Роман Скляров

Рай 2070

«О глибино багатства, і премудрості, і знання Божого!

Як незбагненні присуди Його, і незвідані шляхи Його!»

(Рим. 11:33).

Частина 1

Глава 1

1

Випуск новин. «Глобальна комісія оголосила про старт загальнонаціонального проекту “Рай 2070”. Проект ставить амбітну мету: завдяки впровадженню біо- та нанотехнологій серед населення побороти таке явище як смерть. Так-так, вам не почулося. Говорить голова Комісії Жан-П’єр Ор’є: “Ми сьогодні стоїмо перед останнім викликом людства. Забезпечивши високу якість життя наших громадян, Комісія думає над тим, як продовжити це життя на якомога довше. Ми вже досягли значних успіхів у боротьбі зі старінням, але цього недостатньо. Кінцева мета — подолання смерті як такої. Можливо, це звучить надто амбітно, але ми віримо в науку. І наш Центр боротьби зі смертю вже наблизився до вирішення цього питання. Зовсім скоро результати нас приголомшать. Останньою ланкою стала допомога таких корпорацій, як…”».

Новини приглушуються раптовим басом гангста-репу.

— Джеймі, та вимкни свою дурню! Я ж дивлюсь!

«До інших новин…»

— Ну і дивись, я пішов на тренування, — сказав Джеймі і вийшов з дому.

Джеймі був студентом Університету Детройт Мерсі і жив у гуртожитку з Картером. Вони були дуже різними. Перший цікавився лише спортом, сексом і розвагами, не любив навчання та жив сьогоднішнім днем. З Картера він сміявся, що той вічно ботанить за книжками чи сидить у парку біля озера один. Джеймі цього не розумів і вважав сусіда страшним занудою. Хоча коли на нього самого находила депресія після чергових гулянок, то саме з Картером він міг поговорити, вилити йому душу, і ставало легше.

Сам Джеймі таких розмов не любив, адже тут уже Картер був головним і завжди чітко підмічав, що того турбує, що він знову зробив не так і як тепер цьому зарадити. Звідки Картер усе це знав, Джеймі збагнути не міг, але був сусіду вдячний. І за регулярну допомогу з домашніми завданнями також. У відповідь Джеймі постійно поривався витягнути Картера на спортмайданчик і навчити грати в баскетбол, але той щоразу відчайдушно пручався. «Колись я тебе таки навчу», — посміхався Джеймі, який сам грав у баскетбольній команді університету.

Чи вважав Джеймі Картера своїм другом? Сам би він у цьому собі не зізнався, але десь глибоко в душі щось тепле і приятельське жевріло в ньому відносно Картера, можливо, як до молодшого брата, трохи дивакуватого і смішного, якого ще треба було навчити насолоджуватись життям.

Крім баскетболу, у Джеймі була ще одна пристрасть, яка лише набувала популярності серед молоді та всіх «прогресивних» людей цього часу, — тюнінг свого тіла («body-tuning»). Технології компанії Wave, запущені нещодавно у масове виробництво, дозволяли індивідуалізувати та видозмінити своє тіло до невпізнаваності.

Кожен охочий міг встановити біонічні протези рук чи ніг найрізноманітніших форм: від подібних до кінцівок тварин, фантастичних героїв фільмів чи комп’ютерних ігор до оригінальних, з дизайном, спеціально розробленим під клієнта. Протези були повністю інтегровані з нервовою системою людини, тому управляти ними було так само просто, як і звичайними кінцівками. А тактильні відчуття, що передавались ними до мозку, могли бути навіть чутливішими за природні. І, звичайно, «м’язова» сила цих протезів дозволяла бігати швидше, стрибати вище і бити сильніше. А в поєднанні з імплантами на торс і спину можна було стати справжнім кіборгом.

Слухові та зорові імпланти також переважали свої природні аналоги і дозволяли помічати та чути те, що для звичайної людини було недоступно. Не оминули технології і такі органи чуття, як нюх і смак. Імпланти язика вигадливих форм дозволяли не лише проявити свою «індивідуальність», а й відчувати ширшу гаму смаків і отримувати, таким чином, більше задоволення від споживання їжі. Щодо запахів, то все було майже аналогічно.

Найбільш цікавими мали стати імпланти для мозку або «нейронні протези». Деякі з них мали виконувати функцію накопичувача пам’яті, що допомагав би людині не забути щось важливе, знати більше іноземних мов чи ще хтозна-чого. Однак інтегрувати їх із мозком поки не вдавалось: вчені досі не знайшли, де саме в мозку наша пам'ять знаходиться. Дехто навіть висловив гіпотезу, що мозок людини «записує» спогади на своєрідний «хмарний сервіс» у вигляді поля (індивідуального чи глобального), до якого потім за потреби під’єднується і «декодує» необхідні спогади. Перевірити цю версію також поки можливості не було.

За допомогою інших мозкових імплантів планувалось розширити творчу уяву людини, підняти рівень «креативності». Але поки алгоритми в імплантах з цим не дуже справлялись, плодячи скоріше претензійну банальність.

Усі імпланти та протези були автономними пристроями, оснащеними досить потужним комп’ютером і не менш потужним програмним забезпеченням. За наявності декількох імплантів їх можна було об’єднати в систему й синхронізувати, перетворивши людину на майже досконалого біоробота. Утім, навіть у таких біороботів на вечір сідала батарея. І якщо раніше на нічну підзарядку ставили лише смартфони, то тепер «тюнінговані» особистості підзаряджали самих себе на спеціальних «зарядних» ліжках. Щодо природних недуг, то їх у майбутньому могли замінити комп’ютерні віруси для імплантів, як і біохакерські атаки на них. Хоча до цього ще було далеко.

Якщо на «тюнінг» кінцівок чи інших органів наважувались не всі, то зі смартфоном Wavephone 23s усе було інакше. Люди стали настільки невіддільні від своїх поштових скриньок, акаунтів у соцмережах, Інтернету та віртуальної реальності, що смартфон став частиною самої людини вже буквально. І корпорація Wave у цьому допомогла. За функціональністю Wavephone 23s міг зрівнятись із найсучаснішим комп’ютером, а розміром був усього декілька сантиметрів і вживлювався в потилицю. Тому його не можна було ні вкрасти, ні загубити. І він чудово інтегрувався з іншими імплантами.

Усі продукти Wave працювали на операційній системі Epsilon 9.0. Після вживлення імплантів відбувалось автоматичне під’єднання до мережі Інтернет та встановлення OS Epsilon, яка постійно оновлювалась. Біоплагіни для «розширення» можливостей імплантів продавалися окремо, і їх можна було придбати у Wave-store.

Управління в OS Epsilon здійснювалось через меню додаткової реальності, яке виводилося лінзами прямо на очі. У меню можна було перевірити стан кожного