БУРЛЮК Микола Давидович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Видавець, поет, критик, художник.

З родини агронома. Брат, Бурлюк Д., – видавець, поет, критик, художник, один з фундаторів

футуризму на теренах Російської імперії і СРСР.

Народився 22 квітня (4 травня) 1890 р. в слободі Котельві Охтирського повіту Харківської губернії

Російської імперії (нині – районний центр Полтавської області України).

Розстріляний більшовиками 27 грудня 1920 р.

Навчався в Херсонській чоловічій гімназії (1901-1909), на історико-філологічному (1909), фізико-

математичному (1909-1911), словесному (1911), фізико-математичному (1911-1914) факультетах

Петербурзького університету (1909-1914).

Перебував на військовій службі (1915-1917), працював інструктором Кишинівської земської

управи (1918), повітовим представником міністерства землеробства Молдавської Республіки в м.

Ізмаїл (1918), чорноробом одеського заводу «Вадон» (1918), управляючим маєтком Скадовський

(1918-1919), інструктором Херсонської кооперативної районної спілки (1920).

Друкувався в журналах «Відлуння», «Перший журнал російських футуристів».

Як літератор дебютував віршами в збірнику «Студія імпресіоністів» (1910).

Потім настала черга циклів в збірниках «Садок суддів» (1910), «Требник трьох» (1913), «Молоко

кобилиць» (1914).

Наш земляк – автор ліричної прози: «Смерть легковажного молодого чоловіка», «Глухоніма»,

«Артеміда без цуциків» (усі – 1913), «Пансіон виродків» (1915).

Незважаючи на весь епатаж, Б. відмовився підписати надзвичайно різкий маніфест футуристів

«Ідіть до біса!», резонно зауваживши: «Не можна навіть метафорично посилати до біса людей, котрим через годину будеш тиснути руку».

Серед друзів та близьких знайомих Б. – В. Маяковський, К. Малевич, В. Брюсов, Б. Лівшиць, М.

Матюшин, О. Ремізов та ін.

***

САМОТНІСТЬ І ПРИРОДА,

з творчого кредо М. Бурлюка

Два найголовніші стимули для творчості – самотність і природа.

ЧИЙСЬ ПРИВИД МОРДУЮ, вірш М. Бурлюка «В твоїх руках мій день спадає»

В твоих руках мой день спадает

Минута за минутой.

Ногою необутой

Полдневный луч меня ласкает

Прищурившись от ярких светов

И ухватясь за тучу,

Я чей-то призрак мучу,

Сред опостылевших предметов.

ДНІВ ТАБУН, вірш «Сивий павуче, ти тчеш тенета»

Седой паук, ты ткешь тенета

Рисуя кружево времен,

Швыряешь с яростию мота

Часы с изогнутых рамен

И дней изчерченное стадо

Далекой осени давно

Умчало все чем сердце радо –

Печали, радости – равно

Но казни день встает всечасно –

Тогда росу пила,

А в тело дрогнувшее властно

Крича врывалася пила

Вновь кажет мне сучек смолистый

Как бы пронзенный болью глаз, –

А я тогда, как мастер истый,

С плеча разрезал древа таз;

И ветви поднятые к небу,

Как руки в памяти рублю,

А корни – рты земному хлебу,

Как проклинающих гублю.

СОН ОЧЕВИДЯЧКИ, з листа М. Бурлюка М. Морозову

Шановний і добрий Миколо Олександровичу!

Дякую, що ви нас не забули, і, відповідно, мене, тим паче, що пройшло так багато часу – палка

весна і (вже майже) спекотне літо пилової Таврії. ...У нас нині, в селі, страшенна спека... Проте

бувають на диво тихі місячні вечори в степу і саду. Вони сильно допомагають бадьорості і

самоствердженню духу. ...Мене це радує як... естета. ...Поки що мене хвилює лише лірика.

Потроху читаю – години дві щодня – «Золоте руно», «Ваги» і взагалі нову літературу. Як бачите, життя не трудове. Займаюся гімнастикою, багато сплю.

Щодо університету, то я подав папери на історико-філологічний на філологічне відділення в С.-П.

Університет, так що взимку буду жити разом з братом в Петербурзі – цікаво. Все ж філологічний

найближче до мистецтва – особливо до поезії. Інші факультети і спеціальності можуть слугувати

виключно для кар’єри. Втім, про це – досить, і так ціле літо роздумував, куди йти.

У нас в селі напрочуд своєрідний настрій, котрий налаштовує на роздуми, як і взагалі життя. До

відомої межі приємно подивитися на себе з боку, а це мені вдається і виходить сон очевидячки. Не

пам’ятаю, але хтось сказав, що це є ознакою філологічних здібностей.

Так, і ось ще принадність! Нині тут маса зірок, які падають і вночі в степу вони перерізають

небесне шатро навпіл. Чудово! Тут небо дуже чисте і відкрите, так що в Петербурзі мені, мабуть, здасться з овечу шкіру.

НАПИНАЄ НА СЕБЕ ФУТУРИЗМ, з оцінки творчості М. Бурлюка К. Чуковським

Він найцнотливіший зі всіх футуристів: скаже чотири рядки, і мовчить, і в цих умовчаннях, в

паузах відчуваєш якусь серйозну значність...

Сумно бачити, як цей найсмирніший поет напинає на себе футуризм, який лише заважає вилитися

його скромній, глибокій душі.

РОЗСТРІЛЯЛИ «ПРО ВСЯК ВИПАДОК», з розвідки А. Крусанова «Матеріали до біографії

Миколи Бурлюка»

До останнього часу достовірні біографічні відомості про нетривалий післяреволюційний період

життя Миколи Бурлюка не були відомі практично нікому. Навіть дата його смерті (1920 р.), наведена в «Невиданих творах» В. Хлєбнікова, повному зібранні творів Маяковського і «Короткій

літературній енциклопедії» без будь-яких пояснень, згодом стала викликати сумніви у фахівців і

супроводжуватися знаком запитання.

У західній мистецтвознавчій літературі з приводу обставин і дати смерті Миколи Бурлюка існував

вельми широкий спектр думок. Одні вважали, що він загинув 1917 року на румунському фронті; на думку інших, був убитий в 1916 р. Навіть Д. Бурлюк у різний час повідомляв різні дати смерті

брата: спочатку – 1918, потім – 1929.

Не на багато кращою була ситуація у вітчизняних виданнях: із знаком запитання чи без нього

більшість дослідників дотримувалися офіційної дати – 1920 рік. Що