Дай мені свою торбу, – сказала вона.

Рука Бельведера лягла на промоклу, повну сирих молюсків сітку, з якої текло по його нозі.

– Мою торбу?

– Дай її мені. – Випроставшись, хоч і не дуже рівно через пошкоджену кінцівку, Халцедонна все одно здіймалась над хлопцем на два з половиною метри. Вона витягла маніпулятор, одночасно видобувши з якогось застарілого файлу протокол спілкування з цивільними людьми. – Будь ласка.

Він заходився гнучкими пальцями розплутувати вузол на мотузці, якою був підперезаний, відв’язав торбу і простягнув Халцедонні. Вона підчепила її маніпулятором і піднесла ближче до себе. Проба показала, що плетиво торби радше бавовняне, аніж нейлонове, тож вона поклала її на два більші маніпулятори, а тоді опромінила мікрохвильовим імпульсом низької потужності.

Їй не слід було цього робити. Це виснажувало її елементи живлення, перезарядити які не було змоги, а вона ж іще мала завершити свою справу.

Їй не слід було – але вона це зробила.

Від її маніпуляторів піднімалася пара, і молюски порозкривалися, засмажені у власному соку і водоростях, якими він вистелив сітку. Вона обережно піднесла торбу до нього, намагаючись не розлити рідину.

– Увага, – застерегла вона. – Гаряче.

Він обережно взяв торбу і плисьнув на землю біля Халцедонни, схрестивши ноги. Коли він повідгортав водорості, то побачив блідо-оранжевих, рожевих, жовтих, зелених і синіх молюсків, що лежали серед ульви, морського салату, мов коштовності. Він спробував одного на смак, а тоді так зосереджено заходився їх поглинати, що черепашки розліталися на всі боки.

– Морські водорості теж треба з’їсти, – сказала йому Халцедонна. – В них містяться важливі поживні речовини.

#

Коли приплив знову наринув на берег, Халцедонна відступила пляжем, наче краб з п’ятьма ампутованими ногами. В місячному світлі вона нагадувала жука, а коштовності гойдалися і шаруділи в її сітці, клацаючи одна об одну, мов камінці, що їх трусять у долонях.

Дитина йшла за нею.

– Тобі слід поспати, – мовила Халцедонна, коли Бельведер усівся коло неї на сухій серповидній смужці пляжу між ґрунтовими кручами, куди не захлюпували хвилі.

Він не відповів. Її голос трохи порипів і потріщав, перш ніж вона знову заговорила чітко.

– Тобі слід покинути пляж і видертись нагору. Ці кручі ненадійні. Під ними небезпечно.

Бельведер підсів ближче і викопилив нижню губу.

– Ти ж тут, ізнизу.

– Я броньована. І не зможу видертись. – Вона гупнула пошкодженою кінцівкою об пісок, розгойдавшись на двох працюючих ногах, щоб зробити це.

– Але твоя броня побита.

– Це неважливо. Ти мусиш видертись. – Вона підхопила Бельведера обома захватами і підняла його над головою. Він заверещав; спочатку вона злякалась, чи не пошкодила його, але крики перейшли у сміх ще до того, як вона поставила його на похилий виступ, з якого він міг дістатися верху кручі.

Вона освітила його прожекторами.

– Лізь, – сказала вона, і він поліз.

А вранці повернувся.

#

Одяг Бельведера залишався пошарпаним, але сам він, за допомоги Халцедонни, потроху гладшав. Для нього вона ловила в сильця морських птахів і підсмажувала їх, навчала його складати й підтримувати багаття і просіяла усі свої місткі бази даних в пошуках вказівок, як підтримувати його здоров’я під час росту – а ріс він прямо на очах, по кілька часток міліметра на день. Вона дослідила і проаналізувала морську рослинність, погрозами примушуючи їсти їх, а він допомагав діставати ті коштовності, які їй не вдавалося захопити маніпуляторами. Деякі уламки були гарячі, і поруч з ними детектори радіоактивності Халцедонни цокали швидше. Їй вони не загрожували, але вона вперше їх відкинула. З нею був союзник-людина; її програми вимагали, щоб вона дбала про його здоров’я.

Вона розповідала йому історії. Її бібліотека була неосяжною і повною оповідок про війну і про кораблі під вітрилами, і про космічні – останні з якоїсь незрозумілої причини подобалися йому найбільше. «Катарсис», – думала вона і розповідала йому про Роланда, короля Артура, і Гонор Гаррінгтон, і Наполеона Бонапарта, і Гораціо Горнбловера, і капітана Джека Обрі. Вона виводила слова на монітор і читала вголос, і скоро, – швидше, ніж вона собі думала, – він почав тихенько промовляти їх разом з нею.

Так минуло літо.

Вона назбирала достатньо матеріалу ще до рівнодення. Дорогоцінні уламки й далі виносило на берег, і Бельведер приносив їй найкращі, але Халцедонна обрала собі місце біля того плаского зверху валуна і розклала на ньому свої коштовності. Вона пропускала знайдену мідь крізь волоку, щоб отримати дріт, нанизувала на нього намистини і згинала з нього ланки, з’єднуючи їх у намиста.

Вона вчилася на ходу. Спочатку її естетичне чуття не було розвинене, від чого доводилося перебирати по кілька десятків комбінацій намистин, щоб знайти задовільну. Окрім підбору кольору і форми були й конструктивні складнощі. Спочатку вага намистин часто була різною, від чого вони криво висіли. А ще ланки перекручувалися, слабшали, і тоді їх треба було переробляти.

Вона працювала тижнями. Для її союзників-людей багато важили пам’ятні споруди, хоч вона й не бачила в цьому логіки. Вона не могла побудувати для своїх товаришів меморіалу, але в тих же архівах, звідки бралися історії, які, наче той кіт молоко,  жадібно поглинав Бельведер, вона знайшла ідею скорботних прикрас. Вона не мала фізичних решток своїх товаришів, –  ані волосини, ані шматочка одягу, – але знайдені після катастрофи особисті речі певно ж могли вважатися коштовностями?

Єдиною перепоною стояло питання, хто носитиме ці прикраси. Вони мають перейти спадкоємцеві, тому, хто берегтиме славну пам’ять про загиблих. І Халцедонна, звісно ж, мала дані про усіх найближчих родичів. Але вона не знала, чи хтось із них вижив, а якщо і так, то не мала змоги їх розшукати.

Спочатку Бельведер тримався поруч, намагаючись умовити її на прогулянку чи розвідку. Однак Халцедонна лишалася непохитною. Не лише тому, що рівень заряду її акумуляторів опустився небезпечно низько, але й тому, що з приходом зими можливостей для використання сонячної енергії стане ще менше. А ще прийдуть зимові бурі, і вона вже не зможе уникати океану.

Вона сповнилася рішучості завершити місію до відмови критичних систем.

Бельведер став блукати без неї, ловити пташок власноруч і приносити їх