Пастернака гурток став благодатним середовищем, завдяки якому швидко

вдосконалюватися його майстерність.

ХОТІВ ПИСАТИ МІЙ ПОРТРЕТ, зі спогадів Н. Єліної

Мої батьки (вони були на 4 роки старшими за Бориса Леонідовича) познайомилися з

Пастернаками до революції, коли оселилися в Москві. Батько особливо з ними зблизився під час

громадянської війни.

…Коли в травні 1921 р. ми повернулися до Москви, і знову оселилися недалеко від Волхонки, де

жили Пастернаки, тато повів нас туди. Леонідові Осиповичу тоді виповнилося 60 і для мене,

п’ятирічної, він був старезним дідусем. Проте він мені здався дуже гарним. Високий, стрункий,

гостра сива борідка, блакитні очі. Із всієї родини я запам’ятала тільки його зовнішність, хоча Ліда, одна з його дочок, часто зі мною гралася й дарувала подарунки.

Йому я теж сподобалася. Він говорив, що я схожа на голландку й хотів писати мій портрет, але

мама боялася, що це буде коштувати дуже дорого, грошей не було, і вона не зможе розплатитися.

Потім вона дуже жалувала.

… Перед моїм від’їздом до Ізраїлю Євген Борисович Пастернак знайшов два листи з Берліна,

передані Борисові Леонідовичу від його батька, у яких той дуже обережно натякав, що виконав

доручення Генріха Марковича (мого батька), зустрівся з кимсь із банківських діячів, які знали

мого батька ще до революції, і йому підтвердили, що Генріха Марковича готові прийняти (з ряду

причин батько цією пропозицією не скористався).

У травні 1925 року ми з мамою знову з’явилися в будинку Пастернаків, цього разу вже в Берліні, у

великій світлій кімнаті, посеред якої стояв рояль.

Цього разу я більше уваги звернула на інших членів родини. На Розалію Ісидорівну, маленьку, кругленьку, пухленьку, з ямочками на щоках (вона зустріла нас не просто привітно, а радісно), і на

чорноволосу, темнооку, смагляву Ліду. Вона водила нас Берліном всі три дні, що ми там пробули.

Дорослі говорили, що Ліда некрасива, а я знаходила її гарненькою. Вона розмовляла зі мною, як з

рівною, розповідала про своє дитинство, про свою сестру Жозе, котру я так і не побачила, бо вона

тоді мешкала в Мюнхені. Говорила, що батько більше любив їх, дівчаток, ніж старших хлопчиків.

ТИРАЖ КНИГИ ЗНИЩИЛИ НАЦИСТИ, з статті В. Петрова «Музей Леоніда Пастернака»

Леонід Пастернак приїхав до Англії з Берліна в 1938 році в одні з найважчих днів життя. Більшу

частину тиражу його книги, куди ввійшли й спогади про Толстого, знищили нацисти, які

увірвалися в друкарню. Ювілейну виставку заборонили. Нацизм усе сильніше й сильніше набирав

силу.

Леонід Осипович готувався до від’їзду до Москви, але перед остаточним поверненням у країну

перемігшого соціалізму вирішив відвідати молодшу доньку Лідію, котра мешкала в Оксфорді. Про

всяк випадок перевіз на Британські острови й всі свої роботи.

Упаковані в ящики картини перебували в радянському постпредстві в Лондоні й чекали

відправлення до Москви. Старша донька Жозефіна збиралася їхати до США, проте гітлерівське

вторгнення в Європу назавжди зв’язало родину Пастернаків з Англією

…Страшним ударом стала для Леоніда Осиповича смерть дружини. Події, що відбувалися навколо

– бомбування, трагедія в Росії – також особливого оптимізму не додавали. Але художник до кінця

днів зберігав властивим старим, мудрим людям спокійний і ясний погляд на все, що діялося у

світі. Переконаний пацифіст, він, однак, захоплювався Черчіллем і вірив у перемогу сил розуму й

добра.

ВИВІВ У ЛЮДИ ЕТТІНГЕРА, з нарису Г. Чудецької «Лицар графічного образу»

В 1896-му або на початку 1897 року Еттінгер (відомий літературний критик і колекціонер – авт.), далекий родич дружини Л. О. Пастернака, з’являється в їхньому будинку й незабаром стає своєю

людиною. Далекий родинний зв’язок вилився в тісні дружні відносини, які тривали впродовж

сорока років.

Леонід Осипович Пастернак, чудовий художник, батько великого російського поета, у той час –

викладач Московського училища живопису, скульптури й архітектури, відкрив Еттінгеру світ

сучасного художнього життя. Саме Пастернак підтримував і надихав Еттінгера розпочати

діяльність художнього критика. «...Ваші листи надзвичайно змістовні й читаються з великим

інтересом. Я не помилився, штовхаючи Вас писати художні рецензії... – Ви маєте всі дані для

цього. У ваших коротких звітах – стільки влучно правдивого, а, головне, чуття у Вас сьогодення, і, головне, – це не шаблон, а по-новому...» – пише Леонід Осипович Еттінгеру 1889 року з Одеси,

куди останній надсилає свої враження про те, що діється у Москві.

Через Пастернака Еттінгер звів знайомство з Олександром Бенуа й художниками кола «Світу

мистецтва», з яких виділявся Костянтин Сомов.

Еттінгер також зобов’язаний Пастернаку й знайомством з німецьким поетом Р. М. Рільке.