Litvek - онлайн библиотека >> Олександр Леонідович Ушкалов >> Современная проза >> Жесть (sho(r)t stories) >> страница 36
— Пий!

— Залпом!

— Всю флєшку!

І обоє дивляться на мене так, що я розумію — якщо не вип’ю, мені капець. Тоді я беру пляшку, відкриваю її, роблю глибокий вдих, ніби й справді збираюсь її випити, і… з усього маху жбурляю її «молдаванам» під ноги. Все! Вилітаю у відкритий космос за тамбуром, вламуюсь у вагон і біжу, біжу світ за очі, ухиляючись від смердючих шкарпеток, біжу й розумію, що в мене є кілька зайвих секунд, бо не так уже й легко оговтатись від того, що якийсь ушльопок бере й нахабно розбиває в тебе під ногами твої ж таки півлітри. Так я пробігаю кілька вагонів, вилітаю в тамбур і розумію, що вагонів далі нема, що вони скінчились, ніби набої під час перестрілки. Якусь мить я стою і дивлюсь, як у темряві зникають шпали, потім озираюся й бачу крізь прочинені двері, як до вагона вриваються збезчещені «молдавани». Вигляд у них страшний, навіть без лопат…

— Закопають… — кажу я сам собі й смикаю ручку останніх дверей, які ведуть у нікуди. Смикаю й розумію, що ці двері якогось хріна відкриті. Тоді я відчиняю їх навстіж, іще раз озираюсь назад і… стрибаю…

* * *
До тями я прийшов у кімнаті того чувака з мішками під очима.

Він щось розказував про їхню контору, вихваляв її на всі боки, хоч завершив свою розповідь на мінорі:

— В умовах світової фінансової кризи у нас, шановний, не так уже й багато вакансій. Але все ж таки ми можемо вам дещо запропонувати. Зараз нам потрібні мураха, меч-риба, кокер-спанієль і панда. Обирати доведеться з цього…

Перспектива стати рибою чи мурахою після нещодавно почутої в потязі розмови мене лякала. Кокер-спанієлів я не люблю, бо вони обсцикають геть усе, що хоч трохи належить до вертикальної площини…

Тож коли ви будете це читати, я сидітиму десь у Гімалаях, високо-високо над землею, і повільно жуватиму стебла бамбука…


2010—2011

Харків