охоплювали нас сумніви… Тепер усе минуло і, як завжди буває після благополучного завершення довгої праці, пережите здається нам забарвленим рожевими тонами… Нами рухала велика ідея, ми хотіли створити прилад, здатний бути вікном і в далеке, і в близьке минуле, прилад, з допомогою якого за найменшими речовими доказами можна швидко і точно відновити картину людського подвигу чи злочину, повернути честь зганьбленому і викрити наклепника; ми ще не знаємо всіх можливостей нашого дітища; напевне, з часом він дасть можливість палеонтологам на власні очі побачити давно вимерлих мешканців нашої планети, з його допомогою археологи, мабуть, зуміють вивчити трудові навички первісних людей, а історики — відновити епізоди Бородінського бою чи «Битви народів» під Лейпцигом…

Коротко кажучи, ми вірили, віримо і віритимемо, що хроноскопії — мистецтву воскрешати минуле — належить велике майбутнє!

Проте до того, як на нашому столі з’явилися старі зошити з Краснодара, похвалитися досягненнями хроноскопа ми ще не могли, хоча й захоплювалися своїм винаходом. Звичайно втішно, що по старому листу моєї дружини хроноскопу вдалося поновити, як вона його писала… Але для офіційного визнання прилад необхідно серйозно і всебічно перевірити…

Тепер ви розумієте, як своєчасно потрапили до нас зошити Зальцмана…

Зараз, коли я пишу ці рядки, робота наша вже закінчена, картини минулого відновлені й увічнені в нестаріючій «пам’яті» хроноскопа. Їх можна в будь-який момент знову побачити на екрані. Безумовно, я прекрасно пам’ятаю, як ми працювали, як ми з Берьозкіним наполегливо розплутували складний вузол людських доль… І ось тепер, коли про все це можна вже розповісти, передо мною постає питання: про що писати?.. Не дивуйтесь: адже можна написати про випробування самого хроноскопа, а можна написати про людей, долі яких воскресли перед нами на екрані, та й не тільки на екрані… Ми з Берьозкіним дуже любимо наше дітище — хроноскоп, але ще дорожчі нам люди, їхнє горе і їхні радощі… Чим далі посувалося наше розслідування, тим менше ми думали про випробування хроноскопа і тим наполегливіше прагнули до кінця розкрити таємницю зниклої експедиції. Ось про це, мабуть, я і розповім — про те, що ми дізналися. А хроноскоп… справа, кінець кінцем, не в ньому…

РОЗДІЛ ДРУГИЙ,

в якому повідомляється про експедицію Жильцова все, що було відомо нам до початку розслідування, а також про перше ділове випробування хроноскопа і його результати.

Повернувшись із Президії Академії Наук, ми з Берьозкіним вирішили тверезо все зважити, перш ніж прийняти остаточне рішення: адже невдача могла кинути тінь і на саму ідею хроноскопа.

— Ось що, Вербинін, — сказав Берьозкін. — Риск, звичайно, благородна справа. Але спочатку розкажи, що тобі відомо про експедицію. Ти сам знаєш, я не дуже сильний в історії географічних відкриттів, а братися за справу, про яку не маєш уявлення…

Він не закінчив, але я прекрасно зрозумів його. Рискувати репутацією хроноскопа ми могли тільки тоді, коли справа варта того.

Не відповідаючи Берьозкіну, я встав і пройшовся по кімнаті. Вже сутеніло, за день ми обидва стомились, і я попросив дружину заварити нам міцного чаю. Поки дружина поралася на кухні, я дістав з полиці кілька книг і склав їх купою на письмовому столі.

— Бачиш, звернувся я до Берьозкіна, — про цю експедицію достовірно відомо лише те, що вона була організована, вирушила на північ і безслідно зникла…

— Небагато, — посміхнувся Берьозкін. — А все ж таки, навіщо експедицію організували, хто такий Жильцов — невже про це не можна довідатись?

— Можна, — відповів я. — Андрій Жильцов — наш крупний гідрограф, полярник, учасник знаменитої експедиції Толля на шхуні «Зоря»…

— Розповідай все по порядку, — перебив мене Берьозкін. — Про Толля я чув, знаю, що він загинув, але подробицями не цікавився… А зараз потрібні саме деталі, без них нічого не зрозумієш.

— Правильно, і про одну досить цікаву обставину я згадав. Але спочатку про експедицію на шхуні «Зоря». Її організувала Академія Наук для дослідження Новосибірських островів і розшуків Землі Саннікова. Тепер ти запитаєш, що таке Земля Саннікова?

— Не питатиму, — Берьозкін трохи образився. — Сто разів писалося, що на початку минулого століття цю землю нібито побачив з острова Котельного промисловець Санніков… Потім її шукали, шукали, але так і не знайшли…

— Правильно, не знайшли. Проте цю землю бачив не тільки Санніков. Її кілька разів бачив евенк Джергелі та й сам Толль. У 1886 році він разом з полярним дослідником Бунге вивчав Новосибірські острови і, так само, як Санніков, на північ від острова Котельного помітив землю… Толль був настільки переконаний в існуванні Землі Саннікова, що навіть зробив спробу за формою гір визначити її геологічну будову. Відкриття цієї землі стало для Толля головною метою життя. Ось чому експедиція на «Зорі» у 1900 році вирушила до Новосибірських островів. А через два роки Толль загинув разом з астрономом Зебергом і двома промисловцями — евенком Дияконовим і якутом Гороховим. Він працював на острові Беннета в архіпелазі Де Лонга, куди по нього і його супутників мала зайти «Зоря». Проте шхуна, зробивши дві спроби пробитися до острова, повернулася до гирла Лени. Льодові умови того року були несприятливими, однак гідрограф Жильцов усе-таки вимагав продовжувати спроби пробитись до острова Беннета, але командир «Зорі» Матісен не рискнув піти ще на один штурм… Хто з них мав рацію — тепер важко судити. Але відступ «Зорі» коштував життя Толлю і його товаришам… Жильцов пізніше писав, що загибель Толля справила на нього гнітюче враження, і він твердо вирішив довести до кінця справу, розпочату трагічно загиблим дослідником… Ось причина організації експедиції Жильцова. Їй доручалося знайти і описати Землю Саннікова, а потім вийти через Берінгову протоку в Тихий океан. Експедиція почалася напередодні першої світової війни, вона вийшла з Якутська…

— …і безслідно зникла, — закінчив Берьозкін.

— Так, безслідно зникла. Досі найвірогіднішим вважалося припущення, що вся експедиція загинула або ж серед крижаного поля Північного Льодовитого океану, або ж на пустельному узбережжі. Таких випадків відомо чимало. Так зникла експедиція Брусилова на «Святій Анні», експедиція Русанова на «Геркулесі», одна з партій експедицій Де Лонга після загибелі «Жаннетти»… Але якщо Зальцман врятувався і в дев’ятнадцятому році жив у Краснодарі… Один він врятуватись не міг, це майже виключено.