553891 171375 55943 544 1260 17449 657874 0

111353 29463 9098 9999 736 290

Litvek - онлайн библиотека >> Поль Елюар >> Поэзия >> Вибрані вірші >> страница 3
Згадки про місто,
Ч А С  М А Є  Ч А С,
Зранку, з полудня до вечора,
Фасади й крамнички,
Промені переломлені у вітринах,
Н Е  С Т У Л Я Т И  О Ч Е Й,
Деінде,
Ніч захована в ніч,
Собаки валують на котячу ніч,
У Т О М А.

Входити, виходити

Вулиця уривається тут і знову веде, незнайома.
Двері вилучають вулицю.
Сходинка по сходинці,
Каміння тягнеться знизу догори,
Хай вся поверхня буде спокійна,
Хай вся лінія з'єднується.
Майбутнє. Рука не забуває
Того, що очі винайшли.
Голова порожня,
Голова бездоганна.
Каміння! Що поховане — воскресає,
Той, хто заснув, — розчинився, підіймається,
обмежується.
Майбутнє. Голова замкнута,
Голова давня,
Давня.

Четверо хлопчаків

Прожера обдертий,
Наминаючи за обидві щоки,
Ковтаючи квітку,
Шкіра пахуча зовні.
Слухняне дитя,
Свист,
Рот обов'язково червоний,
Рот легкий під головою важкою,
Один на десять, десять на один.
Сирота,
Нутро, що його поїдає, вкрите брудом,
Його не відмиєш.
Брудне,
Як зимовий ліс уночі.
Смерть,
Чудові зуби, одначе гарні очі нерухомі,
Застиглі!
Яка ціль його життя
Є матір'ю мішеней його смерти?

Мистецтво танцю І

Запрошують до зали: вже час чи порядок,
Та балерина в золотавих краплинах чистої води
Не вміє ні читати, ні рахувати.
Довірлива, як люстро,
Вона не має даху над головою, химерна,
ТІЛЬКИ СОНЦЕ
І теплу тінь без мурів.
Довкола тіла золотаві торочки,
Дикі діаманти,
Оманлива голизна,
Глядачі забули,
Що вона вся зліплена для танцю.

Мистецтво танцю II

Тендітний дощ тримає черепицю
У рівновазі. Балерина
Ніколи не навчиться
Струменіти й стрибати,
Як дощ.

Мистецтво танцю III

Блакитні шиби, трави, дощ, балерина,
Балерина вдає балерин,
Відтворює образи безліч разів.
Натягнута ґума, парасоля розкрита,
Ноги мокрі, волосся розмаяне,
Вона — усюди,
Вона мандрує, аби ніколи вже не мандрувати,
Вона танцює на всі боки,
В руках сліпого,
У дзеркалах,
В ОСЕРДІ СЕРЦЯ
І в краю її танцю,
Чари-чари-чари.

Спокуса

Серце — образ,
Серце — змога.
«...Вишукана хода».
І знову хапаємо:
Дівчину милу,
Вп'явшись пальцями,
Ти чекав.
Поцілунок упав там,
Чудовий поцілунок втіхи,
Із високости давнини
Кубло зміїне.
«...У вишуканому алюрі».
Втікає.

Ах!

Ах! Тисяча вогнів, спека, світло,
Тінь!..
Сонце мені наступає на п'яти.

Прекрасне

Прекрасне у щасті.
Бридке у нещасті,
Видиме для сліпих.

НАСЛІДКИ СНІВ

Купальниця від світання до смеркання

Жюльєнові Вокансу

Надвечір'я того ж таки дня. Легка, ворушка, так легко ворушаться пісок і море.

Нас зачаровує лад речей, лад каміння, лад прозорих відтінків, лад годин. Але оця тінь, що зникає, і болісний первень оцей, що зникає.

Вечір, шляхетніше небо стає. Все тут стискається у вогні, що згасає.

Вечір. Вже море не сяє і, як у давні часи, ти змогла б заснути у морі.

Друг? Ні, або вірш-Елюар

Жанові Полону

Наше товариство таке ж чисте, як склянки на столі
                                                           перед їдою,
Нас багато.
Ми не співаємо, не сміємося, не плачемо.
Мало говоримо.
Ми робимо рухи лише вві сні,
Очі в нас: в того чорні, в того блакитні, сірі
                                                                у  мене.
Але необхідно,
Вкрай необхідно, щоб ми не знали один одного.

Актриса

Андре Бретону і Філіпу Супо

Лиходій розбив дзеркало печалі на безліч персонажів, пригода не вельми неприємна. Подобатися, чи є потреба зберігати це обличчя?

Зморшками довкола її рота, вона приховує межі свого нещастя. Наступного дня вона знайде ще одне, воно поруч з нею. Чи потрібно оберігати це нещастя, яке не переллється через вінця, і цю журбу, що важча за обидві руки?

З книжки «ПОВТОРЕННЯ» (1922)

Поруч І

Ніч найдовша а шлях найясніший
Лампи я до вас ближче ніж