виставляти.

…У моїй колекції є безліч українських художників-емігрантів, що жили й працювали на Заході.

Це дуже дивно, що ці художники досить відомі за кордоном, нікому не потрібні в себе на

батьківщині, мені здається – це пережиток комуністичного минулого. Це необхідно виправити. Я

особисто готовий прикласти всі свої сили, аби відновити справедливість. Крім робіт Ганни

Старицької, в мене є ще багато картин кременчужанина Сергія Шаршуна. Взагалі, можна було б

конкретно говорити про цілу виставочну програму, розраховану на кілька років.

Якщо зацікавити українську громадськість і адміністрацію, ми могли б про все домовитися.

Частину проекту я міг би фінансувати сам, а також знайти спонсорську підтримку в низці

приватних комерційних фірм.

ЗНАЙШЛА СВІЙ СТИЛЬ, з розвідки В. Сусак «Ганна Георгіївна Старицька»

Ганна Старицька знайшла свій стиль у «неформальному мистецтві», принципом якого було

народження твору в результаті автоматичних жестів художника, звільнених від будь-якого роду

рефлексій і аналізу. Вона дала повну свободу своєму естетичному чуттю і створила чудові серії

абстракцій, вишукані колажі.

Фактура, передовсім – папір, мала для неї величезне значення. Її цариною було мистецтво

оформлення книжки.

Вона багато співпрацювала з французькими поетами і письменниками, видала декілька книжок

російською мовою («Замовляння перевертня», «Слово про погибель землі російської»).

Старицька була знана у вузьких елітарних французьких колах.

ЯСКРАВІ СПОЛУЧЕННЯ ФАРБ, з кореспонденції В. Яременка-Толстого «Абстракції Ганни

Старицької»

У Мармуровому палаці Державного Російського музею в Санкт-Петербурзі відкрилася виставка

добутків Ганни Старицької, котра відкриває великий виставочний цикл «Російські художники в

Парижі», підготовлений урядом Франції й Центром сучасного мистецтва ім. Жоржа Помпіду.

Виставка в залах Російського музею – це 45 робіт художниці, серед яких малярство й графічні

праці, колажі й книжкові ілюстрації із зібрання Жана-Клода Маркаде, яке йому дісталося разом з

архівом художниці після смерті її чоловіка Білля Орікса. Приблизно вдвічі більше робіт Ганни

Старицької зберігається у швейцарського колекціонера Клеменса Корецького, котрий спонсорував

видання 300-сторінкового кольорового каталогу, видрукуваного в Італії.

Наступного дня після виставки мені вдалося зустрітися з обома колекціонерами і поговорити про

творчість Ганни Старицької й про їхні колекції.

…З готелю «Європейський» ми зайшли в дирекцію Державного Російського музею,

розташованого практично поруч, за каталогами, і випадково зустріли по дорозі двох внучатих

племінниць Ганни Старицької – Наталю Юріївну й Тетяну Михайлівну Старицьких. Довідавшись

про спонтанно народжену кілька хвилин тому ідею виставити роботи Ганни Старицької в Полтаві

й Києві, обидві жінки розплакалися.

…Після закінчення Другої світової війни вони з чоловіком переселяються до Франції. Старицька

спочатку примикає до групи художників, названих пізніше «Ніццькою школою». Переїзд до

Париж 1952 року стає моментом різкої зміни манери її живопису. У добутках цього часу колишня

стриманість і витонченість залишені, на полотнах з’являються спонтанні, яскраві сполучення

фарб, з’єднані в абстрактні фігури.

В останні десятиліття життя художниці в її творчості тематично домінує демонологія: фігури

чаклунів, духів з невизначеними контурами, що є явищами ранньослов’янської міфології.

Нині добутки Ганни Старицької перебувають у багатьох музеях сучасного мистецтва й у

приватних колекціях, головним чином, у зібраннях француза Жана-Клода Маркаде й швейцарця

Клеменса Корецького.

Дружина Жан-Клода Маркаде, мистецтвознавець Валентина, була українкою за походженням.

Вона – автор низки статей і монографії про українське мистецтво.

Саме на згадку про неї Жан-Клода Маркаде хотів би що-небудь зробити для відтворення й

репрезентації культурної спадщини України, почавши свою діяльність з виставки робіт Ганни

Старицької в Полтаві й Києві.

ЗГАДАЛИ РОСІЯ Й НІМЕЧЧИНА, з інтернет-сайту rg-rb.de

Дві країни претендують на неї рівною мірою: Росія й Франція. Від Росії – темна, потаєна магія її

картин, приглушені землисті кольори й любов до жовтого та вохри. Франція додала цій стихії

форму й добірність.

Є художники, чия слава в якомусь ступені спровокована їхньою незатребуваністю. У Франції ім’я

Старицької відоме. Росія й Німеччина згадали про неї лише зараз. І полюбили художницю, яка

померла в Парижі двадцять років тому, з лютою пристрастю неофітів.

Відразу дві блискучі ретроспективи художниці проходять навряд чи у двох десятках кілометрів

одна від одної.

У тому, що колекції не перетинаються, а, навпаки, доповнюють одна одну, величезна заслуга

Франка Шлага, власника дюссельдорфської галереї.