посаг. Хай виходить за свого Брюсона, хоч він зовсім не заслуговує такого щастя, але потім нехай обоє виїдуть із Парижа. Така моя воля.

Мартіньєр вибігла назустріч Скюдері, а за нею Батіст, обличчя в обох сяяли, і обоє радісно вигукували:

— Він тут!.. Він на волі!.. О, любі молодята! Щаслива пара впала в ноги Скюдері.

— О, я знала, що ви, тільки ви врятуєте мого чоловіка! — вигукувала Мадлон.

— Ох, у моєму серці завжди жила віра у вас, ви мені як рідна мати! — проказував Олів'є.

І обоє цілували шановній дамі руки й поливали їх рясними сльозами. А потім знов обіймалися, запевняли одне одного, що неземне щастя цієї хвилини надолужує всі муки минулих днів, і присягалися, що не розлучаться довіку.

Через кілька днів їхній шлюб благословив священик. Навіть якби й не було на те королівської волі, Брюсон не лишився б у Парижі, де все нагадувало йому страшні часи Кардільякових злочинів і де якийсь прикрий випадок міг виявити жахливу таємницю, відому тепер уже кільком особам, і назавжди зруйнувати його мирне життя. Зразу після весілля він, напучуваний панною Скюдері й підтримуваний її благословеннями, виїхав з молодою дружиною до Женеви. Маючи багатий посаг Мадлон і всі чесноти доброго громадянина, обдарований рідкісним хистом у своєму ремеслі, він зажив там щасливим, безтурботним життям. Усі його надії справдились, не те що в батька, якого недоля не полишила до самої смерті.

Через рік після Брюсонового від'їзду з'явилось офіційне, підписане Арлуа де Шовалоном, архієпископом паризьким, і адвокатом парламенту П'єром Арно д'Андільї повідомлення про те, що один розкаяний грішник, користуючись таємницею сповіді, передав церкві награбований скарб, який складається з коштовних каменів, та золотих оздоб. Кожен, у кого до кінця 1680 року була вкрадена якась коштовність, особливо ж відібрана під час нападу на вулиці, міг з'явитися до д'Андільї і отримати її назад, з умовою, що опис украденої речі цілком відповідатиме котрійсь із переданих церкві й що взагалі не виникне ніякого сумніву в законності претензії. Багато з тих, хто в Кардільяковім списку значився не вбитим, а тільки оглушеним ударом кулака, приходили до адвоката й отримували, на свій неабиякий подив, украдену коштовність. Решта дісталася церкві святого Євстахія.

Примітки

1

Мадлен де Скюдері (1607–1701) — французька письменниця, автор галантно-авантюрних романів, у яких зображені героїчні подвиги та пригоди історичних героїв, які фактично є французькими аристократами, вдягнутими в античне вбрання («Артамен, або Великий Кір», в 10-ти тт., 1649–1653).

(обратно)

2

Маркіза де Ментенон — Франсуаза д’Обінье (1635–1719), дружина письменника Поля Скаррона, після його смерті — вихователька дітей та фаворитка Людовіка XIV, з яким вона таємно повінчалася в 1684 році.

(обратно)

3

Гревська площа — площа, розташована на правом березі Сени перед паризькою ратушею, де від Середніх віків і до 1830 року страчували злочинців.

(обратно)

4

Порошком для спадкоємців (фр.).

(обратно)

5

Вогненна палата (фр.) — трибунал, заснований Людовіком XIV для покарання вбивць і отруйників. Назва пов'язана з тим, що засідання трибуналу відбувалися в приміщенні, яке освітлювалося смолоскипами.

(обратно)

6

Лавуазен Катрін — придворна гадалка, отруйниця. Разом із своїм коханцем Лесажем продавала «чарівні» трунки, викликала духів, убивала родичів, якщо вони заважали отримати спадок. В 1680 році була спалена на багатті. Була пов'язана з верхівкою аристократії (фаворитка Людовіка XIV маркіза де Монтеспан купляла у неї приворотні зілля).

(обратно)

7

Лувуа Ф.-М., маркіз (1641–1691) — військовий міністр Людовіка XIV.

(обратно)

8

Коханець, що боїться злодіїв, не гідний кохання (фр.).

(обратно)

9

Расін Жан (1639–1699) — французький драматург, один з корифеїв класицизму.

(обратно)

10

Маркіза де Фонтанж Марі (1661–1681) — фаворитка Людовика XIV.

(обратно)

11

Буало Депрео Нікола (1636–1711) — французький поет та критик, теоретик класицизму, автор поеми «Поетичне мистецтво» (1674), в якій сформульовані естетичні принципи поетики класицизму.

(обратно)

12

Монтансье Юлія, герцогиня (1607–1671) — вихователька дітей Людовіка XIV.

(обратно)

13

Лашапель Жан (1655–1723) — французький драматург, послідовник Расіна.

(обратно)

14

Перро Клод (1613–1688) — лікар та архітектор, творець фасаду Лувру. Разом з братом Шарлем Перро виступив проти естетики Буало, стверджуючи, що нове мистецтво вище за античне, яке прихильники класицизму вважали абсолютним ідеалом.

(обратно)

15

Тріанон — палац у Версалі, збудований Людовіком XIV для маркізи де Ментенон.

(обратно)

16

Генріета Англійська (1644–1670) — дочка англійського короля Карла I, дружина брата Людовіка XIV герцога Філіпа Орлеанського, якого вважали винуватцем її раптової смерті від отрути.

(обратно)

17

Правда часом може бути не схожою на правду (фр.).

(обратно)

18

Лавальер Луїза-Франсуаза, герцогиня (1644–1710) — фаворитка Людовіка XIV, в 1674 році постриглася у черниці.

(обратно)

19

Сестра-жалібниця Луїза (фр.).

(обратно)