ДЕРЖАВІН Микола Севаст’янович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Літературознавець, історик, філолог, славіст, педагог. Перший ректор Ленінградського
університету на теренах СРСР.
З інтелігентної родини. Батько, Державін С., – учитель.
Народився 3 (15) грудня 1877 р. в с. Преславі Бердянського повіту Таврійської губернії Російської
імперії (нині – Приморський район Запорізької області України).
Помер 26 лютого 1953 р. в м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург РФ). Похований на
Літературних містках Волковського цвинтаря.
Закінчив Симферопольську гімназію (1896), навчався в Петербурзькому університеті (1896-1897),
закінчив Ніжинський історико-філологічний інститут ім. кн. Безбородька(1897-1900).
Працював учителем Батумської (1900-1904), 1-ї Тифліської (1904-1907), викладачем (1911-1917),
зав. кафедрою слов’янознавства (1917-1922), ректором (1922-1925) Петербурзького університету,
директором (1931-1934), завідуючим ленінградського відділення (1947-1953) Інституту
слов’янознавства АН СРСР.
Академік академії наук СРСР (1931).
Почесний член Болгарської академії наук (1946).
Почесний член академії наук БРСР (1946).
Почесний доктор Софійського університету (1944).
Член-кореспондент константинопольського Руського археологічного інституту (1903).
Лауреат Державної премії СРСР (1948).
Кавалер ордена Станіслава 2-го ступеня (Російська імперія), ордена св. Олександра 2-го ступеня
(Болгарія), ордена Народного звільнення (Югославія).
Спеціалізувався з проблем слов’янської історії, етногенезу слов’ян, російської і болгарської
літератур, фольклору, етнографії.
Як учений дебютував в газеті «Етнографічний огляд» статтею «Нариси побуту південно руських
болгар» (1898).
Потім настала черга доробків «Російські бури» (1901), «Звичай викрадання наречених в прадавній
час і його втілення у весільних обрядах у сучасних народів» (1905), «Болгарська колонія в Росії
(Таврійська, Херсонська, Бессарабська губернії)» (1914-1915), «Література незалежної Польщі»
(1916), «Основи методики викладання російської мови і літератури в середній школі» (1917),
«Мертвий дім» у російській літературі XIX ст.» (1923), «Минуле і думи» (1924), «Т. Г. Шевченко
та О. Бодянський», «Перун в слов’янському фольклорі», «Творчість Т. Г. Шевченка в його
історичному і ідеологічному оточенні» (усі – 1932), «Творчість Т. Г. Шевченка в його історичному
та ідеологічному оточенні» (1932-1939), «Герцен і слов’янофіли» (1939), «Походження
російського народу» (1944), «Герцен і Польща» (1945), «Слов’яни у давнину» (1946), «О. І.
Герцен. Літературно-художня спадщина» (1947), «Історія Болгарії» (1945-1948), «Іван Вазов.
Життя і творчість» (1948), «Христо Ботєв, поет-революціонер» (1948).
Усього перу Д. надежить понад 500 праць з історії, археології, етнографії, палеографії,
мовознавства.
Болгарські міста Свиштов і Пловдив обрали Д. своїм почесним громадянином, а в Софії одна з
вулиць носить його ім’я.
У м. Санкт-Петербурзі (РФ) на честь нашого земляка встановлена меморіальна дошка, на якій
написано «В цьому будинку з 1931 р. по 1953 р. мешкав академік Микола Севастянович Державін,
видатний слов’янознавець та історик» (1960).
Серед друзів та близьких знайомих Д. – М. Дринов, М. Марр, О. Шахматов, Л. Мілетич, П.
Сушкін, О. Браудо, П. Славейков, І. Єфремов, В. Шор, М. Арнаудов та ін.
***
НЕ ПХАТИСЯ
, з життєвого кредо
М. Державіна
Розумний вгору не піде.
ЕТРУСКИ МИ, з дослідження М. Державіна «Походження російського народу»
Слов’яни вже з перших віків нашої ери займали значні простори на території Центральної і
Східної Європи [від р. Дону і верхів’їв pp. Оки і Волги – на сході і до р. Ельби (слов’янське Лаба) і
басейну її припливу – р. Заали – на заході; від Егейського моря, північного причорномор’я і
Приазов’я – на півдні і до Балтійського узбережжя і Ладозького озера – на півночі].
...Різнорідність ...історичного розвитку древніх слов’ян на сході, півдні і заході займаної ними
великої території, в своєрідному для кожного з названих районів культурному, політичному,
економічному і етнографічному оточенні, привела слов’янські племена з часом до природного
територіального відособлення і територіальних племінних угрупувань. В результаті цього
утворилися три великі територіальні групи слов’янських племен – східна, південна і західна.
До часу виникнення у слов’ян перших державних об’єднань три основні племінні групи значно
розійшлися у своєму політичному і культурному розвитку. Це перебувало в тісному зв’язку з
міжнародним політичним, культурним і господарським оточенням кожної з них. Так виникли
сучасні три групи слов’янських народів: східні слов’яни (великороси, українці і білоруси), західні
слов’яни (чехи, словаки, серби-лужичани, поляки і поморські кошуби із словинцями) і південні
слов’яни (словенці, хорвати, серби, македонці і болгари).
...Ми вже знаємо..., що попередниками російського народу, як і його мови на усій займаній ним
нині території, були народи глибокої старовини, котрі стояли у своєму культурному і мовному
розвитку на до-індоєвропейській або яфетичній стадії розвитку. На півдні і південному сході
європейської частини ...в першому тисячолітті до нашої ери це були кіммерійці, ...потім скіфи і
сармати, відомі старогрецьким авторам, починаючи принаймні з V ст. до н.е. Названими народами
не вичерпується, проте, увесь етнографічний склад населення східноєвропейській частині нашого
Союзу в давнину. У нього входили також етруски й деякі інші народи.
ЧИНИВ СПРОТИВ РУСИФІКАЦІЇ НА КАВКАЗІ, з оцінки діяльності М. Державіна М.
Марром
Молодий педагог М. С. Державін, фахівець з російської мови і літератури, без всяких наукових
зв’язків в Петербурзі, мав знайти вихід на місці, в Тифлісі, в самий розпал культурних гонінь