живопис, який волає не до злих сил жорстокого матеріального світу, а до живильної

енергії космосу.

Богомазову імпонує художня поінформованість, освітленість «колективної й позачасової

особистості», яка створила народне мистецтво. Його особистий живопис – свого роду орнамент

на площині, ритмічний код психологічної життєдіяльності. Але, дитя нової ери, він не став

архаїстом. Богомазов цінує неповторність кожної миті життя, накладаючи миттєве переживання на

сітку координат, співвідносячи індивідуальне існування з енергією вічного двигуна.

Мистецтво Богомазова, як і його теорію, можна назвати «імпресіонізмом вічного».

Трактат «Живопис і елементи» є апогеєм неповторності життєвих явищ. Формулою несхожості

суб’єктів життя в Богомазова стає спіраль – символ неспокійного Космосу.

Нове мистецтво за Богомазовим – це повернення до первинності сприйняття, до дитинства, що

яскраво відчуває велич й зв’язаність світу (що тотожно відчуттю колективного ритму), але

одночасно це й аналіз ознак об’єкту – побудника наших почуттів.

МИСТЕЦТВО УБИВАЄ ЛЮДИНУ, з рецензії Л. Гуренко «Що ми знаємо про український

кубофутуризм?»

Я мало не зомліла, коли на презентації фiльму «Український кубофутуризм і Олександр

Богомазов» побачила лише близько двадцяти осіб! То що, піар настільки заслаб, чи втратив голос

перед величчю митця, або українці так відверто зраджують власне минуле чи вже остаточно

вирішили поступитися власними одвічними надбаннями на користь штучно-поверхового

скороминучого, але модного?

Вже давно настав час визначитися: на розвиток і збереження якої (яких) культур спрямована наша

національна мистецька політика?

«Український Пікассо» Олександр Богомазов був не лише знаковою постаттю в історії

українського малярства. Він вважав, що мистецтво вбиває людину землі, щоб відродити в ній сина

Неба. Пропонувався новий спосіб мислення – мистецтво мало перетворитися на власне життя.

Мистецтвознавець із Франції А. Наков назвав Богомазова одним із найкращих кубофутуристів

світу. Проте свого часу одну із останніх картин «Тирсоноси» художник змушений був малювати

на зворотному боці однієї зі своїх робіт – часто бідність стає основоположним поняттям у

визначенні життя…

СИМВОЛІЗМ НА МЕЖІ ФУТУРИЗМУ, з монографії І. Горбачова «Сторінки українського

модерну. Історія та сучасність»

Українська сецесія часом набирала синтетичного характеру, тобто в межах однієї картини

поєднувались різні стилі, як, приміром, реалізм і орнаментальність у М. Жука, об’ємність і

площинність у О. Мурашка, символізм і футуристичність у О. Богомазова тощо.

Стиль сецесія, який називали ще модерн, арт нуво, югендштиль, виник в Австрії і Німеччині

наприкінці ХХ ст. як антитеза мертвотному академізму і «розхристаному» імпресіонізму. В

мистецтві закінчувалась доба «приземленого» реалізму. Художники відчули причетність людини

до космосу, фізичного і духовного. Той космізм став визначальною рисою символізму – значної

впливової течії в європейській культурі.

…Через сецесію перейшли як через неминучий етап руху українські авангардисти: Анатоль

Петрицький в картині «Сатана в образі дівчини...», що нагадує вітраж; Олександр Богомазов у

фінському циклі малюнків і акварелей, ба навіть засновник супрематизму (геометричного

абстракціонізму) Казимир Малевич.

Мабуть, численні трансформації цього чи не найгармонічнішого стилю – спроба відновити

перервну лінію українського модерну 1910-1920 років.

РЕШТА ЗМИРИЛАСЯ З СОЦРЕАЛІЗМОМ, з кореспонденції О. Фаріної «В США показують

українського Малевича»

В Чикаго відкрилася перша в США виставка українських модерністів – Казимира Малевича,

Михайла Бойчука, Олександра Родченка, Давида Бурлюка. Ініціював її лондонський колекціонер

російського походження князь Нікіта Лобанов-Ростовський.

У Чикаго виставили 72 картини, створені у 1900–1930-х роках. Перш ніж дати дозвіл на вивезення

шедеврів за межі держави, Національний художній музей України застрахував їх на неназвану

суму мільйонів доларів.

– Доля українського авангарду трагічна, – говорить працівниця музею Людмила Ковальська. –

Скульптор Олександр Архипенко емігрував до Америки, художники Олександра Екстер і Захар

Рибак – до Парижа, кубофутурист Олександр Богомазов помер у Києві від туберкульозу. А решта

змирилися з соцреалізмом.

До Чикаго їздили міністр культури Ігор Ліховий та директор музею Анатолій Мельник.