Але минули б роки —

І ти пішло б у дитячий садок —

І виросло б, і змагалося б, і зачинало б...

Будь вічне ти, що завтра плаватимеш в відрі:

Завтра я прожену твою матір,

Зникне з серця мого вона, як ти з її тіла.

Будь вічне ти, безсиле й розумне —

Ти жило стільки, скільки дано тобі.

Будь вічне ти, бо і я вмру,

І мати твоя вмре, і не одно ти

Плаватимеш завтра в білім відрі.

7 NP

Хвиля мені котить каміння в горло

видушує міжпланетний сум

і плаче серце на тему: — В-гору!

А як же в-гору, коли — глум!

Брось єрундістику — говорить товариш,

і люди на вулиці: — Іди в сміх!

Не колупайсь у мозку, каші не звариш,

хіба непотрібний ліричний вірш.

Ге-е, бросьте ви єрунду городити

поки справлюсь з собою сам.

Це потрібно, це тяжко, це — великий

неспокій у душі і гам.

ҐЕО ШКУРУПІЙ

МОРЕ

Море

1

От шкіпером коли б я був,

то розпустив би всі вітрила,

щоб вітер щогли долі гнув

та буря в линвах вила...

Жахлива ніч... Хай шторм гуде!..

Хай тьма мішається з водою,

горами хвилі хай несе

у вічі чорною марою...

У безвість лине корабель, —

набридло те, що було вчора, —

в пітьмі встають кордони скель

і гриви спіненого моря...

Розхристана, нервова муть

у недосяжне б'є склепіння; —

незнана у безоднях путь

і десь далеко Україна...

О, море!.. Нескінченна даль...

Колиска бурь і урагана,

землі кісток одвічний праль

та буйних мрій омана...

2

Спіняться вигнуті води морів

і вийде із хвилі по сто моряків...

Кожний із них загнуздає коня,

а кінь заїрже й полетить навмання...

Вітер у линвах на ґвалт прокричить,

і очі засліпить пінява мить,

вершники чорні стануть у ряд,

де море бурхливо влаштує парад...

Безодні почують жалібний спів,

страшний і самотній скрип кораблів.

Там хрясне й повалиться щогла на діл

і вибухне парус, роздертий навпіл,

зійдуться хвилі і викрешуть грім, —

вершником більше стане одним...

А голос страшний прокричить у пітьмі

і відгук луна відіб'є вдалині,

вітер в простори цей клич занесе,

де море шумує, море реве...

3

Пітьму роздер раптовий ранок, —

як золотий удар,

і перший промінь зажурився тьмяно

в розривах хмар.

В пурпурі захитався дальній обрій

од буйних хвиль

і море — звір мільйоногорбий —

вже вибилося з сил.

Туди, туди, де сонце встане

і на землі розгубить жар,

щоб залишилася в тумані

орда нічних примар...

Бо ранок, як стрілець відважний,

огнисту запуска стрілу

і ранить в серце легковажну,

зрадливу тьму.

Прониже глиб розбурхану, зелену

і темний од намулу діл,

пішле у даль набій шалений

з огняних жил...

Туди, до сонцем випещених берегів,

в іскристу гру,

туди, в затоки водограйних див

і я іду!..

4

Шумить в тумані рідний порт,

очима грає там красуня,

блищить од спеки деревяний борт

і пахне смолами портова клуня,

у серці ж пристрастів колишніх натюр-морт

а в очах та ж красуня...

Над головою Південний Хрест,

унизу мінливий оксамит,

вітер на Зюд-зюд-вест,

шкіпер спить.

Стрункі всі щогли кораблів

та ще стрункіш од них Марія...

Мов пальма, з дальніх берегів,

мов тепла, недосяжна мрія,

хвилює сон сміливих моряків

приваблива Марія...

Над головою Південний Хрест,

унизу мінливий оксамит

вітер на Зюд-зюд-вест,

шкіпер спить.

5

В краї незнані запливли,

де сонце пестить смашний банан,

де в задушні, пахучі дні

приглушено стогне «там-там»...

Виблискує там огнями далечінь

і море, як зелений луг,

де плюскає зомліла лінь

од соняшних потуг.

Дзюрчить під кораблем вода,

навколо ж розрізає глиб

дельфінів іскробарвна гра

і пурхання летючих риб...

І раптом десь далекий грім

і течія, як водоспад,

з осель стовпом курчавий дим

і поруч пальм високих ряд.

Припливу шум і рифів рик

гуде навколо корабля,

і з щогли вищої бадьорий крик:

— Земля!.. Земля!...

МИКОЛА БАЖАН

КРОВ ПОЛОНЯНОК

ЗАЛІЗНЯКОВА НІЧ

РОЗМОВА ТРЬОХ

Кров полонянок

Б'є космогрудий кінь копитом на припоні.

Кипить на дні подовбаних барил

Солодке молоко розпалених кобил.

Пахілля пахнуть, дикі та солоні.

Поснули вершники, що смерти не почули-б,

І нерухомо на землі лежить

Узор важкий могутніх верховіть,

Мов левня мускулястий тулуб.

До долу хиляться рясні кущі багаття

І дим струною в небозвід зіперсь.

Рвучи нитки ялозеного шмаття,

Немов квічена брость, так гнеться повна персь.

У добру вільгіть, в плідний піт

Зарошено тіла вкраїнських ясних бранок

І рот розтерзано, і проросте на ранок

В дівочих черевах їдкий могольський плід.

Ростуть роки, одвічний цвіт отав,

І в сайдаках сердець зотліли стріли згадок,

Та кров стару століттями нащадок

У ґудзуватих жилах схороняв.

І любимо слова, важкі, мов чорний дим

Зловіщих ватр, що сяяли татарину,

Викохуємо кров тугу і міцно зварену,

І просторінь — безмежну царину

Вітаєм серцем круглим і простим.

Залізнякова ніч

І

До яру підійшли, і одностальні тіні

Погнулися від їхніх тіл назад.

Риплять вози, ладнаючись у ряд,

Колеса грузнуть в глей в понурому скрипінні.

Поволі родяться слова нічних нарад,

Що рознесуть їх по Вкраїні

З холодноярської святині

Козак і гречкосій, ченець і конокрад.

І котиться луна по згорнутих шляхах.

Козак і хлоп, і злодій, і манах

Учули зойк пророчих півнів третіх.

Хитнувся ґвалт зтривожених церков.

Шарпнувшись із-під ніг, нечувано зійшов

На темний степ бунтарських тіней кетяг.

II

Зшуміла полем і пройшла

Ніч гайдамацька урочиста

І инша заграва лягла

На бруки кованого міста.

Але пронизує тіла

Та сама лють, міцна і чиста.

Замість шабель рука взяла

Холодний бравнінг комуніста.

З старих і займаних шляхів,

Що загубилися в століттях,

Гряде надхненний людський гнів,

Мста неподоланих рабів,

Пригноблених повстанський звитяг.

Розмова трьох