class="book">дводенних урочистостей, пов’язаних із цією знаменною подією, участь в якій прийняло, можна

сказати, все населення Харкова, «почалися вибори посадових осіб на загальних зборах професорів

– і університет приступив до своєї просвітньої діяльності».

Навчання студентів розпочав штат викладачів з 25 іноземців і 17 російських підданих. На жаль,

серед іноземних викладачів було багато тих, хто дивився на службу в університеті лише як на

джерело доходу. Не знаючи російської мови, вони й не прагнули вивчити його, викладали в

основному на латині, користуючись конспектами часом багаторічної давнини. Слабкі в питаннях

своєї спеціальності, маючи незначний досвід педагогічної роботи, вони не приносили очікуваної

користі вузу.

Навчання в 1805 р. починало всього 57 студентів. З них 33 – казеннокоштних – в основному кращі

вихованці Харківського колегіуму й Білгородської семінарії. Виявили бажання вступити в

університет ще 41 чоловік, однак з них після здачі іспитів лише 24 з них були визнані достатньо

підготовленими для навчання й стали студентами.

За статутом в університеті було чотири відділення (згодом факультети), серед яких значиться й

відділення лікарських наук. Спочатку бажаючих вступити на медичне відділення не знайшлося. У

зв’язку з цим у деяких історичних документах і сучасних висловленнях звучить твердження, що

цього факультету до 1811 р. не існувало. Це невірно.

Дійсно, через відсутність студентів регулярні заняття на медичному факультеті почалися лише в

1810/1811 навчальному році. Проте був штат викладачів для шести спеціальних кафедр, яким

«рада часто доручали спеціальні заняття». Вони читали лекції вихованцям Харківського

колегіуму, котрим було дозволено відвідувати з цією метою університет, працювали над

створенням анатомічного театру, навчальних посібників, їздили в інспекторські поїздки по

навчальному окрузі й т.п. І трудилися вони, очевидно, непогано, якщо вже в перші роки існування

університету деяким з них доручали виступи з актовими промовами на щорічних університетських

урочистостях. Наприклад, проф. П. М. Шумлянський, на той час декан медичного відділення, 30

серпня 1806 р. виголосив актову промову «Про фізичні способи життя».

КВАРТИРНИХ НАБАВОК МІНІСТР НЕ ДОЗВОЛИВ, з розвідки В. Лісового і Ж. Перцевої

«Початок медичного факультету Імператорського Харківського університету»

Кафедру хірургії в Харківському університеті зайняв професор Павло Михайлович

Шумлянський. За віком він був старшим всіх професорів лікарського відділення. За час служби

він неодноразово обирався деканом. Його здатності дуже придалися для організації роботи за

відсутності студентів.

...Відповідно до п.52 статуту професори університету повинні були виступати з ученими

повідомленнями на особливих щомісячних засіданнях ради. У цьому плані слід зазначити твір

проф. Шумлянського на тему: «Міркування про лікарську користь мінеральних

Костянтиноградських вод», який рада порекомендувала «авторові опублікувати», що й було

виконано.

З повним правом можна сказати, що П. М. Шумлянський поклав початок науковій праці на

медичному факультеті. Його роботи були присвячені різним питанням оперативної хірургії,

лікуванню інфекційних хвороб й вивихів, вивченню мінеральних вод Полтавської губернії.

В 1813-1814 рр. багато праці й енергії вимагало облаштування факультетської хірургічної клініки,

першим директором якої став П. М. Шумлянський. Тут студентам викладали теоретичну, клінічну,

оперативну хірургію й десмургію.

Педагогічні здібності Шумлянського викликали повагу студентів і професорів, лекції його мали

успіх. Вивчаючи різні системи медичної освіти, серед яких і закордонні, П. М. Шумлянський

розробив і подав ще в 1798 р. свій проект реорганізації медичного освіти на теренах Російської

імперії.

За спогадами сучасника, «П. М. Шумлянський був росту гарного, досить повний, зовнішність мав

ставну, з малоросіян, а тому коли жартував, то робив це малоросійською мовою. Його вступна

промова в діететику з кафедри теж була виголошена малоросійською мовою з усіма гостротами,

жартами й з критичними поглядами на теорію диететики. Ця його гумористична лекція, за

словами тих, хто її чув, не справила б такого враження, якби їх виголошував не Павло

Михайлович. Студенти медичного факультету, котрі слухали його лекції, відгукуються про нього,

як про чудового професора, котрий викладав свій предмет невигадливо, а просто, істотно й чітко».

Як пише Д. І. Багалій, в 1817 р. загальна слабість сил, а особливо слабість зору позбавили

професора можливості продовжувати службу й він подав у відставку. При звільненні Павло

Михайлович «одержав за довгострокову безвадну службу (48 років) пенсію в розмірі платні, тобто

2000 руб., але ні нагороди, ні квартирних набавок до пенсії міністр не дозволив».