СЕДЕНКО Ферапонт Іванович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Журналіст, соціолог, бібліограф. Псевдоніми – Петро Витязєв, Лавріст, Ф. Витязєв.

З військової родини. Батько, Седенко І., – вільний штурман.

Народився в 1886 р. в м. Акермані Бессарабської губернії Російської імперії (нині – м. Білгород-

Дністровський Одеської області України).

Розстріляний 14 червня 1938 р. в одній із сталінських катівень. Похований на московському

цвинтарі «Комунарка».

Навчався в Новоросійському (1905-1907), на юридичному факультеті Петербурзького (1910-1911)

університетів.

Служив в діючій армії (1915-1917), працював директором кооперативного видавництва

«Революційна думка» (1917-1918), видавництва «Колос» (1918-1926).

Член-кореспондент Вологодського товариства вивчення Північного краю (1915).

Друкувався в журналах «Голос минулого», «Щомісячний журнал», «Народна думка».

Як літератор дебютував низкою літературознавчих нарисів в вологодських газетах (1913).

Потім настала черга статей з бібліографії, книговидавництва, розвідок, присвячених життю та

діяльності П. Лаврова.

С. брав участь у підготовці збірників серії «Літературна спадщина».

З владою наш земляк порозуміння ніколи не знаходив. За царизму як активного учасника у

студентських заворушень його заарештували спочатку в Одесі (1905), а потім – Петербурзі (1910-1911). Після третього судового вироку неслуха відправили в заслання до Вологодської губернії

(1912-1915).

За часів більшовизму С. вперше кинули до табору, невільники якого гнули спини на будівництві

Біломорканалу (1930). Потім сталося «послаблення»: табір замінили засланням до Нижнього

Новгорода і Ульяновська (1931-1933).

Вдруге і останнє за нашим земляком прийшли як за «активним учасником антирадянської

есерівської терористичної організації» (1938). Вироком військової колегії Верховного суду СРСР

уже через три місяці засудили до розстрілу. Стратили «ворога народу» того ж дня.

Серед друзів та близьких знайомих С. – П. Сорокін, Д. Анучин, М. Ульянова, Л. Пантелєєв, В.

Трапезников, К. Жаков, В. Свєшніков, В. Бонч-Бруєвич, Д. Золотарьов, М. Рубакін, В.

Воровський, С. Венгеров, М. Сажин, О. Пругавін, В. Семевський, В. Чернов, С. Руденко, О.

Тарутін, В. Фігнер та ін.

***

СВОБОДУ НЕ ЗУПИНИТИ,

з життєвого кредо Ф. Седенка

Свободу не зупинити.

НЕРІВНА БОРОТЬБА, передмови Ф. Седенка (П. Вітязєва) до власної брошури “Приватні

видавництва в Радянській Росії»

Питання про приватні видавництва стоїть зараз особливо гостро. Радянська влада.... зараз стала, мабуть, на шлях їх повного розгрому і знищення.

Боротьба ведеться занадто нерівна. У наших супротивників уся повнота влади. У їхніх руках увесь

друк. Усі спроби автора виступити легально в "дискусійному порядку" не дали ніяких позитивних

результатів. І у нього залишається лише один старий і вже не раз випробуваний шлях – випустити

свою брошуру явочним порядком.

СПРАВА ЦЯ РОЗРОСТЕТЬСЯ, з відгуку Ф. Седенка на вихід першого номера «Вістей

Вологодського товариства вивчення Північного краю»

Історичні дослідження, побутові особливості, економічні умови півночі Росії, становище

селянського господарства і його завдання у зв’язку з географічним, кліматичним

місцезнаходженням Вологодської губернії – все це величезний матеріал, який давно чекає

розробки. Вітаючи появу «Вістей», ми від душі бажаємо новому журналу стати головним

двигуном в культурному розвитку нашого краю.

...Мені б хотілося висловити побажання, аби редакція «Вістей» зайнялася б взагалі дослідженням

вологодської старовини (історії заслань і монастирів на кшталт Прилуцького). З цією метою

можна було б почати вивчати архів вологодського губернатора. Думаю, що Ваше Товариство

могло б отримати доступ до архіву, користуючись зв’язками почесних членів. Непогано було б

заглянути і в архів консисторії чи архієрейського будинку. Мабуть, там є дещо щодо «кам’яних

мішків» у Прилуках?

...Справа ця розростеться в серйозний і украй цікавий захід.

ПОНЕВІРЯННЯ І БУРЛАКУВАННЯ, з листа Ф. Седенка В. Семевському в 1915 р.

Два роки Вологодської губернії, три роки Сибіру, два роки в’язниць і етапів, нарешті, решта в два

роки – поневіряння, бурлакування й університет.

ОСОБИСТЕ – СВЯТЕ, з листа М. Негрескул Ф. Седенкові від 8 вересня 1915 р.

Статтю Вашу, Ферапонте Івановичу, звичайно, прочитала і знаходжу, що вона, як і всі Ваші статті, дуже непогана. Трішки, неначе, поверхова, відчувається ніби наспіх, проте це вже дружня

критика.

Одне тільки серйозне можу сказати. Якби Ви заздалегідь порадилися зі мною, я наклала б Veto на

повідомлення відверто інтимних, таких, які не стосуються нікого і які не змінюють ні суспільної, ні індивідуальної зовнішності батька. У всякого є своя святая святих, в яку не пускають сторонніх.

Провини загальновідомого діяча підлягають суду нащадків, але особисті відчуття – ні і ще раз ні.

МАТЕРІАЛЬНА ЗАЦІКАВЛЕНІСТЬ – ВІДСУТНЯ, з листа Ф. Седенка В. Трапезникову від 21

березня 1915 р.

Вельмишановний Володимире Миколайовичу!

Посилаю Вам з оказією «Щорічник Російського антропологічного товариства» для бібліотеки

Вашого Товариства, а потім статтю Лаврова з примітками і передмовою Д. Золотарьова (помічник

секретаря Антропологічного товариства). Крім того, посилаю Вам свою статтю під заголовком

«Заслання П. Л. Лаврова до Вологодської губернії і його заняття антропологією». Статтю цю

прошу помістити одночасно із статтею Лаврова, оскільки вона з нею тісно пов’язана. Помістити її

необхідно з наступних причин.

1) Перша і велика частина моєї статті розповідає про історію заслання Лаврова і його перебування

у Вологодській губернії. Це стосується історії краю і, безумовно, входить в програму «Вістей», тим паче, що редакція