ЛЮЦЕНКО Юхим Петрович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет, перекладач. Один з фундаторів Вільного товариства любителів російської

словесності.

З родини священика.

Народився 12 (23) жовтня 1776 р. в с. Янові Чернігівського полку Російської імперії (до

1986 р. – Чорнобильський район Київської області України; нині – Чорнобильська зона).

Помер 26 грудня 1854 р. (7 січня 1855) в м. Петербурзі (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Похований на Смоленському цвинтарі.

Навчався в Чернігівській духовній семінарії (до 1791), Шкловському благородному

училищі (1791-1793), гімназії при Московському університеті (1793-1799), Московському

університеті (1799), Петербурзькій практичній школі землеробства (1799-1801).

Працював агрономом Петербурзької практичної школи землеробства (1801-1803),

чиновником Департаменту наділів (1803-1811), секретарем господарчого правління

Царськосільського ліцею (1811-1813), столоначальником Військового міністерства (1813-1814), комісіонером Провіантського департаменту (1813-1814), членом Провіантського

депо (1816-1843).

Член Вільного економічного товариства (1814).

Дійсний член Вільного товариства любителів російської словесності (1816).

Друкувався в журналах «Іппокрена», «Приємне і корисне», «Прохолодні години»,

«Інженерні нотатки», «Робота від неробства», «Журнал для милих», «Праці Вільного

економічного товариства», «Європейський музей, або Витяги з іноземних журналів»,

«Змагальник», «Журнал для користі і задоволення».

Як літератор дебютував в журналі «Робота від неробства» (1792).

Потім настала черга віршів «Ранок», «Весна», «Вже сонце пірнуло в чистії води», (усі –

1794), «Церна, княжна Чернігівська», «Передбачення» (обидва – 1795), «Мета життя»

(1796), «Розрада самого себе» (1797), «Чеслав» (1806), «Бурівой і Ульміла» (1818), поеми

«Викрадення Прозерпіни» (1795).

Наш земляк – автор «Повної найновішої французької граматики» (1811), низки творів

сільськогосподарської тематики.

Перекладав з латинської, німецької і французької мов, серед авторів – К. Віланд, Гораці, Е. Юнг, Ф. Дюкре-Дюменіль, І. Масон, Ф. Гужа де Сесьєро, Ф. Шіллер, Овідій, Д.

Мільтон, Ф. Фенелон, А. Поп, Сапфо, а також граматичні й сільськогосподарські

посібники.

Неймовірно, проте факт: через нашого земляка у О. Пушкіна ледь не відбулася дуель з С.

Хлюстіним (1836). Причиною сварки стала перекладена Л. віршована казка К. Віланда

«Перфонтій, або Бажання», яку надрукували з багатозначною поміткою «Видано О.

Пушкіним». Останнього, оскільки твір не був блискучим, звинуватили в зневазі до

публіки і навіть в тому, що той «здає в тимчасове використання» своє ім’я.

Серед друзів та близьких знайомих Л. – О. Пушкін, Ф. Шредер, А. Самборський, М. Греч, О. Котельницький, М. Макаров, А. Решетніков, О. Варенцов та ін.

***

ПІЗНАЙ СЕБЕ

, з життєвого кредо

Ю. Люценка

Пізнай самого себе.

СЛОВО, МОВ ТІЛО, з казки К. Віланда «Перфонтій, або Бажання» у перекладі Ю.

Люценка

Едва сие словцо склеилось, загремело

В Перфонтьевых устах, –

Зашевелилась вдруг, как тело,

Охабка дров в его руках;

Меж лядвий нашему герою

Скользит, вертится и стрелою

Под восхищенным седоком

Летит чрез реки, лес и горы,

Шумит лишь воздух.

НАРОДНА УКРАЇНСЬКА ОСНОВА, з статті Р. Данилевського «Люценко Юхим

Петрович»

Наслідувальна поезія Л. не чужа щирості, коли він пише від імені бідаря-різночинця

(«Сирота на труні матері») чи пробує сили в романтичних жанрах («Церна, княжна

Чернігівська»). Схильність до побутових замальовок, гумору – висхідна, можливо, до

української народної й книжкової культури – виявилася в бурлескній поемі «Викрадення

Прозерпіни», написаною разом з О. Котельницьким.

…Народну основу казки Віланда про сільського простака, котрий добуває собі щастя, Л.

передав достатньо виразно, використавши досвід бурлескного поета.

ЩЕ Й ПОПИВАЄ, з листа Я. Грота П. Плетньову від 6 жовтня 1845 р.

«Вастолу» Віланда переклав якийсь колишій учитель Пушкіна (не можу згадати тепер

його прізвище); він перебував в перші роки членом «Товариства змагальників Освіти і

Добродійності», потім служив у військовому міністерстві чиновником і за спільною

слабкістю чиновників з класу учених, попивав.

Йому-то Пушкін і дозволив назвати себе видавцем власного перекладу.

ЛЕДЬ НЕ ДОВІВ ПУШКІНА ДО ДУЕЛІ, з розвідки М. Руденської і С. Руденської

«Пушкінський ліцей»

У 1835 році Є. П. Люценко вирішив видати зроблений ним переклад повісті у віршах

німецького письменника Х.-М. Віланда «Перфонт або Бажання». Не знайшовши видавця, звернувся до О. С. Пушкіна з проханням допомогти.

Той погодився видати його твір, поставивши на прохання перекладача, для підняття

інтересу до книжки, своє прізвище як видавця на заголовному листі. Переклад вийшов

анонімно в 1836 році під назвою «Вастола, або Бажання» з підзаголовком: «Повість у

віршах, твір Віланда, видав О. Пушкін».

Поява книги викликала недоброзичливий відгук О. Сеньковського, котрий вважав

переклад вельми недосконалим.

О. Пушкін був змушений відповісти на нападки. Він процитував місце із замітки

Сеньковського, де було сказано, ніби «Вастола перекладена якимсь бідним літератором, що О.С.П. тільки дав йому напрокат своє ім’я і що краще б зробив, давши йому з своєї

кишені тисячу рублів».

Поголос, який виник у зв’язку з розмовами про «Вастолу», призвели Пушкіна до сварки із

старим знайомим С. С. Хлюстіним, яка мало не закінчилася дуеллю.

СМІРДІН ПОМИЛЯЄТЬСЯ, з листа О. Пушкіна Ю. Люценкові від 19 серпня 1835 р.

Смірдін не дотримав свого слова; вважаю, насправді, обставини у нього заплутані.

…Друкування вашої поеми не може коштувати 1500 рублів; він помиляється.