class="book">…В. П. Далматов іноді розповідав, як він в перші роки сценічної діяльності голодував, ночував на

вулиці і ходив у пошуках місця пішки з міста до міста.

Прекрасний актор, він був такий же антрепренер. До нього охоче йшли служити, і не було

випадку, щоб Далматов коли-небудь не заплатив в визначений термін. …А якщо з’являлися

колишні товариші по службі, брав їх Василь Пантелеймонович в переповнену трупу. Аванси

розоряли, а відмовити нікому не міг.

У цей сезон В. П. Далматов закінчив свою п’єсу «Праця і капітал», яка була, безумовно,

заборонена і після вже, через декілька років, йшла під якоюсь іншою назвою.

…Ми збиралися з В. П. Далматовим йти снідати, коли сторож Григорович завів до кабінету І. К.

Казанцева, відомого актора і антрепренера. З Далматовим вони розцілувалися, як старі друзі.

Казанцев проїздом з Самари до Москви заїхав до Пензи, аби запросити Далматова на літній сезон

до Воронежа, де він зняв театр.

В. П. Далматов відрекомендував мене і запропонував узяти. У два слова кінчили справу, і тут же

запросив І. К. Казанцев мене помічником режисера. Думаю, що мене він узяв як привісок до В. П.

Далматова, як кістку або жилу, котру додають як навантаження до хорошого кусня м’яса.

– Ну, а зараз пригостимо дорогого гостя. Йдіть і замовляйте сніданок. Через десять хвилин буду, тільки Горсткіну занесу гроші – сьогодні збігає термін оренди театру.

…Служу у Воронежі. Прекрасний літній театр, прекрасна трупа. Особливий успіх мають

Далматов і інженю М. І. Свободіна-Баришова. Вона, розлучившись з чоловіком, відомим актором

Свободіним-Козієнко, зійшлася з Далматовим. Це була чудова пара, на яку можна милуватися. З

цього сезону вони прожили нерозлучно декілька років.

…На околиці горіли два дерев’яних будинки. Пожежа небезпечна. Вітер сильний. Коли небезпека

минула, і я подивився на годинник, – за півгодини одинадцята, значить, на вокзал запізнився –

зустріну на сцені.

Перше, що я побачив серед купки артистів, – це суфлера Модестова, що задом влізав в будку, а

біля будки стояли Свободіна, Далматов, Казанцев і ще дехто. Посередині – невеликий чоловічок в

смугастій синій парі і панамі – Правдін, а поряд Єрмолова, свіжа і рожева від легкого загару, в

сірому дорожньому платті і легкому, простому солом’яному кругленькому капелюху з чорною

стрічкою.

Я рушив до групи, щоб вибачитися за запізнення. Потім дізнався, що прямо з вокзалу вони поїхали

на репетицію, а речі відіслали в готель.

При перших моїх кроках пролунав регіт і вигуки, де чулося слово «пожежник». Все-таки я

підійшов, зірвав з голови кашкет, вибачився. Сміх у відповідь на мій уклін, а потім Казанцев

звернувся до мене із словами з «Пташок півчих»:

– Панателла, підіть і умийте вашу фізіономію, а потім я вас познайомлю з Марією Миколаївною і

Осипом Андрійовичем.

А Свободіна підставляє мені до обличчя люстерко:

– Погляньте!

Поглянув – весь в сажі. Кинувся, як божевільний, назад, перестрибнув через огорожу в сад моєї

квартири і через десять хвилин вибачався з трепетом серця перед М. Єрмоловою.

Вона мене зустріла чудово. З’ясувалося, що Далматов ще на вокзалі розповів про мене і цим її

зацікавив.

ЩЕ В ЮНОСТІ ЗАХОПИВСЯ ДАЛМАТОВИМ, з нарису M. Бекетової «Олександр Блок»

Читанням в гімназичні роки Блок не дуже захоплювався. Класиків росіян не оцінив, навіть

нудьгував над ними. Любив Пушкіна і Жуковського, любив Діккенса, якого читав тоді в переказах

для дітей, і віддавав данину Майн Ріду, Куперу і Жулю Верну. «Робінзон Крузо» йому не

подобався.

Зате в середніх класах гімназії захопився театром. Йому виповнилося років тринадцять, коли мати

повела його вперше в Олександрійський театр на толстовські «Плоди освіти». Це був уранішній

недільний спектакль, виконання було посереднє, але все разом справило на поета сильне

враження.

З цих пір він став постійно прагнути до театру, захоплювався Далматовим і Дальським, в той же

час помічаючи всі їх слабкості і уміючи їх досконало зображувати. А незабаром і сам став мріяти

про акторську кар’єру.

Йому було років чотирнадцять, коли в Шахматові почали влаштовуватися вистави. Почали з

Кузьми Пруткова. Поставили «Суперечку старогрецьких філософів про витончене». Філософи –

Саша Блок і Фероль Кублицький, обидва в білих тогах, виготовлених з простирадл, з дубовими

вінками на головах, спиралися на білі жертовники. Декорація зображала Акрополь, намальований

Сашиною рукою на величезному білому картоні, притуленому до старої берези. Вийшло дуже

добре. Глядачі і родичі і сміялися і схвалювали.