всю мою їжу, якщо ти скажеш, хто спустошує наше поле і як мені впіймати злодія. Хоч куди б я пішов, завжди носитиму тебе з собою.

Жаба дуже зраділа та й каже:

— Ти добрий парубок. Мені шкода, що твої брати не послухалися мене й так погано повелися зі мною. Саме тому вони й спіймали облизня. Але я рада, що для тебе все обернулося щасливо. На дні цього колодязя лежить чарівний камінець, який виконає всі твої бажання.

Юнак теж зрадів.

— А якщо я попрошу в нього красуню жінку, він сотворить таке чудо?

— Цей камінець дасть тобі не тільки красуню жінку, а й чудовий будинок, щоб ви обоє були в ньому щасливі,— відповіла жаба.

Юнак відразу ж сказав камінцю, що саме це і є його заповітною мрією. А ще йому потрібно впіймати того, хто спустошує їхнє поле. Тоді батько й брати матимуть спокій.

Жаба запевнила юнака, що його бажання справдяться. Вони з’їли все, що юнак узяв з собою, і рушили в дорогу. Прийшли на поле, бачать: прилетів великий гарний птах, сів неподалік від них. Юнак прицілився з рушниці і вже був зібрався натиснути на гачок, як раптом птах підвів голову й ніжно-ніжно промовив:

— Не стріляй у мене, парубче! Бо я — твоя наречена, і ти можеш мене вбити.

Від подиву Бенхамін аж занімів, зблід і опустив рушницю. Птах підійшов до нього ближче, ведучи далі:

— Не думай, що я птах, насправді — я дівчина. Мене заворожила одна злюща відьма, бо я не схотіла вийти заміж за її сина, такого ж злого, як і вона сама.

Юнак згадав про те, що він просив у чарівного камінця (адже, як запевняла жаба, його бажання справдяться). Зрозумівши, що птах цей і є та дівчина, про яку він мріяв, парубок у захваті вигукнув:

— Якщо ти кажеш правду, то підійди до мене. Я візьму тебе додому, ти знову перекинешся на дівчину, а тоді я попрошу, щоб ти стала моєю дружиною, і ми щасливо житимемо у чудовому просторому будинку.

Птах погодився, отож вони усі втрьох пішли додому. А батько та брати, побачивши Бенхаміна з жабою й таким рідкісним птахом, від подиву аж роти пороззявляли. Ще дужче вони здивувалися, коли юнак сказав:

— Я приніс вам не пучок пір’їн, а птаха, що видзьобував нашу кукурудзу. Але знайте — насправді це прекрасна дівчина, яку люта відьма обернула на птаха з чудовим оперенням. Відьма зненавиділа дівчину, бо та не схотіла вийти заміж за її сина. Дивіться, зараз птах знову перекинеться на дівчину. Жаба сказала, що чарівний камінець з колодязя виконає моє бажання, і я матиму красуню дружину. Ось вона!

Потім Бенхамін звернувся до жаби:

— Нехай з твоєю допомогою цей птах знову стане дівчиною, і нехай у нас буде чудовий просторий будинок. Давай разом просити це в чарівного камінця.

Тієї ж миті жаба заквакала, і птах зник, а на його місці постала прекрасна дівчина; вона подякувала своїм рятівникам і погодилася вийти за юнака заміж.

Наступного дня, щойно розвиднілось, як усі побачили чудовий просторий будинок. Ніхто не знав, звідки він узявся. Бенхамін одружився з прекрасною дівчиною. Жаба лишилася з ними; вона квакала й згадувала той день, коли зустріла доброго юнака.

Заздрісні брати хотіли нашкодити мешканцям щасливого дому, але зробити цього їм не вдалося. Присоромлені, вони втекли, а хазяї жили собі далі, багаті й задоволені. Та й чарівний камінець завжди був готовий виконати їхні бажання.

Австралія

ЧОМУ КЕНГУРУ СТРИБАЄ Австралійська народна казка

У давню давнину, за казкових часів, кенгуру ходив на чотирьох ногах, як і решта тварин. Він не стрибав так, як тепер, зате вмів дуже швидко бігати.

Кенгуру був соромливий і жив сам собі. Удень він звичайно лежав у затінку дерев, а вночі виходив у степ пастися.

Якось, коли він спав під деревом, сталася страшна пожежа — зайнявся буш (так називаються австралійські ліси з низькорослих дерев і чагарів упереміш з високою травою). Кенгуру прокинувся і метнувся тікати, але вогонь наздогнав його.

Він біг крізь полум’я і дуже пообпікав передні лапи. Вони зробились набагато менші й почорніли. Кенгуру більше не міг бігти, а вогонь підступав з усіх боків.

Кенгуру дуже злякався, побачивши, у якій він небезпеці. Він вирішив спробувати бігти на двох міцних задніх лапах і з допомогою довгого хвоста. І кенгуру пострибав. Дострибав до самого вогню, а тоді стрибнув якнайвище й перескочив полум’я.

Отак і стрибав він, поки врятувався від пожежі. Однак коли спробував знову побігти на чотирьох ногах, то побачив, що не може. Отож довелось йому знов стрибати. І так він стрибає ще й тепер.

А коли ви поглянете на його передні лапи, то побачите, що вони в нього чорні — там, де кенгуру пообпікав їх за давніх-давніх часів.

ЧАРІВНИК І ДВА ВЕЛЕТНІ Австралійська народна казка

У давню давнину, на самому початку казкових часів, два велетні прийшли до печери й полягали спати. Вони спали непробудно й безпечно багато, багато років. Та одного дня до далекої долини, де була печера велетнів, прийшов гурт людей з племені вальбірі. Полювалося там добре, і вальбірі стали табором недалеко від печери, не маючи й гадки про велетнів.

За кілька днів вальбірі влаштували короборі — свято з танцями і співами. Воно тривало три дні, і звуки співів та супровідний стукіт паличок лунали голосніше й голосніше, аж поки гомін став такий гучний, що велетні попрокидались із свого довгого сну. Розлючені, що їх розбудили, вони вибігли з печери й повбивали всіх, хто був на короборі. А тоді рушили з долини далі й далі, знищуючи гурти вальбірі усюди, де тільки траплялося.

Повні страху перед нелюдами-велетнями, вальбірі зібрались по своїх таборах і стали радитися, як позбутися цієї напасті.

В одному з таборів був чарівник, людина великого розуму, і всі благали його врятувати їх від велетнів. Другого дня чарівник узяв списи, бумеранг, під пахву — клуночок з чарівницьким начинням і пішов шукати велетнів.

Не довго й шукав він і натрапив на печеру, в якій тепер спали велетні.

Тихо-тихесенько підкрався чарівник ближче до велетнів. Тоді обернувся на лісову мишу, підбіг до одного і вкусив його за вухо. Той прокинувся і ляснув сусіда по обличчі. Тепер збудився й сусід і приголомшено спитав:

— За що ти мене вдарив сонного?

— А ти чого мене вкусив за вухо? — сердито обізвався перший.

І почали вони битися. Але бились недовго, незабаром знову вгамувалися й поснули.

А чарівник, який усе бачив з-за кущів, перекинувся цього разу в змію, підліз до першого велетня і вкусив його за ногу. Той із люті вхопив свою палицю й почав бити сусіда.

Отоді почалася між велетнями справжня битва. Обидва завзято лупцювали один одного, аж поки так