Litvek - онлайн библиотека >> Ернст Теодор Амадей Гофман >> Сказки для детей >> Чужа дитина >> страница 12
ще довго-довго житимете з нами і так само, як ми, гратиметеся з чужою дитиною!

Та вже через день після того панові фон Бракелю стало так погано, що він зліг. З'явився високий худий чоловік, помацав йому пульс і сказав:

— Це минеться!

Але це не минулося, і на третій день пан фон Бракель помер. Ох, як голосила пані фон Бракель, як заламували руки діти і як вони кричали:

— Ох, татоньку, любий наш татоньку! Невдовзі після того, як четверо селян із Бракельгайма віднесли свого пана на кладовище, в садибі з'явилося кілька бридких чоловіків, майже таких самих на вигляд, як магістр Чорнило. Вони заявили пані фон Бракель, що мають описати весь маєточок і все, що є в домі, бо небіжчик пан Тадеус фон Бракель заборгував усе це, та й не тільки це, панові графу Ципріанусові фон Бракелеві і той тепер хоче забрати своє. Отож пані фон Бракель стала тепер злидаркою і змушена була кинути прекрасний хутір Бракельгайм. Вона вирішила податися до родичів, що жили недалеко звідти, і зв'язала в клуночок трохи білизни й сякий-такий одяг, залишений їй. Те саме зробили й Кристліб із Феліксом, і вони, вмиваючись рясними сльозами, вийшли з дому.

Ось вони вже почули гучний шум потоку, через який мали перейти кладкою, коли раптом пані фон Бракель з великого жалю впала непритомна додолу. Фелікс і Кристліб опустилися біля неї навколішки і, хлипаючи, заволали:

— Бідні ми й нещасливі! Невже ніхто не зглянеться на наше горе?

Тієї ж миті далекий шум потоку немовби обернувся в приємну музику, кущі зашелестіли, наче в якомусь передчутті, і враз весь ліс осяяло чарівне мерехтливе світло. З-під духмяного склепіння дерев вийшла чужа дитина, оточена таким сліпучим сяйвом, що Фелікс і Кристліб аж очі заплющили. Та ось чужа дитина лагідно торкнула їх рукою, і вони почули її милий голос:

— О, не журіться так, мої дорогі друзі! Хіба я не люблю вас? Як же мені кинути вас напризволяще? І в ваших очах також світиться любов до мене. Тому я завжди літатиму навколо вас і допомагатиму вам, чим тільки зможу, щоб ви довіку були радісні й щасливі. Будьте мені вірні всім серцем, як були досі, і тоді ні лихий Пепсер, ні жодна інша нечиста сила не зможуть вам нічого заподіяти! Тільки завжди вірно любіть мене!

— О, ми тебе завжди любитимем, завжди! — вигукнули Фелікс і Кристліб. — Любитимем усім серцем!

Коли вони знов спромоглися розплющити очі, чужа дитина вже зникла, але весь їхній смуток розвіявся, і вони відчули, що серце їм заливає неземна радість.

Нарешті пані фон Бракель також поволі підвелася і сказала:

— Діти, мені снилося, що ви стояли з голови до п'ят убрані в блискуче золото, і коли я побачила вас такими, то зраділа і на серці в мене якось дивно полегшало.

Очі в дітей сяяли захватом, щоки полум'яніли. Вони розповіли, як до них щойно прилітала чужа дитина і втішала їх. І тоді мати сказала:

— Я й сама не знаю, чому сьогодні вірю у ваші казки й чому раптом забула всі свої жалі і тривоги. А тепер спокійно ходімо далі.

Родичі зустріли їх привітно, а потім було так, як обіцяла чужа дитина. Все, до чого бралися Фелікс і Кристліб, їм якнайкраще вдавалося, вони з матір'ю жили весело й щасливо і ще й дорослими уві сні гралися з чужою дитиною, яка й далі приносила їм усілякі дивовижі зі своєї батьківщини.

Примечания

1

Любий мій (фр.).

(обратно)