Едґар Аллан По
ЯК Я БУВ СВІТСЬКИМ ЛЕВОМ, АБО СТОРІНКИ З ЖИТТЯ ЗНАМЕНИТОСТЕЙ
З англійської переклав Юрій Лісняк
... Від великих див Навшпиньки кожен у ті дні ходив. Сатири єпископа Голла*
Я ― велика людина. Тобто ― я був великою людиною; але я й не автор «Джуніуса»,* і не Залізна Маска,* бо звуть мене, як гадаю, Роберт Джонс, і народився я десь у місті Димошумі.* Перше, що я зробив у своєму житті, ― я вхопився обома руками за свій ніс. Мати, побачивши це, назвала мене генієм, а батько заплакав з радості й подарував мені трактат із носології. Той трактат я проштудіював, ще як мені не пошили перших штанів. Тоді я почав намацувати свій шлях у науку і незабаром зрозумів, що, коли в тебе ніс досить помітний, він тебе виведе в люди. Але моя увага не обмежувалась самими теоріями. Щоранку я кілька разів смикав себе за носа й вихиляв півдесятка чарочок. Коли я підріс, батько одного дня закликав мене до свого кабінету. ― Сину, ― сказав він, коли ми сіли. ― Яка головна мета твого життя? ― Вивчення носології, тату, ― відказав я. ― А що ж таке носологія, Роберте? ― Носологія ― це наука про носи, ― відповів я. ― А ти можеш сказати мені, ― спитав він, ― що означає слово «ніс»? ― Ніс, тату, ― глибоко втішений, відповів я, ― має різні визначення у майже тисячі різних авторів. (Тут я вийняв годинника). Тепер полудень чи близько того, і до півночі ми встигнемо розглянути їх усі. Для початку: за Бартолінусом* ― ніс ― це той виступ ― той горбик ― той наріст ― той... ― Гаразд, Роберте, ― перебив старий добряга. ― Я приголомшений обсягом твоїх знань... просто приголомшений... їй же Богу. (Він заплющив очі й приклав руку до серця). Іди сюди! (І взяв мене під руку). Тепер твою освіту можна вважати завершеною ― пора тобі вже дбати про себе самому... і нічого кращого ти не придумаєш, як устромити свого носа куди слід... так що... так що... так що... (Він стусаном викинув мене в двері, і я покотився сходами вниз). Так що геть із мого дому, і хай тебе Бог благословить! Відчуваючи в собі божественне afflatus,[1] я вирішив, що ця пригода скорше щаслива, ніж нещаслива. Я вирішив скористатися батьковою порадою. Я вирішив устромити носа куди слід. Я смикнув за нього двічі-тричі й написав брошурку з носології. Весь Димошум загомонів. «Чудесний геній!» ― сказав «Щоквартальник». «Видатний фізіолог!» ― сказав «Вестмінстер». «Розумний чоловік!» ― сказав «Чужоземець». «Тонкий стиліст!» ― сказав «Едінбурґ». «Глибокий мислитель!» ― сказав «Дублін». «Велика людина!» ― сказав «Бентлі». «Божественна душа!» ― сказав «Фрейзер». «Один із нас!» ― сказав «Блеквуд».* «Цікаво, хто це такий?» ― сказала місіс Сініпанчох. «Цікаво, хто він такий?» ― сказала старша міс Сініпанчох. «Цікаво, хто він такий?» ― сказала молодша міс Сініпанчох. Але я не вділив цим людям ніякої уваги ― я саме ввійшов до ательє одного художника. Герцогиня Їйджебогг позувала для портрета; маркіз Такітак держав герцогининого пуделя; граф Ісейте бавився її нюхальною сіллю; а його королівська високість Нечіпаймен спирався на спинку її крісла. Я підійшов до художника й задер носа. ― Ох, яка краса! ― зітхнула її милість. ― О леле! ― прошепотів маркіз. ― О страхіття! ― простогнав граф. ― О гидота! ― пробурчав його високість. ― Що ви за нього візьмете? ― спитав художник. ― За такий ніс, ― вигукнула її милість. ― Тисячу фунтів, ― відповів я, сідаючи. ― Тисячу фунтів? ― замислено перепитав художник. ― Тисячу фунтів, ― підтвердив я. ― І чудово! ― замріяно сказав він. ― Тисячу фунтів, ― ще раз сказав я. ― Із гарантією? ― спитав він, повертаючи мій ніс до світла. ― Так, ― підтвердив я, висякавшись як слід. ― Він цілком оригінальний? ― спитав художник, шанобливо торкнувшись носа. ― Угу, ― відповів я, відігнувши носа набік. ― Із нього ще не знімали жодної копії? ― допитувався він, розглядаючи ніс у лупу. ― Жодної, ― запевнив я, задираючи носа вгору. ― Пречудово! ― вигукнув він, приголомшений красою того руху. ― Тисячу фунтів, ― нагадав я. ― Тисячу фунтів? ― перепитав він. ― Саме так, ― відповів я. ― Тисячу фунтів? ― знову спитав він. ― Атож, ― підтвердив я. ― Ви їх матимете, ― сказав він. ― Що за зразок чесноти! ― і негайно виписав мені чек, а тоді зарисував мій ніс. Я найняв помешкання на Джермін-стріт і послав Її величності дев'яносто дев'яте видання «Носології» з портретом свого носа... Отож малий нудьгар, принц Уельський, запросив мене на обід. Всі ми були світила науки й добірні люди. Був там сучасний платонік. Він цитував Порфирія, Ямбліхуса, Плотіна, Прокла, Гієрокла, Максима Тірського й Сіріана.* Був там один адепт удосконалення людини. Він цитував Тюрго, Прайса, Прістлі, Кондорсе, де Сталь* і «Честолюбного вченого під час хвороби». Був там сер Аматор Парадокс. Він зауважив, що всі дурні ― філософи, а всі філософи ― дурні. Був там Естетихус Етихус. Він говорив про вогонь, про єдність, про атоми; про двоїсту й предковічну душу;* про спорідненість і розбрат; про первісний розум і гомеомерію.* Був там Теологус Теолого. Він говорив про Євсевія й Аріана; про єресь і Нікейський собор; про трактаріанізм і консубстанціалізм.* Був там Фрикасе з «Роше-де-Канкаля». Він згадував про мерітон з червоного язика; про кучеряву капусту з оксамитною підливою; про телятину по-сенменульському; маринад по-санфлорантенському; помаранчове мозаїчне желе. Був там Піяк О'Дудлей. Він завів мову про латур і марк-брюнен; про люсе й шамбертен; про рішбур і сен-жорж; про обріон, монвіль і медок; про барак і преньяк; про грав, про сотерн, про лафіт і про сенпере. Він тільки похитав головою над клодвужо й, заплющивши очі, пояснив різницю між хересом і амонтільядо.* Був там синьйор Тінтотінтіно з Флоренції. Він розважав про Чімабус, Арпіно, Карпаччо й Аргостіно ― про похмурі тони Караваджо, про вишуканість Альбано, про колорит у Тіціана, про гладких фламандок Рубенса і про витівки Яна Стена.* Був там ректор Димошумського університету. Він держався думки, що у Фракії місяць називали Бендіс, у Єгипті ― Бубастіс,* в Римі ― Діаною, а в Греції ― Артемідою. Був там і Великий Турок із Стамбула. Він був твердо переконаний, що ангели ― коні, півні й бики; що хтось там на шостому небі має сімдесят тисяч голів; що землю держить на собі небесно-блакитна корова з незліченними зеленими рогами. Був там Дельфінус Поліглот. Він сказав нам, що сталося з вісімдесят трьома втраченими трагедіями Есхіла; з