів приєднався ще й Паризький університет, професорський склад якого 1514 р. теж засудив «Очне дзеркало», книгу вирішено спалити як єретичну, а від автора Рейхліна вимагали каяття і щоб сам вій визнав її шкідливою. Окрилений такою постановою Сорбонни, Пфефферкорн,. щоб остаточно добити Рейхщна, опублікував наприкінці 1514 р. новий пасквіль, озаглавлений «Сполошний дзвін». Уже сам титул книжки дає уявлення про зміст і агресивний тон її: «Сполох проти невірних євреїв, які зневажають тіло Христове і його члени. Сполох проти старого грішника Йоганна Рейхліна, союзника лицемірних євреїв... Справедливо засуджено публічно в Кельні «Очне дзеркало» і вогнем спалено, а це спалення було затверджене шановним Паризьким університетом». Проте на захист Рейхліна виступило чимало провідних гуманістів не тільки Німеччини, а й Англії, Франції та інших країн Європи — противників середньовічної схоластики. Вони гаряче боронили вченого-гуманіста від несправедливих звинувачень, різко засуджували Пфефферкорна,. Ортуїна Грація і Арнольда Тонгрського. Відтоді суперечка навколо вузькотеологічного питання переросла в конфлікт двох поляріїр протилежних світоглядів — ідей гуманізму й реакційного середньовічного мракобісся — в запеклий бій між гуманістами, яких називали «рейхліністами», і схоластиками, яких називали «арноль-дистами» (від імені Арнольда Тонгрського, одного з верховодів обскурантів). За свідченням німецького гуманіста Муціана Руфа, тепер увесь світ поділився на дві партії — одні за дурнів, інші за Рейхліна.

В самому розпалі цієї полеміки гуманістів і обскурантів з’явилась у 1515 р. книга, яка завдала нищівного удару «арноль-дистам». Цим твором і були «Листи темних людей», анонімна, винятково гостра антиклерикальна сатира, спрямована проти релігійного фанатизму, мракобісся, інтелектуальної обмеженості й моральної ницості католицького кліру, його святенництва і иена-жерства, проти влади папи римського і віджилого феодального ладу. Написана вона у формі листів, складених анонімними авторами, начебто від імені друзів та однодумців—ченців, учених богословів і священиків — листів, адресованих Ортуїнові Грацію, одному з верховодів реакційного табору. Сама назва, твору показує, що цей збірник є сатирично-пародійним протиставленням «Листам знаменитих людей», виданим Й. Рейхліном. Наскільки «Листи знаменитих людей» свідчать про глибоку мудрість, широку ерудицію і високу культуру Рейхліна і його адресантів, настільки з «Листів темних людей», нібито з похвали середньовічній схоластиці, а насправді ж із сатири, кореспонденти Ортуїна Грація постають консервативними^.до самих кісток доктринерами, крайніми реакціонерами, забобонними мракобісами, ворогами передової науки й освіти, взагалі всього передового й розумного, духовно вбогими й морально ницими, вкрай обмеженими й забобонними, тобто обскурантами у повному розумінні цього слова (obscuri viri по-латині означає «темні, невідомі люди»).

У той час епістолярна форма в літературі була вельми популярна.

При відсутності преси листи були важливим засобом передачі інформації, причому не лише приватного змісту, а й політичних, наукових і літературних відомостей. Одержані листи дбайливо зберігалися, складались у збірники, які часто публікувались, щоб , впливати на громадську думку. Взагалі гуманісти епохи Відродження високо цінували мистецтво листування, дбали про зміст і форму листів. Публікації листів видатних європейських гуманістів (Еразма Роттердамського, ЬІ. Маккіавеллі, ГІ. Аретіпо, Б. Кастільйоне) користувались великим попитом. Ось чому анонімні автори звернулись до епістолярної форми як зручного засобу висловлювання своїх думок.

Хто такий превелебний магістр Ортуїн Грацій, якому адресовані «Листи темних людей»? Ортуїн Грацій (1481—1542), родом з нідерландського міста Девентера, був одним із стовпів табору богословів-схоластиків,